Скандальне примирення

Глава 10

Глава 10

Недомірок! Чванлива зараза, розпустивший свої волохаті лаписька! І вона нічим не краща, гуляща дівка в пошуках коханця! Такі думки оборювали голову князя Оболенського, допоки чеканним кроком він прямував до палацу. Раптова неприязнь до зухвалого поручика геть витіснила здоровий глузд з Олександрової голови. Він був готовий стрілятись з Сабанєєвим негайно, щоб зітерти пакісного молодика з лиця землі. Знищити мерзоту.

- Саша? Щось трапилось? – Маргарита Вікторівна м’яко підійшла до сина, поклавши руку йому на плече. Ніби навмисно очікувала на нього в холі, подалі від шумної вітальні із звуками фортепіано. – У тебе такий вираз обличчя, ніби вбити когось хочеш.

Еге,ж.  Гірко усміхнувся про себе Олександр, але натомість відповів матері:

- Поручик Сабанєєв вів себе не учтиво

- Сподіваюсь ти не викличеш його? Хочеться хоч це літо провести без скандалу, - мати міцно стисла губи, стримуючи незадоволення, але натякаючи синові, що її терпіння не безграничне.

- Ну що Ви, мамо, - Олександр змусив себе м’яко посміхнутись, відмічаючи як розгладжуються ледь помітні зморшки навколо материного рота. – Інцидент вже вичерпано.

- Це та дівиця, Долинська, винна? – Маргарита Вікторівна внутрішньо знов підібралась. Від відповіді сина залежало, як вести себе з племінницею графині Верьовкіної далі, підпускати до сина ближче, чи ні.

- Ще б чого, - відповідав син з напускною бравадою і байдужістю, але від княгині не услизнули сполохами блискавок майнувши емоції в його очах. Дівчина його зачепила і хвилює. Так маніакально і нелогічно вів себе син коли в його житті з’явилась Євгенія. – Ви продовжуєте плекати марні надії.

Він спробував приховати за звичною фразою свою слабкість. Та княгиня Оболенська вже зробила для себе потрібні висновки. Олені Долинській бути.  Якщо дівиця поведе себе розумно й далі, Олександр не з чується як буде сповитий її чарами і полетить вінчатись.

- Ходімо, здається графиня Воронцова зараз буде акомпанувати Катерині Местмахер, - перевела розмову в інше русло княгиня, беручи сина під руку. – До речі як тобі Катя? Чи я вже питала?

- Разів з десять, - хмуро відповів Олександр. – У вас же інших думок здається немає. Навіть боюсь, що якщо одружусь ви, мамо, втратите левову частку розваг у житті.

- Саме розуміння того, що ти почав допускати можливість нового одруження тішить мою стару душу, - парувала княгиня. – Одружишся, народите мені онуків, і буде мені клопіт, не переймайся.

- Мамо, ви неймовірні! – Олександр цілком щиро розсміявся.

Ой ви очі волошкові,

Мов троянди, пелюстки-вуста,

Стан твій ніжний, смерековий,

Ти веснянко моя чарівна.

Катерина Местмахер зосереджено виводила романс, а  Єлизавета Воронцова їй підігрувала на фортепіано. Руденька дочка барона Местмахера тримала руки біля грудей, її погляд був прикутий до якоїсь точки над головами гостей, і здавалось, що дівчина не усвідомлює навіть де вона зараз, настільки поглинута вона своїм співом.

І це її повністю перетворювало, з простуватої невиразної дівчини в справжню красуню, у якої в середині оранжевими язиками палає вогнище неприборканої пристрасті.

Хелен з відчуттям засмученості відвернулась від суперниці. Дякувати Богу, баронеса не усвідомлює яка то зброя її спів, адже до того як вийти співати вона по черзі то блідла, то чевріла вагаючись чи варто розкривати рота. І її дії геть не були схожі на якісь то там виверти  чи притаманну дівчатам удавану манірність. Катя щира.

Ще один привід для роздратування. Тішило тільки те, що князь Оболенський на Катерину не заглядався, але палко відреагував на  флірт Хелен з поручиком в саду. Нехай тепер помучаться, як мучилась від невизначеності вона, з болем в серці обдумуючи кого там пестить в обіймах князь на цей раз. Хелен мстиво усміхнулась, вишукуючи жертву своїх матримоніальних планів в натовпі, і аж сіпнулась від несподіванки, коли зустрілась з холодним поглядом потемнілих очей.

