Крила Аріадни. Частина 1. Подих стихій

2. Крок вперед і крок назад (2)

***

Минуло три години. Картина не змінилася. Аріадна стояла,простягнувши вперед руку з талісманом, а по зосередженому обличчю текли крапельки поту. Інокентій та Домініка, аби принаймні чимось зайнятися, випробовували один на одному різні прийоми.

— Я більше не можу! — вигукнула Арія, тупаючи ногами по землі, як мала дитина. — Нічого не виходить!

— Можливо, ти поставила перед собою неправильну мету, — не відволікаючись від бійки з братом, припустила Домініка. — Таке буває часто.

— Наведи приклад, як можна ще сформулювати свій намір!

— Не можу. Ти мусиш сама все зрозуміти, — Ніка якраз закрутила Іно. — Дам лише підказку. Ми служителі доброї сили, животворчої. А помсту не можна віднести до такої.

— На сьогодні досить! — відізвався Інокентій, вивільняючись з хватки сестри. — Продовжимо завтра.

Аріадна, геть засмучена від власної безпорадності, сіла на колоду і підперла руками голову. Їй так хотілося вже сьогодні відчути себе Архангелом, спробувати покорити стихію вогню. Але не розуміла, що робить не так. Якщо помста — це неправильна мета, тоді ж яка? Поряд з нею на землю опустились Іно та Ніка, тяжко дихаючи від виснаження.

— Аріє, не хвилюйся. Відразу перетворитися ні в кого не вийшло, — звернувся до неї Інокентій. — Я десь на четвертий день зміг.

— Мені здається, що я взагалі не зможу, — розбито сказала Арія. — В мене нічого не виходить…

— Не будь такою песимісткою. Ти ж тільки почала, — Домініка зняла з волосся гумку і розпустила хвоста. — Тобі варто трохи повірити в себе, і тоді…

— А як виглядають Янголи, Архангели, Демони? — перебила її дівчина.

— Як виглядають? — задумався Інокентій, чухаючи потилицю. — Та ніяк не виглядають. Як звичайні люди, тільки з крилами. У іліаннівців — білі крила, а у мальдеранівців — чорні. Ну і одежа змінюється…

— Кажеш, звичайні люди з крилами? — перепитала Аріадна. — Мені здається, що я вже бачила мальдеранівця.

— Що?! Коли?!— підхопилися на ноги двійнята і вражено подивилися на дівчину.

— Позавчора, — на диво спокійно відповіла Аріадна. Її навіть трохи розвеселила реакція Голубєвих. — Тут, на даху мого будиночку. Я не розгледіла, та й бачила мимохідь, але це була постать людини з чорними крилами. Я спочатку думала, що це мені привиділось.

— Ось чому мені здалося, що тут дійсно щось лихе, — промовила Домініка. — Очевидно, не дарма виникли чутки про цей будмайданчик і про погану енергію. Аріє, — звернулась дуже серйозно дівчина, — тобі не можна сюди ходити самій.

— Я вже багато разів тут була, і нічого! — запротестувала Аріадна.

Їй не хотілось покидати своє улюблене місце.

— Раніше — нічого. А зараз Демони можуть знати, що ти — Архангел. А знищити Архангела до війни — це неймовірна мрія кожного з них. А ще більша — привести його живим до Вершника Смерті. Той, хто потрапляє до нього, вже не повертається.

— Та й взагалі з Вершниками не дай Боже один на один зустрітися, — додав Інокентій. — Якщо таке станеться, то ти приречена. Мало хто після зустрічі з ними залишився у живих.

— Чим же вони такі страшні? — не розуміла Арія. — Ну, трохи сильніші. І що?

— Трохи сильніші?! — засміявся Іно. — Ти навіть не уявляєш їхньої сили. Знаєш, чим відрізняються Янголи від Архангелів Іліанни та Демони від Вершників Мальдерани? У Архангелів та Вершників не один, а два таланти!

— Два таланти? — повторила Аріадна. — Але ж у вас також їх два — сила думки та бойові мистецтва.

— Ха, бойові мистецтва не є нашими янгольськими здібностями. Це наш набутий талант за роки тренувань.

