Глава 21. Не було б щастя...

1587 Слова

Лідія Іванівна винувато поглядала на свою подругу, яка, як завжди, впурхнула до вітальні у пречудовому настрої, проте завмерла, натрапивши там на двох незнайомих юнаків. Стефанія Пилипівна завмерла лише на мить, а потім витончено пройшла до столу і скептично підняла брову, коли ті вроздріб піднялися зі своїх місць. Денис, який слідував за бабусею, на появу незнайомців відреагував лише скорим зацікавленим поглядом. - Добридень. Чудово виглядаєте, Стефаніє Пилипівно, - сяяла усмішкою Вероніка і на правах молодшої господині почала знайомити гостей: - Познайомтесь. Стефанія Пилипівна, найкраща подруга моєї бабусі, і Денис, її онук. А це: мій молодий чоловік Павло і мій друг Андрій. - Отакої, - здавалося б вище тонкі намальовані брови піднятися не могли, але вони це зробили. - Приємно познай

Бесплатное чтение для новых пользователей
Сканируйте код для загрузки приложения
Facebookexpand_more
  • author-avatar
    Писатель
  • chap_listСодержание
  • likeДОБАВИТЬ