Олександр роздивлявся її аж до непристойності уважно. Ніби дірку в тілі хотів пропекти. І коли їх погляди переплелись, Хелен зрозуміла, що потрапила в пастку, адже самостійно відвернутись від того погляду немає волі.  Олександр стояв не дуже далеко, тримаючи під руку Маргариту Вікторівну, яка з задоволенням слухало переливи голосу мадемуазель Местмахер. Від його пекучо-холодного погляду Хелен то обдавало жаром, то остуджувало морозом. Відчуття було таке, ніби голяком в ополонку стрибнула, і не зрозуміло чи жалить кропивою льодяна вода, чи ошпарює як окріп.

А в середині у дівчини все переверталось, закручувалось в тугий вузол, розповсюджувалось низом живота хвилями невідоме раніше почуття, зовсім не схоже на закоханість чи тому подібні любовні муки. Вона відчувала себе рибою, викинутою на берег, безхребетною медузою, чиї нутрощі як желе тягнулись потоками лави в низ живота і палали там, наче посипані каєнським перцем.

Оболенський відвернувся першим. Чи усвідомлював він, що його погляд з нею коїв? Хелен змучено притисла незвично холодну долоню до палаючих щік. Добре, що під засмагою рум’янець не так помітний. Як небезпечно може бути грати з цим хижаком, раптом усвідомила дівчина. Він зітре її, спалить вогнищем своєї пристрасті, немов необережного метелика, загравшогося з полум’ям свічки, вартуватиме лишень одного разу десь помились.

Так, у нас по плану день ігнору, от і ігноруй його! Зло подумала про себе Хелен. Досить йти на поводу у князя, і робити саме те, що він очікує – пожирати його поглядом і кидати якісь натяки. Тільки не сьогодні.

- Дівиця чудово співає, - прошепотіла Хелен до тітки.

- Щеб пак! – погодилась графиня. – Мені тут Маргарита Вікторівна шепнула, що ще в Петербурзі Катерину вперто сватали за князя Оболенського.

- А він? – завмираючи запитала Хелен.

- Як завжди, жодного натяку на симпатію, - заспокоїла племінницю графиня.

Єлизавета Ксаверівна закінчила романс. І  вітальня зірвалась оплесками. І компліментами  господині вечора і прекрасноголосій співачці. Луїза-Розіна сяяла від задоволення, в той час як її скромна донька згасла, немов  у китайському ліхтарику хтось задмухнув вогник. Увага публіки її більше лякала, ніж тішила. Дівчина вужиком протиснулась геть з вітальні, мати незадоволено попленталась слідком. Хелен навіть пройнялась співчуттям дівчині.

До музикального інструменту підсіла  Зінаїда Голдштейн, дівчина трималась зверхньо і грала цілком зносно. Але весь час відволікалась, когось вишукуючи поглядом у натовпі. Трішки поспостерігавши за нею, Хелен зрозуміла, що мадемуазель намагається вразити своїм талантом князя Оболенського. Ну хто б сумнівався! Всі на ньому помішані, не те слово.

Між тим, вечір плавно перетікав з однієї розваги в іншу. Після читання віршів – як власного творіння, так і декларацій інших авторів, в переважній більшості французьких, і слідувавшим за цим наспівуванням романсів, гостей запросили в напівкруглу  їдальню на вечерю.

Надворі стемніло. Лакеї запалили свічки в кристалевій люстрі, і в золочених підсвічниках на столі. Кімната осяювалась золотавим світлом, а фрески на стелі здавалось зажили своїм життям.

Подали густий крем-суп із свіжого, щойно вирощеного,  зеленого горошку із шматочками варених перепелиних яєць і вершками. Гомін потроху вщух, гості віддавали належне талантам кухарів подружжя генерал-губернатора. Хелен сиділа поруч з тіткою, і  пригадала розваги у неї вдома. У них в Ньо-Йорку теж організовувались подібні вечори. Але куди цікавіше проводили час в Техасі. З танцями, запеченою індичкою і яблучним пирогами. Мабуть єдине що їй запало в душу в непривітному штаті було уміння тамтешнього населення веселитись . танцювати щиро до упаду допоки не лускались струни на скрипці, сміятись, куражитись. Без напускної манірності і пихи.  За супом йшли запечені голуби в шафрановому соусі. Неперевершені.

