Ловець ЧАР

Глава 5. Ельдорадо

До клубу їду на таксі. Не справа такій красі штовхатися у маршрутці. Автівка підвозить мене до самого входу. Модний заклад виблискує яскравими фарбами, а звідкілясь з глибин триповерхової будівлі лунають приглушені баси. Натовпу напідпитку, який зазвичай тупцює перед клубами, немає. Тут все пристойно: дві бездоганно одягнені дівчини озираються мабуть в очікуванні третьої та ще якийсь хлопець нервово стискає телефон, намагаючись кому додзвонитися. Охоронець - жертва фітнес-центру та протеїнових коктейлів - ліниво оглядає простір довкола.

Роблю крок у бік від входу та дзвоню Віті, може хоч зустріне мене хтось, клуб здоровенний - де їх шукати? Але сподівання мої не справдились. Дівчина дала доволі чіткі інструкції, за яким столиком їх шукати та відключилась.

Такий собі початок...

Втім, я не горда, й сподівання на краще ніколи в мені не вмирає, тож закинувши телефон у рюкзак, сміливо ступаю в "Ельдорадо".

В цьому закладі вхід для дівчат безкоштовний, тому охоронець навіть не дивиться на мене, коли я проходжу повз. До речі, коктейлі по вівторках і п'ятницях для дівчат тут також безкоштовні. А от з чоловіків тут деруть удесятеро. Цікаво, наші супутники замовлятимуть нам напої чи відправлять до бару? Ой, щось не про те я думаю. І звідки така меркантильність взялася?

Всередині я орієнтуюсь добре, хоч і була у закладі всього лише двічі - занадто далеко він від мого дому. Попереду сцена та величезний танцювальний майданчик. На ньому навіть загубитися можна серед сотень людей. Праворуч від сцени вздовж стіни велика зона зі столиками. Ті, що ближче до танцюючих, невеликі з легкими стільцями, щоб у разі необхідності, збільшити простір для тих, хто бажає порухатись. Біля самої стіни - мякі дивани для компаній від чотирьох до востми чоловік. Ліворуч від сцени бар, де одночасно працює не менше шести барменів. Сходи на балкон та другий поверх, а під сходами прохід до туалету. На балконі столики для тих, прийшов спілкуватися, а не танцювати. На другому поверсі - ВІП-зона. Про третій поверх мені нічого не відомо.

Доволі швидко знаходжу необхідний диванчик у кутку подалі від сцени. Тепер майже розумію, чому знайома не вийшла мене зустрічати, хоч і була не далеко від виходу.

Наче дружина мафії в оточені охоронців сидить вона посеред шикарного дивану. Чоловіки обабіч неї виглядають якось надто напружено. Ой, куди я лізу. Може втекти, поки не пізно?

Враз звеселіла Віта підскочила з місця та махнула мені рукою. Пізно.

В ту ж мить я опинилась під пильним поглядом двох пар очей. Хлопці наче й не були схожі, але виглядали братами. Підвелися, як один й завмерли в очікуванні. Робити нічого, ледь стримала зітхання та рушила до трійці, що стоячи чекала на мене.

Лише миті достатньо було мені, щоб зрозуміти, що я втрапила у справжнісіньку халепу. Послуги Романа вже не знадобляться. Ті самі перевертні з мого сну зараз прицінювалися до моєї зовнішності й принюхувались до запаху. Серце пропустило удар, а потім стало стукати так повільно, що звірі сполошилися й один з них зробив кілька кроків мені на зустріч.

Я ж зробила крок у бік й з вигуком: "Вибачте!" чкурнула у вбиральню. "Так не буває", - стукало в моїй збудженій свідомості, але потім трохи заспокоївшись, зрозуміла, що саме так і буває, коли тобі сниться віщий сон.

Схаменувшись, швидко виганяю з голови зайві думки. Звісно перевертні їх читати не вміють, але зайвим не буде, бо, поглиблюючись у думки, я часто втрачаю рівновагу, а наслідком цього є зміна серцебиття та запаху. Швидко дістаю з сумочки флакон з темного скла та зрошую всі стратегічно важливі місця: шию, під пахвами і... там.

