Скандальне примирення

Глава 8

Глава 8

Олександр спостерігав як малознайома дівиця забиває баки його донці. А Саша захоплено слухає, сиплючи питаннями. Його охопило дивне почуття ревнощів і ніжності. Хелен так щиро і захоплено розповідали дитині про подорожі, про інші народи, сам він ніколи не додумувався скільки всього розповідати малій. Жива цікавість дівчинки до навколишнього світу приємно його вразила.

Американка теж пожвавіла, в її розмові почали зустрічатись англійські слова, так захоплено вона поспішала розповісти Саші наступну байку. Не забуваючи при цьому нарівні з дитиною копирсатись в піску, вишукуючи ракушки. Самі того не помічаючи, дівчата все ближче підбирались до води, перебираючи скарби на лінії прибою. Вітер надвечір став сильнішим, і хвилі зухвало набігали на пісок, пелени суконь і в Хелен і в Саші були замочені, але вони захоплені своєю справою на це не звертали увагу.

Аж ось хвиля видалась аж надто сильною, вона з розгону гепнулась об велику каменюку, що лежала на березі, розсипавшись на безліч бризок. І ці бризки щедро обсипали Хелен і Сашу. Обоє миттю намокли з голови до ніг. Саша залящала, від несподіванки. Стоявша неподалік няня миттю підхопила дівчинку, і укутавши  в заздалегідь взяту шаль, повела геть від моря, пояснюючи необхідність переодягтись.

Хелен підхопила забуту корзинку з мушлями, і теж повернулась до берегу. Мокрий одяг обліпив її тіло, і від пориву вітру шкіра вкрилась гусячою шкірою. Добре, що Олександр був за кілька кроків від неї, і не бачив цих деталей, запізніло подумала дівчина. Вона подивилась на князя, і її буквально обдало жаром.

Олександр відверто споглядав її тіло, навіть не думаючи відвернутись. Мокрий одяг відкривав тепер більше, ніж приховував. Піки грудей, вигин талії, округлий зад, споглядання Хелен в мокрому одязі відізвалось жаром в його грудях, який поволі опускався до стегон, пробуджуючи бажання. Князь важко зітхнув, проганяючи наслання, і зробив кілька кроків на зустріч дівчині, маючи намір забрати у неї корзинку.

Вона спостерігала за ним широко розплющеними  очима, не промовляючи жодного слова. Коли Олександр перехопив корзинку з її рук, їх пальці на мить доторкнулись, і дівчина відчула як від її руки біжать по тілу голки, впиваючись в хребет і змушуючи забути як дихають.  Раптом відчулось, що Олександр аж надто близько, нависає над нею, розплющує свою міццю, опалює жаром. А вона застрягла немов муха в бурштині, не може змусити себе поворухнутись, тільки очі невідривно вдивляються в обличчя коханого чоловіка.

Час зупинився. Шум моря став далеким і непомітним для них обох. Олександр тонув в прірві чорних очей, і не мав сили себе стримувати, буквально одурманений запахом цієї жінки, її близькістю і податливістю.  Її ледь привідкриті губи здались йому неймовірно жаданими, і він не втримався, схилившись до дівчини, захопив її губи в полон своїх. Він цілував її владно і сильно, не помітивши як встиг покласти руку на потилицю Хелен, заплутавшись пальцями в мокрому волоссі, не даючи їй можливості ухилитись.

Але дівчина і не мала наміру зупиняти його, бо сама стала ніби воскова, і танула в полоні чоловічих губ. Голова стала геть порожньою. Всі її думки і плани розвіялись, залишилось тільки відчуття трепету в середині грудей, на яке вона не могла не звертати уваги. Там розпускалась вогняна квітка, яка погрожувала поглинути Хелен і спалити до тла в полум’ї бажання. Олександрові губи тверді і м’які одночасно з солоним присмаком моря обіцяли дівчині незрівняну насолоду.

Хелен подалась на зустріч чоловікові, і квапливий порух змусив ногу підвернутись в піску, від чого дівчина на мить прийшла до тями, усвідомивши, що ледь не зруйнувала своєю покірністю всю гру. Вона застогнала, ледь чутно, і змусила себе вирватись з чоловічих долонь, перериваючи поцілунок. Важко дихаючи, як викинута на берег рибина, відступила від Олександра на пів кроку, і зібравшись з духом дала йому ляпасу.

Маленька дівоча долонька багровим знаком відбилась на князевій щоці. Він здригнувся, автоматично потираючи місце болю, і його грозові очі прояснились:

- Прошу мене вибачити, - з коротким кивком підхопив забуту в піску корзинку з мушлями і як ошпарений заспішив геть з пляжу.

Хелен не відповіла, сподіваючись що її збите дихання і почервонілі щоки цілком зійдуть за демонстрацію гніву й обурення. Дивилась в спину князю, і тільки міцно стиснула кулачки, нехай не думає, що вона легко доступна! І тілько трохи заспокоївшись гордо і неквапливо попрямувала до сходів, що вели з пляжу, туди де чекала тітка і майбутня свекруха.

Коли вона піднялась нагору Оболенських вже й слід охолов. Поспішили додому зігрівати і й переодягати маленьку Сашу. Графиня Верьовкіна виглядала злегка збентеженою.

 - Що ти там Сашкові наговорила? – накинулась вона на племінницю. Хелен перевела дух, значить як князь її цілує ніхто не бачив. Вона постаралась щоб її голос звучав з непорозумінням:

- А що трапилось?

