Приречена. На межі почуттів

"На межі від реальності та маревом.. На роздоріжжі світів, між живими та мертвими..Там, де ніде..Розмовляли дві жінки.. - Що мені робити? Вісто?! Я у розпачі! - Молода, рудоволоса відьма, ніяк не могла вгамувати паніки, що з кожною хвилину пригнічувала та душила зсередини, все більше і більше.. - Як би ж, я могла допомогти..- Із жалем промовила інша відьма, що давно вже покинула наш світ. - Мелю, така її доля. Як твоя, бути Вратиславою, так і її - взяти відповідальність за зламане життя, та зустрітися із давнім. - Але, вона ні в чому не винна! Врешті-решт, це моя помилка. - Можливо, та, це вона наступна приречена..Його приречена. - Вісто, люба, ну порадь щось. Як мені вберегти її, від власної долі? - Ніяк. Ти можеш, тільки підготувати, зміцнити її дух і волю, навчити бути холодною і врівноваженою, щоб приймати правильні рішення, оточити любов'ю і ласкою, щоб вона знала наскільки важливі ці почуття, та наділити її жагою до життя. Саме це, і дасть сили вистояти, не зламатися. - Тільки, ми не знаємо що саме станеться, і коли..Як вирішити, до чого мені готувати?! - Ти мати, звісно перейматися за своє дитя, це природно. Але, то її шлях, хоч ми й знаємо напрямок, та тільки їй обирати свою дорогу. Тому, будь спокійна і роби те, що вважаєш за потрібним .. Двоє могутніх відьом, одна із минулого, інша з теперішнього, ще довго дивилися одна одній у вічі. Розглядаючи зелень в очах. Їм було про що поговорити. Та слова не потрібні, щоб порозумітися.. Ще мить, і їх силуети повільно розчиняються, наче у тумані, кожна повертається на своє місце. Та ,перш ніж зникнути остаточно, рудоволоса відьма, зовсім тихо промовила : - Моя донечко, я зроблю все можливе, аби давній тебе і пальцем не торкнувся! Чого б це мені не вартувало! "