Одруження ненароком

Глава 5

Різкий окрик, наче відро льодяної води на голову отре звив Джейн, і вона ошаліло вскочила, відступаючи від Михайла на кілька кроків, і плутаючись в подолі власної широкої спідниці. Завертіла головою, вишукуючи власницю пронизливого голосу, яка продовжила сипати прокльонами і лайкою в бік Михайла.

Нею виявилась стара, більше схожа на волоцюжку, чим на селянку. Брудна, засмальцьована до блиску пелена фартуха, пов’язаного поверх старомодної сукні, лфі сукні тех. Не вирізнявся чистотою. Волосся нечесане, брудними сивими бурульками обрамляло старе обличчя. Жінка була в літах, обличчя її зморщене як печене яблуко, розчервонілось від злості.

- Де ваша нянька, Лідія  Глібівна? – спокійним рівним тоном запитав Михайло. Так розмовляють  з малими дітьми, чи нездоровими душею людьми.

- Забирайся гедь, клятий вбивця, - продовжила шамкотіти жінка. – Це моя земля, а Оксана була моєю дитиною. Ти знищив все….

Нарешті слідом за жінкою на галявину вискочила міцна круглолиця дівиця, в простому селянському вбранні.

- Ось ви де, пані, - вона кинулась до Лідії Глібівни, щоб чи то обійняти жінку, чи то заламати їй руки. Зиркнула на Михайла з Джейн, і пробурчала: - Перепрошую пане, не вслідкувала, бачте. Хтось їй доповів, що ви приїхали, розуму не прикладу хто той негідник, але як дізнаюсь, сама йому язика вирву, поганого…

- Забирай її, - зітхнув Михайло. – Може за лікарем кого послати?

- Не треба впораюсь, - дівчина дійсно обняла бабцю за плечі, і щось їй зашепотіла,  закриваючи власним тілом від неї Михайла і Джейн.

Михайло ухопив гувернантку за руку, і потягнув геть з галявинки.

- Ми не закінчили, пані Навас, - схилившись до її вуха прошепотів він.

Джейн була надто шокована, щоб відповісти. Тим більше, що на зустріч їм бігла Софі. Вона з розбігу зовсім по-дитячому обійняла Яновського, вткнулась носом кудись йому під груди, і зашепотіла:

- Знову ця божевільна, дядечку. Я так злякалась.

- Ну годі, - Михайло мимохіть чмокнув її в русе чоло