Нарешті танці. Музики вже налаштувати інструмент. Чи не цього очікувала мадемуазель Долинська, пливучи океаном до тітки в Одесу? То чому ж тепер всі ці розваги видаються їй нудними і не цікавими? Чому тіло знову рветься в море, а душа поближче до Олександра Оболенського?

На щастя черговий наступ нудьги перервав поручик Сабанєєв, який запросив Хелен на танець. Дівчина не відмовилась, тим більше що грали цілком невинний мальтійський бранль, більше схожий на хоровод. Танцюючі ходили колом, підскакували і плескали в долоні, готуючись до більш серйозних іі інтимних танців. При кожній можливості поручик старався ухопити Хелен за руку, і з натяком потискав їй пальчики. Зрештою дівчина не втрималась, і помінялась місцями з панянкою поруч з нею, умисно вдавши що збилась в черговому піруеті. Краще виглядати неспритною танцюристкою, чим терпіти його натяки.

Після бранлю заграли парну павану. Кирило Сабанєєв і тут продемонстрував  спритність, опинившись першим, хто протягнув Хелен руку. Дівчина розгубилась на хвилину – танцювати два танці з одним партнером було непристойно, але і ображати поручика  не хотілось, адже в її спектаклі вона відвела хлопцеві вже роль.

Тож більш не вагаючись, вона вклала свої пальці в руку усміхненого поручика, і дозволила відвести себе в коло танцюючих. Танок був неквапливий, схожий на прогулянку між дерев. Крок, виверт, поклон. Щоб не спітніти бува.

- Я найщасливіший чоловік  в цьому залі, - повідомив поручик схиляючись перед дівчиною в передбаченому танці поклоні. 

- Перебільшуєте, - Хелен присіла в реверансі.

- Ані дещиці!

- Ваша врода сліпить мене, і змушує тріпотіти моє бідне серце, - палко прошепотів поручик.

- Ви мене бентежите, поручик! – Хелен знову відчула спалах роздратування.

І знов вони розійшлись на відстань витягнутих рук, і Сабанєєв замовкає, щоб не привертати увагу до їх пари, але варто їм зійтись, як нащадок гарячих татар шепотів черговий комплімент. Не танок, а муки закоханого, вирішила Хелен, оскільки останнім таким напористим на її пам’яті був син збіднілого плантатора з Півдня Олівер Ньюмен. Але брат з товаришами швидко відбили в мисливця за приданим охоту докучати мадемуазель Долинській.

Нажаль тут брата не було, і Хелен доводилось викручуватись самостійно. Відбиваючи слова кавалера, немов граючи в бейсбол. Це її неймовірно утомило. Зазвичай дівчина приймала з задоволенням компліменти, граючись з залицяльниками. Але ж то було до того як вона оголосила про свої так звані заручини. Тому наполегливість поручика, в купі з палкими поглядами була більш ніж недоречна. Як би йому так натякнути, що він надто старанний?

Нарешті музика стихла. І допоки не оголосили наступний танець, Хелен поспішила до тітки, щоб уникнути наступного танцю з Кирилом. Сподівалась йому вистачить розуму не компрометувати дівчину своєю наполегливістю. І помилилась. Хлопець крокував за нею, як приклеєний.

- Чи можу я супроводити вас на терасу, тут так задушливо, а ви стомились? – запитав хлопець.

Яке невігластво! Дівчина відчувала вже не роздратування, а обурення. Вже і повітря щоб сказати «ні» в легені набрала, Хелен  зробила кілька кроків в бік тітки. Але зупинилась як вкопана, бо поруч з графинею Верьовкіною стояв князь Оболенський. І його погляд пронизав Хелен як кинджалом. Невже її старання досягли цілі і князь сам того не усвідомлюючи ревнує? Що ж, треба грати далі, роздмухуючи маленьку іскру в пожежу. Саме так, як вчила матінка Фло.  І дівчина, з незвичною слабкістю і ногах і тремтінням серця, під пильним поглядом Олександра,  подала руку поручику Сабанєєву.

- Буду вдячна.

Заодно і  поговорить з палким шанувальником, відразу роз’яснивши, що йому нема на що розраховувати. Окрім як на перспективу бути застреленим на дуелі її батьком.