— Ага. Тоді в мене не тільки вогонь?

— Угу, — Домініка рилась у сумочці в пошуках гребінця. — Напевно, твій другий талант — швидка регенерація клітин.

— Чого-чого? — підняла брову Доброславська.

— Іншими словами, — Ніка почала розчісувати волосся, — рани швидко загоюються.

— Тобто, я безсмертна? — було вже зраділа Аріадна, але її надії швидко розвіялись.

— Швидке загоєння ран і безсмертя — це різні речі, — закотив очі Інокентій. — Ти ще така дитина!

— Я, між іншим, за вас старша! — вигукнула Аріадна. — Вам по сімнадцять, а мені у червні вісімнадцять виповниться! Я просто один рік у школу не ходила!

— По віку, може, і так, але… Добре, потім, — позіхнув Інокентій. — Ми ще не знаємо, чи це дійсно твій талант. Можливо, це в тебе природна властивість організму. Ти ж весь рік, доки в школу не ходила після смерті батьків, жила з дідусем та бабусею в селі. Природа, свіже повітря, бабусині трави і настоянки дійсно можуть творити дива.

— Вам і це відомо? — здивуванню Аріадни, здавалось, не буде кінця. Двійнята багато про неї знають, навіть такі речі, котрі їй самій були невідомі. — Взагалі, як ви дізнались, що я Архангел? В мене ж не проявлялися здібності.

— Це не ми дізнались, нам лише передала цю інформацію Василіса, — Домініка зібрала своє волосся у хвіст. — Вона — Архангел Повітря і нині керівник Воїнів Іліанни і Ради Консулату, якій ми підпорядковуємось.

— А ви хіба від самого початку не знали, який мій другий талант? Я ж Архангел, а здібності Архангелів усім відомі!

— Твій, так би мовити, основний талант постійний і дійсно відомий всім, — погодилася Ніка. — Але другий талант у кожного Архангела різний. Наприклад, один з Архангелів Вогню в Середньовіччі міг перетворювати будь-який метал у чисте золото. І через його талант у ті часи активно почала розвиватися алхімія.

— Так само і у Вершників, — додав Іно. — Є основний постійний талант, а є додатковий, здатний змінюватися.

Аріадна остаточно заплуталась у всьому, що їй розповідали Інокентій та Домініка. Зникло прагнення ще щось розпитувати. Хотілося повернутися додому, бо втома брала своє. Ще треба встигнути «Перевтілення» прочитати, аби завтра у бібліотеці пошукати якусь інформацію. Бурчання у животі нагадувало Доброславській, що останній раз вона щось їла ще перед школою, а зараз вже сутеніло. Аріадна вирішила, що всьому свій час, і ледве піднялася з колоди. Але тут же і впала без свідомості. Ніку та Іно це не дуже збентежило.

— Схоже, вона сильно виснажилась, — Інокентій став на коліно поряд з Доброславською. — Це тільки ззовні здавалось, що Арія нічого особливого не робила. Але вона й не помітила, скільки енергії налюві витратила.

— Я відчувала ту кількість, — мовила Домініка, нахиляючись до дівчини. — Для першої спроби це досить багато. Зомліла з незвички. Відразу згадується наша з тобою перша спроба перетворитися.

— О так, — засміявся Іно. — Це Арія ще добре протрималась!

— І не дивно, — посміхнулась Ніка, з повагою і добротою дивлячись на Аріадну. — Вона — Архангел Вогню, налюві якого поновлюється з неймовірною швидкістю…

Не дивлячись на сутінки, погода залишалася доволі теплою. Домініка допомогла Інокентію звалити на спину Аріадну, і вони, про щось перемовляючись, попрямували у бік дому. Ворона Клео, пролітаючи над ними, незадоволено каркнула і майнула у протилежний бік. А незнайомець, який продовжував за ними слідкувати, зник, щойно ті покинули територію будмайданчику.

