Ловець ЧАР

Глава 8. Викрадення

Стрімголов я метнулася до ворога лише з однією думкою: "Не вб'ю, так хоч подряпаю!" Але незчулася як опинилась у полоні міцних рук. Перевертень, а ніким іншим Євген бути просто не міг, притис мене спиною до себе. Однією рукою він стискав мою нижню щелепу, задираючи підборіддя, а другою схопив зап'ястки, притискаючи трохи нижче живота.

На мить чи дві він завмер, наче сам не очікував від себе такої жвавості, а потім занурив обличчя у волосся та глибоко вдихнув. Кляті тварюки, все б їм обнюхати! Я сіпнулась з усіх сил, але безрезультатно, він лише сильніше здавив мене. Ніколи в житті не відчувала себе такою безпорадною. Але за мить до того, як я визнала свій програш, він відпустив мене.

- Так. Ти не така, як інші, - тихо промовив він й вийшов з кабінету.

Серце, яке до того сполохано завмерло в грудях, раптом почало калатати наче я пробігла на максимальній швидкості кілометри зо три. Повітря катастрофічно не вистачало, йому потрапити до легенів заважав запах перевертня. Я чхнула, щоб позбавитись його, але гіркувата нотка все ще приємно лоскотала рецептори.

До тями приходила не менше хвилини, а потім рішуче вибігла з кабінету. Нікому нічого не кажучи, швидко одяглася та вискочила з будівлі. "Адміністратора" на заміну ніде видно не було, мабуть утік. От і добре, не хотілося б прямо тут влаштовувати смертельний бій. Хтозна скільки люду може постраждати, якщо ця звірюга збіситься.

Але ж дуже дивним це все видавалося. Виходить, він шукав мене, щоб через мене вийти на Віту? Отже не вони її викрали. До того ж метод пошуку був доволі... людяний. Нікого не викрадали і не катували. Й зараз він був доволі спокійний, незважаючи на те, що точно знає, що я вбила його родича.

А ще мене вразила сила цього ЧАРа. Якесь внутрішнє чуття підказувало, що перевертні, з якими мені довелося зустрітися в п'ятницю, просто цуценята у порівнянні з ним. Невже правда те, що мені казали на уроках біології, - сила перевертня у зграї складається з сил усіх, хто стоїть нижче від нього за рангом. Тоді я не повірила, тому що просто не уявляла подібну міць. А тепер мені було просто страшно. Якщо це правда, то усіх сил Ковену не вистачить, щоб здолати одного єдиного альфу.

Не тямлячи себе від жаху я добігла до кабінету Романа й закалатала у двері. Чоловік відкрив швидко й одразу зробив крок у бік, впускаючи мене до приміщення. Опинившись у сірому кабінеті, де оку немає за що зачепитись, трохи заспокоююсь. Роман проводить мене до спеціального диванчика, й ми сідаємо одне навпроти одного. Я на диван, він навпочіпки.

- Спокійно, - тихо сказав чоловік й взяв мене за руки.

Він дивився на мої руки, обережно розминаючи долоні, пальці. А я спостерігала за його похмурим лобом. Мій страх потроху витікав через долоні, і я справді заспокоїлась.

- Я зрозумів, - наче я йому щось розказала, покивав телепат, - але зараз мені треба зазирнути трохи глибше.

Він не питав дозволу, хоч з боку могло так видатися, а просто повідомив мене про свої плани. Але я все одно кивнула, й в наступну мить Роман торкнувся моїх скронь.

Як же я втомилась від цього.

- Не відключайся, - почула десь на краєчку свідомості й відкрила очі. - Я кличу Василину й Петра. Рада має бути в курсі. Твій адміністратор надзвичайно сильна істота. І в нього є якийсь інтерес щодо тебе.

- А як щодо Віти? Він сказав, що вони самі її шукають.

- Мене це не стосується, - холодно озвався Роман. - Можеш вважати ту дівчину мертвою.