Знову зітхаю. Якщо моя здогадка правильна, то завдяки цьому хлопці дуже швидко захочуть усамітнитись, а потім і перевтілення не стримають. Ну а далі - вже справа техніки. Щоправда треба буде ще якось м'якенько прибрати з лінії вогню Віту, а для цього в мене є спеціальний пакуночок. Швидко знаходжу його та ховаю у малесенький карманчик на спідниці.

Останнє зітхання. До бою готова. Надії на те, що мені просто здалося, не лишилося. Не буває таких випадковостей.

Повертаюсь до столика, де Віта з усіх сил намагається весело щебетати про якесь непорозуміння. Звичайно у такому гомоні її не чули, тобто активно робили вигляд, що не чули обидва чоловіки. Моя поява була сприйнята доволі прохолодно.

- Зоряно! - підскочила дівчина та почала просуватися до мене. - Що сталося?

Щоб вийти їй необхідно було посунути одного з хлопців. Той, не встаючи, пропустив Віту, притримуючи за талію. Отже, це Кирило.

- Там халепа сталася з бретелькою, - брешу знайомій, щоб хоч якось пояснити свою дивну втечу, й вона з розумінням киває.

Потім повертається до хлопців.

- Вибачте, сталася аварія. Це дівочі справи, вам подробиці не потрібні. Але зараз все гаразд, тож прошу вітати мою найкращу подругу Зоряну.

Справді? Найкращу? Скептично звожу брову, але швидко приходжу до тями й широко всміхаюсь хлопцям.

- Привіт.

Першим підводиться моя, так би мовити, пара на сьогоднішній вечір. Непогано. Якби не був би перевртнем, все могло б скластися набагато приємніше. Шкода.

- Привіт. Люблю червоне волосся, - з легким акцентом повідомив мені чорнявий красень. - Мене звуть Льюїс.

Він наближується майже впритул й на мить завмирає. Я чую як пришвидшується його серцебиття. Він робить кілька коротких вдихів, принюхуючись. Подіяло.

- Не червоне, а руде, - поправляє друга інший та злегка відштовхує, щоб і самому привітатися. - Привіт, я Кирило, - простягає руку. - Не зважай на цього дикуна...

Раптом очі його звужуються, а ніздрі ледь помітно ворушаться. Чоловік кидає швидкий погляд на свого друга. Треба віддати йому належне: й зовні, й внутрішньо хлопець Віти лишився повністю спокійним.

- Що ти питимеш?

Він проводжає мене за руку до столику. Я просуваюсь трохи ближче до стіни, справедливо очікуючи, що поряд зі мною сяде Віта. Але Кирило сідає сам. Не зводячи з мене погляду, він підхоплює дівчину, що вже готова обуритися, та саджає собі на коліна.

- Байдуже, - знаходжу в собі сили відірвати погляд від чоловіка й в ту ж мить натрапляю на іншого. - На твій смак.

Льюїс зникає, й за хвилину повертається з цілою тацею різнобарвних коктейлів. Далі все наче забувається, вирівнюється. Ми спілкуємось, п'ємо. Мені з легкістю вдалося додати до напою Віти снодійне. Якщо пощастить, про дівчину просто забудуть. А для цього треба було викликати вогонь на себе. Все змінилося, коли я вирішила піти понтанцювати.

Справа у тому, що моє, на перший погляд, доволі стримане вбрання має кілька секретів. Топ з довгими рукавами та цнотливим декольте, щойно я піднімаю руки, оголює плаский спокусливий животик, а спідницю можна розстебнути, щоб утворився розріз та зручніше було танцювати. Проте не дарма стара істина проголошує: що вищий розріз на спідниці в жінки, то легше їй тікати від чоловіка, та то сильніше йому хочеться бігти за нею.

Не знаю, що конкретно спрацювало - топ чи спідниця, але хвилини за дві до мене підійшов Льюїс та сказав, що ми переміщуємося. Треба віддати йому належне - вигляд при цьому мав майже нудьгуючий, а очі майже не роздягали мене більше, ніж я вже була оголена.

Перемістилися ми до ВІП-зали. Музика тут була дещо тихіша та повільніша, світло трохи яскравіше. Величезний диван мав приємне на дотик велюрове покриття. На столі вже чекали напої та снеки. Віта захоплено висла на своєму хлопцеві та розповідала про те, який він неймовірно класний.

Кирило від такої активності своєї дівчини спершу сторопів, а потім посадив поруч зі мною, а сам підійшов до Льюїса та стишено сказав кілька слів.