***

У темному, задушливому приміщенні віяло могильним холодом. Вуха могли вловити крапання води. Голі стіни відбивали проміння єдиного джерела світла — згустку вогню на широкій таріллі, яку тримав високий смолоскип у вигляді чотирьох переплетених між собою змій. Проте полум’я було досить незвичним — темно-червоного кольору крові. Освітлення вистачало тільки на те, щоб окреслити форми чотирьох Вершників, які зібралися навколо вогню. Всі вони мали довгі чорні крила і були одягнені в плащі з широкими каптурами, тіні яких приховували обличчя власників.

— Які ваші результати щодо пошуку Архангелів? — запитав один з четвірки.

— Смерте, дозволь мені, — попросив Розбрат, ступаючи вперед.

Вершник провів рукою над вогнем. Полум’я здійнялось догори і почало змінювати свою форму. Наприкінці у повітрі постав вогняний портрет Аріадни.

— Янголи Іліанни впевнилися, що сімнадцятирічна Аріадна Доброславська є Архангелом. Її силу остаточно пробудили Янголи Домініка та Інокентій Голубєви, — Розбрат махнув рукою, і вогонь, що утворив зображення Арії, прийняв обриси Ніки та Іно. — Вони майстри по використанню сили думки, завдяки чому змогли самостійно ліквідувати наслідки Пробудження і стали Хранителями Архангела Вогню. Голубєви проживають разом з Доброславською і весь час проводять з нею, тим самим забезпечуючи їй цілодобову охорону. Доброславська ще не вміє керувати своєю стихією. Вона не може навіть перетворитися на Архангела. Але при спробі це зробити у дівчини вивільнилося достатньо багато налюві, що свідчить про її великий потенціал.

— Це дочка Юнони Доброславської, попереднього Архангела Повітря? Як цікаво, — засміялась Війна. — Багато чого стає на свої місця…

Жінка-Вершниця оголила свою праву руку, покриту бридкими шрамами, і, ніби милуючись, оглянула її. Голод лише фиркнув.

— Дозвольте я займуся Доброславською в пам’ять про той день, — попросила вона. — Я так хочу за все помститися…

— Ні, Архангел Вогню — мій суперник, — заперечив Розбрат. — А твій — Архангел Води.

— Не будь таким нудним, Розбрате. Давай поміняємось, — запропонувала Війна. — Мені буде цікаво погратися із донькою Юнони…

— Війно, тобі чудово відомо, що твої здібності зовсім не підходять для битви з Архангелом Вогню. Тому ні!

— Тим паче, — втрутився насмішкувато Голод, — ти мала свого часу шанс позбутися Архангела Вогню, але втратила його…

— Заткни пельку! — гаркнула Війна.

— Розбрате, скористуйся моментом безпорадності Доброславської і знищ Архангела Вогню! — наказав Смерть, урвавши сперечання. — Я не думаю, що її Хранителі настільки сильні, щоб ти це робив власними руками. Пошли когось із Демонів.

— Як скажеш, — кивнув Розбрат.

Смерть обвів поглядом Вершників Війни та Голоду. Ті відразу зрозуміли, що він мав на увазі. Голод сподівався, що першою почне Війна. Але та мовчала, тому він промовив:

— Є одна дівчина, яка підозрюється у здібностях до стихії землі. Але це неперевірена інформація. Те ж саме, наскільки мені відомо, у Війни з її Архангелом.

— Раджу вам швидше знайти ваших Архангелів, або хоча б не дати Янголам до них дібратися, — сердито сказав Смерть.

Голод і Війна коротко кивнули головами і вийшли з темної зали. Розбрат продовжував дивитися на вогонь і водив над ним долонею. Смерть здивовано хмикнув.

— Що ще? — запитав він.

— А можна я поки що не буду вбивати Аріадну?

— З якого це дива?

— Хочу дещо перевірити.

— Роби, як бажаєш. Тільки найближчим часом Доброславська має зникнути разом зі своїм Архангелом, — Смерть дивився на Розбрата, а потім обернувся спиною. — Не вагайся, Розбрате. Чим довше ти будеш відкладати…

— Я зрозумів, — на обличчі Розбрата з’явилась легка посмішка.

У темряві він знайшов сталеву ручку дверей і покинув приміщення.