Бунтівник. Частина 1: Пекло без Бунтівниці

Пролог

— Привіт, Катрін, — каже він мені з ледь помітною, майже невловимою усмішкою. Його голос низький, сповнений упевненості, яку я колись у ньому обожнювала.

— Що ти тут робиш? — запитую я, не розуміючи, як він тут опинився. Мій розум відмовляється працювати, а серце б’ється так сильно, що я ледве чую власні слова.

— Я прийшов по те, що моє, — у його очах мерехтить упертий, але ніжний вогонь.

— А що тут є твоє? — я все ще не розумію, чому він тут і що змінилося.

— Моя Бунтівниця і наша донька.

Ці слова буквально стискають моє серце, і я відчуваю, як на очі набігають сльози — важкі й гіркі. Він справді прийшов за мною? Як він дізнався, що я тут живу? Невже Ві йому сказав? Я ж просила його не робити цього! І що я тепер скажу Максиму? Чи знайде він час вислухати мене, чи, як у моєму сні, навіть не захоче почути?

LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE LOVE