Я на чоловіків намагалась не дивитися. Чемно сіла за стіл, знову перетворюючись на майже цнотливу дівчину, та почала зосередженно знищувати смаколики на столі. А що? Я люблю попоїсти. Та вся дурня з дієтами точно не про мене. З таким темпом життя жир просто не встигає затримуватись на боках.

Вечірка продовжилась, наче як нічого особливого не сталося. Хоча хлопці мали більш зібраний вигляд, ніж раніше. Ну, добре, трохи допоможу вам мене "впіймати". Вибачаюсь та виходжу в туалет. Там приймаю абсорбент. Не знаю, чим конкретно мене будуть труїти, але штука багатофункціональна.

Те, що до нас збираються ставитися більш-менш поблажливо, говорило те, що ще й досі перевертні з якихось причин стримують своїх звірів. Може дія парфумів скінчилась? Про всяк випадок пшикнула ще раз.

Але щойно повернулась до кімнати, зрозуміла, що, напевне, трохи недооцінила самоконтролю моїх нових знайомих. Й без того кремезні на вигляд юнаки, здавалось, ще підросли. Якось аж занадто спокійно мені було запропоновано освіжитись. Я кинула оком на Віту, що вже тихенько куняла в кутку дивана та слухняно випила напій.

Одразу відчула, як обпекло горлянку.

- Як ти дивишся на те, щоб усамітнитись? - легенько ковзаючи по моїй шиї нігтями, поцікавився Льюїс.

Відчуття приємні, приховувати не буду.

- Чом би й ні, - муркотнула у відповідь, добре, коли не треба грати почуття.

Чоловік хижо усміхнувся й підійшов до невеличих дверцят, що вели до ще однієї кімнати, ймовірно спальні.

Я роблю кілька кроків й опиняюся у суцільній пітьмі, де навпроти виблискують очі мого так би мовити хлопця. Кирило, замість того, щоб зачинити двері за мною, робить крок до кімнати. Й я опиняюся між двох чоловіків. Спалахує приглушене світло звідкілясь з підлоги.

- Танцюй, - раптом очі попереду знаходять голос.

Я вдивляюся у Льюїса, потім так само у Вітиного хлопця. Очі обох палають однаково. І не віщують мені нічого хорошого.

Їхні обличчя все ще схожі на звичайні людські, але я точно знаю, що невдовзі це зміниться. Втім не в моїх планах зараз сперечатися з ними, бо поки зло не проявить себе я не маю права діяти. Тому я слухняно прислухаюсь до еротичного мотиву й повільно стягаю топ. Повітря стає більш густим, я відчуваю їхню жагу.

- Покрутися, - лунає наступна команда від Кирила, і я виконую її.

- В мене крутиться голова, - пролунав шепіт в мене за спиною.

Й без того приглушеному світлу все складніше пробиватися крізь завислу хіть. Звірі хочуть мене, хочуть тіла, крові. Жах заповзає під шкіру. Первинний страх стати жертвою, померти.

Мені з дитинства знайомі ці відчуття, й я більше не сприймаю їх як загрозу, лише як сигнал діяти.

Я наближуюсь до одного з чоловіків та погладжую обличчя, яке вже готове змінитися. Він не стримує себе, бо знає, що тут перевтілення безпечне. А от я - його жертва - вже не маю шансів на порятунок.

- Торкнися і мене, - наказує другий та хапає за зап'ясток, притягуючи до себе.

За спиною в мене лунає геть не чоловічий, а вже звірячий рик. Я не реагую, я продовжую вдавати, що нічого надзвичайного не помічаю. Ласкаво проводжу по вилиці, щоці й далі вниз на шию. В ту ж мить відчуваю, як на руці, що міцно стискає мої сідниці, прорізаються пазурі. Боляче, й я не стримую зойку.

Проте це тільки збуджує хижаків. Той, що за моєю спиною вже перекинувся, я це знаю.

- Знімай решту, - чоловік переді мною розтискає пальці. На зап'ястку звичайної дівчини мав би з'явитися синець, але на моє щастя звір не звертає на такі дрібниці уваги.

Я роблю крок назад, а потім розвертаюся обличчям до вікна. Легкий рух і спідниця починає повільно сповзати з моїх стегон. Ще трішечки. Ще мить чи дві...