- Але ж...

Першою до кімнати увірвалася пані Васильєва.

- Що сталося? - вигукнула вона. - Зоряно, ти як?

Жінка підскочила до нас з Романом й стурбовано зазирнула в моє обличчя. За мить її власне перекривилося наче від болю.

- Все нормально, - трохи остовпіла я, нічого ж такого той перевертень не зробив, навіть не намагався.

За жінкою до кімнати стрімко зайшов дядько. Він похмуро подивився на мене.

- Ти знову впустила перевертня, - тихо промовив він, а в голосі тьма розчарування.

- Я...

- Вона не винна. Став на мій захист Роман. Навіть якби її спроба атаки завершилася успіхом, він би моментально зцілився та вбив її.

Я знову глянула на чоловіка, який щойно сидів напроти та стискав мої долоні, а тепер стояв стовпом на моєму захисті. Не очікувала від нього. Щоб так розмовляти з членом Ради, треба мати титанові яйця.

- І взагалі я кликав вас не для того, - швидко загасив можливий конфлікт телепат. - Не хочу витрачати сили, тому будете дивитись разом зі мною. Також ми маємо закріпити ментальний маячок. Про всяк випадок.

Я мовчки спостерігала за, без зайвого перебільшення, наймогутнішими людьми Ковену. Тільки зараз я зрозуміла, що сиджу перед членом Ради, але підхоплюватись з місця тепер було б якось дивно, тому я просто приросла до диванчика п'ятою точкою й намагалась не відзеркалювати.

Втім виходило в мене погано, бо під час розмови то одна, то інша шанована людина поглядала на мене. А я що? А я сиділа і не розуміла, чого вони так сполошилися.

Зрештою всі троє домовились й розмістилися довкола мене.

- Заспокойся, розслабся. Я зроблю все якомога безболіснішим.

На цих словах я занервувала. Раніше після зустрічей з телепатом мені було погано, іноді нудило чи боліла голова, але жодного разу він не готував мене до наслідків. Отже цього разу мені буде погано, як ніколи.

Я не знаю, скільки ті троє копирсалися в моїх мізках, але коли я остаточно прокинулась за вікном вже починало сіріти. Я лежала в палаті геть сама. На тумбочці поряд з ліжком стояв вже давно холодний чай. Згадка про смак змусила гидливо відвернутися. Ні, сьогодні я вже не зможу зробити жодного ковтка цієї бурди.

Втім, судячи з мого стану більше це й не знадобиться. Я підвелася на ліжку, потягнулася, розім'яла м'язи, що за цілий день втомилися без руху. Встала з ліжка та спробувала зробити кілька вправ. Руки-ноги послухалися, голова не паморочилась, але раптом у скронях боляче запульсувало. Я ухопилася за голову й застогнала. Не пригадую, щоб ще колись мучилась таким сильним болем.

За мить все пройшло. Що це? Про це мене попереджав Роман, бо ніякого іншого болю за цілий день я не відчула?

Байдуже, гаяти час мені ніколи. Швидко взула свої черевики й рушила до свого кабінету. Медсестра, чи то знахарка, у палаті так і не з'явилася. Дивно це. Зазвичай від неї не відкараскаєшся.

У рідному відділі двоє інших ловців вже були у повній бойовій готовності та завзято попивали каву. На мою появу не відреагували, продовжуючи втуплюватися в екрани своїх ноутів. Тільки Софійка за мить чи дві скривилася.

- Що з тобою сталося? У тебе такий гармидер в голові.

- До мене на роботу сьогодні завітав перевертень, - нудьгуючим тоном промовила до колег.

- Що?! - попідскакували вони зі своїх місць.

Я посміхнулася. Мені безумовно подобається така бурхлива реакція на мої слова.

- Ти його вбила? - по очах Ігоря бачила, що він уже образився на мене за те, що я перехопила його здобич.

- Це був інший перевертень...

