Ти мій поганий Дід Мороз

Глава 4 Ренат

Я заїхав додому, щоб переодягнутись, позбувся офіційного костюму, перетворившись з суворого великого боса, на розбишаку, яким я був колись.  Так, я готовий добряче побешкетувати сьогодні в статусі холостого мільйонера.

Ми прибули з Андрієм в заміський готельний комплекс. Все тут буквально палало від гірлянд – на ялинках, між ялинок, на фасаді будинку. З  будинку лунала ритмічна музика. На парковці ніде було поставити автівку, все забите дорогими машинами, здається на вечірці повний аншлаг.

- Я чув деякі дівчата беруть кредити, щоб придбати сюди квиток, - хмикає друг. – Такого шансу познайомитись з багатим «папіком» як тут немає ніде.

- Подивимось на їх асортимент, - підхоплюю я. – Дівчат, а не «папіків», - на короткий смішок друга уточнюю я.

На вході нас проводять  в спеціальну кімнату де видають костюми діда Мороза, забираючи верхній одяг. По бажанню можна навіть бороду одягнути, чим я і користуюсь. Не маю бажання бути впізнаним кимось із ділових партнерів.

Великий зал, з ялинкою під саму стелю, наповнений людьми. Я роздивляюсь прикрашені  до свят стіни – блискітки, гірлянди, бутафорські олені і сані Санти. Ялинка в червоних і золотих кольорах, прикрашена однаковими кульками. Пам’ятаю, вдома в дитинстві ми прикрашала ялинку різномастими іграшками, придбаними в різний період, і тепер всі дерева прикрашені однотипними іграшками не справляють на мене відчуття свята.

В залі повно мені подібних, одягнутих в різнокольорові халати людей. Лунає музика, снують офіціантки з напоями  і закусками. З Дідами Морозами всіх мастей фліртують Снігурки, у відвертих, коротеньких сукенках. Раптом я помічаю Крістіну, у відкритій золотистій сукні під колір її медово-світлих локонів, і мені хочеться піти звідси геть.

- От стерво, вже вичухалась! – Андрій теж помічає мою колишню дівчину. – Може помиритесь?

Я випиваю залпом вручений мені келих шампанського навіть не відчуваючи смаку.

- Ні за що! – скрипнувши зубами відповідаю я. Других шансів я нікому не даю.

- Глянь, здається біля неї Очеретов, його призначили віце-прем’єром.

- Та хоч би і президентом України обрали, - я підхоплюю черговий келих. Мені байдуже, переконую я себе.

Слідкую ще трохи поглядом за тією, кого хотів назвати своєю дружиною. Крісті фотомодель, її тато бурштиновий магнат, і я був впевнений, що дівчина була біля мене не заради моїх грошей. Я ковзаю розчарованим поглядом по колишній. У неї прекрасна фігура, наслідки роботи клінік пластичної хірургії – але від того дівчина стала кращою, бо скальпель хірурга тільки вміло підправив її природню красу.  У нас мали б бути красиві діти. Поки вона їх не вбила.

Бачу, що Крісті помітила мій надто пильний погляд, розвертається всім корпусом до мене. От чорт, вона мене впізнала!

- Де там твої обіцяні розваги? – повертаюсь я до Андрія, який встиг підманити до себе пальцем двох дівчат і вони підходять до нас, розв’язано хитаючи стегнами і зазивно посміхаючись.

- Не терпиться розрядити яйця? – регоче друг. – О так, тут купа гарячих лялечок, які налаштовують думки на правильний лад.

- Не терпиться усамітнитись до того, як ділові партнери почнуть водити розмови про бізнес, - підхоплюючи третій келих шампанського відповідаю я. По при бороди на обличчях я впізнав кількох людей, зустрічі з якими або уникав або не міг стикувати графік. Сумніваюсь, що вони втрачатимуть шанс поговорити зі мною. А ще хочеться показати колишній (звідки тільки взялось це хлопчакувате бажання?) що її місце зайняте.

Я підхоплюю одну з дівчат під руку, її очі сяють захватом. В ніс вдаряється не дуже приємний запах квіткового парфуму. Не люблю такі запахи.

- Розважимось, красунечка? – погладжуючи її долоньку питаю я.

Я навіть не намагаюсь роздивитись її обличчя. Головне, що у неї темне волосся і вона не нагадуватиме мені Крісті. Дівчина треться об мене своїм тілом, і я відчуваю легке збудження. Все-таки я не монах, і обітницю целібату не давав. І по при мої принципи, тіло реагує так як треба на молоду доступну особу.

- Я домовлюсь про будиночок, - шепоче вона мені на вухо, зачіпаючи язичком мочку вуха. Вміла дівиця, всім своїм виглядом показує, що я не пошкодую про свій вибір на вечір. Плескаю її по сідницях і пропускаю трішки вперед.

Брюнетка зі спини гарненька, з задертою круглою дупкою і довгими ногами. Вже навіть не важливо, яке у неї обличчя. У мене встає на неї, і це головне. Вона про щось говорить з дівчиною за стійкою, бере у неї ключі, із посмішкою на простуватому обличчі повертається до мене. Точно не на мій смак, але пружні сідниці і бюст третього розміру компенсують всі недоліки її обличчя.

- Двадцять четвертий номер, - радісно воркує вона, знову повертаючись до мене. – Це крайній будиночок на лівій алейці де ніхто нас не потривожить. Ходімо?

- Ренат Олегович? – мене таки помічає хтось із старих знайомих. Стискую незадоволено зуби. – Чекайте, на хвилиночку!

- Іди, готуйся, - я підштовхую дівчинку до виходу. – Я скоро приєднаюсь.