І я коротко змалювала ситуацію та до чого вона призвела, а саме - майже цілий день на лікарняному ліжку.

- І що збирається робити Рада? - задала розумне питання білявка.

- Не знаю, - знизала я плечима. - Наскільки я розумію, зібрання проголошено не було, нових команд не надходило, отже працюємо за попереднім наказом.

Велетень повторив мій рух та кивнув.

- Але ж якщо ми натрапимо на того... другого... Євгена Як-там-його, то він нас просто повбиває, - схоже Софія нашого завзяття не розділяла, але побачивши усмішку на моєму обличчі, мстиво продовжила: - Втім, якщо він полює на Зірку, то нам боятися нічого. Кажуть, що перевертень може знайти свою здобич за запахом.

- Це вовкулака, трієчниця, - сміюся у відповідь. - У перевертнів нюх не набагато кращий за людський. Метрів десять максимум та ще й перебити запах більш сильним не складно.

Софійка піджала губки:

- Ти б теж їх плутала, якби не була однією з них.

Я хмикнула у відповідь. Можливо. Й швидко попрямувала до невеличкої шафки з усілякими запасами на випадок надзвичайних обставин. Тут я нагребла чого тільки могла. Багацько з того, що знайшло сьогодні притулок в моїх звичайних і таємних кишенях, зазвичай на полювання я не беру. Але так мені було трохи спокійніше.

Ми ще трохи посиділи, обговорюючи ситуацію, а коли зовсім стемніло, вийшли на полювання. Наказ ж бо ніхто не відміняв. Неподалік від виходу я зустріла свою команду - Павла та Сергія.

Чоловіки, що навіть не здогадувалися, про мої сьогоднішні пригоди, виглядали якимись аж занадто байдужими. А може, це просто через втому? В будь-якому випадку, я вирішила не навантажувати їх своїми проблемами, тим паче, що дозволу на те, щоб ділитися цією інформацією вільно, мені ніхто не давав. Ловцям я розповіла, бо вони точно базікати не стануть, та й, відверто кажучи, я була трохи приголомшена після госпіталізації. Тепер же зі мною все гаразд, й здоровий глузд не давав наражати на небезпеку звичайних людей.

Прибувши на місце, ми склали оперативний план дій та розділилися. Зв'язок тримали за допомогою здібностей Сергія. У якусь мить він привернув нашу увагу, бо відчув присутність нашого утікача.

Спершу я напружилась. Може, це той, другий? Але в наступну мить пригадала, що телепат шукає не за видом чарівної істоти, а за ментальним відбитком Кирила. З цим перевертнем ми точно впораємося.

Я чимдуж чкурнула у напрямку, який мені вказав Сергій. Та не встигла пробігти й десятка метрів, як переді мною виросла темна статура. Його терпкий запах вдарив мені у ніздрі. Я з усіх сил уперлася ногами у землю, гальмуючи, але послизнулась на вологій поверхні. Впасти не впала, але момент впустила. Звір кинувся на мене й майже одразу захопив в полон. Кілька рухів я зробити встигла, й навіть разок пнути цього гада. Та йому це як велетню та тріска.

- Чим це ти займаєшся у вільний від основної роботи час? - почувся саркастичний шепіт.

Я забилася у його руках як птаха у тенетах, мовчки волаючи, щоб Сергій викликав допомогу. Але жодного відгуку не відчула.

- Винищую всіляку нечисть на кшталт тебе, - сичу, розуміючи, що мені ніхто не допоможе.

- То смерть Льюїса була не випадковістю? Цікаво. Гаразд, пізніше про це розповіси, - заявив цей нахаба й потяг мене у невідомому напрямку.

Невдовзі він притяг мене до чорного джипа, запхав усередину й усівся поруч. Я поглянула на сидіння водія. Там вже сидів Кирило й всміхався до мене на весь рот:

- Привіт, - несвідомо пригадала дводюймові ікла й замружила очі. Ой, що зараз буде!