- Та він же вилетів як чорт із пекла! – посміхнулась графиня. – Я його таким лютим вже давно не бачила. То що там внизу відбувалось?

- Нічого, - спокійно відповіла Хелен. – Мабуть він переживає за доньку.

- Ну нічого, то й нічого, - в блакитних тітчиних очах стрибнули і пропали бісенята. – А ти ж теж мокра! І мовчиш!

Хелен тільки відмахнулась. На дворі тепло, а до солоного моря вона звикла. Але дозволила тітці забрати себе додому. Все таки справжній пані не пасувало ходити в мокрому одязі з білими соляними розводами. А за зовнішністю мадемуазель Долинська слідкувала прискіпливо.

Повернувшись додому і переодягнувшись в домашню сукню з прохолодного шовку, Хелен відпочивала до вечора. Її збудоражене тіло і розум раз поз раз повертались до поцілунку з князем, і дівчина переконувала себе, що уроки матінки Фло не минули дарма. Тепер треба буде трішки його поігнорувати, щоб він сам захотів до неї залицятись.

- Сhérie, tu as réussi! – за вечерею повідомила тітка. І спіймавши здивовані погляди графа Верьовкіна і племінниці поспішила пояснити: - Прийшла записка від княгині Оболенської. Маргарита Вікторівна дає добро на твоє спілкування з Олександром. Вона пообіцяла забезпечити тобі запрошення в усі місця, де буле Олександр Оболенський.

- Це що ви удумали? – насупився граф Верьовкін, якого жінки звісно про свої плани не повідомляли.

- Пусте, Петю, - посміхнулась до нього дружина. – Бачились сьогодні на прогулянці з княгинею. Ти знаєш, їй дуже сподобалась наша дівчинка. Хоче щоб Олександр до неї придивився уважніше.

- Що там дивитись? – Петро Микитович за звичаєм хильнув горілки, і перевів очі на племінницю. – Тут одружуватись треба, і не думати!

Хелен подякувала за комплімент, і поспішила перемістити увагу дядька на вечерю, подалі від слизьких тем. Та й варто зауважити, що вечеря  була гідна того, щоб всі розмови затихли. Запечені під сиром з пряними травами рапани, в ніжному вершковому соусі просто вимагали щоб їх їли по дві порції. А подані на десерт малинові тарти  з м’ятним шербетом влаштували справжній вибух смаків на язиці.

- Завтра ми  запрошені до Воронцових, - шепнула після вечері Настася Яківна. –  Єлизавета Ксаверівна проводе літературний благодійний вечір.  Вони з чоловіком хочуть закласти в місті бібліотеку, не гіршу ніж в Петербурзі.

І знову Хелен хвилювалась. Запрошення на вечір організувала княгиня Оболенська. А це значило, що там буде і Олександр. Якого сьогодні варто було приймати з холодом.

Дівчина разом з Джейн підібрала провокативний одяг – блакитну шовкову сукню, з округлим вирізом і відкритими руками. Сукня була прикрашена темно-синім мереживом і атласним синім поясом. Корсет високо піднімав дівочі груди, які прикривала тільки полоса легкої газової тканини.  Волосся Джейн заплела їй у дві коси, які заколола шпильками за вухами, прикрасивши блакитними атласними стрічками з маленькими перлинками на кінцях.

З замиранням серця дівчина, у супроводі тітки, попрямувала на вечір в дім  генерал-губернатора.

Гостей зібралось чимало. Дружина графа Воронцова мала намір зібрати гроші для бібліотеки, і всім запрошеним було зроблено пропозицію залишити пожертви. А потім гостей очікувало читання віршів, вечеря і музиціювання. Хелен незадоволено примітила недавніх знайомих дівиць, які у кав’ярні не так давно пліткували про Оболенського. Дівчата тримали разом, окупувавши смарагдову софу, і прикриваючись віялами про щось шепотілись.

Настася Яківна підвела Хелен до кола жінок, що оточили княгиню Оболенську. Та тепло привіталась з графинею і Хелен.

- Сашуня у захваті від Вас! – запевнила вона дівчину. – Але ж Ви обіцяли їй намисто, не забули?

- Всі мушлі залишились у князя.

- Не біда! Приходьте завтра до нас у гості, Саша буде дуже рада, - Хелен відчула кілька заздрісних поглядів на собі. Але цього разу вони не пекли їй, і вона їх не боялась. Навпаки відчула щось схоже на торжество над ворогами. – А я подбаю про мушлі.

- З задоволенням приймаємо запрошення! – просяяла графиня Верьовкіна.

- Я принесу книгу про мандрівки Даніеля Дефо, - пообіцяла Хелен. – Думаю Саші буде цікаво.

Олександр спостерігав з чоловічого кутка за появою Хелен Долинської. Її ляпас пік йому щоку весь вчорашній вечір. Але ж він його заслужив. Сам не розумів, що на нього вчора найшло, бо ж ця зухвала мадемуазель його дратувала і тільки. Чому кинувся її цілувати? Зазвичай він не мав жодного бажання зв’язуватись з незаміжніми дівицями, які так і вішались йому на шию. Якщо вже заводити коханку, то краще гарненьку вдову. А не малодосвідчену дебютантку з ризиком бути викликаним на дуель її татом.

Можливо іноземка сама винна. Провокувала його поглядом, зваблювала, хіба сталось так, що Хелен робила те все невимушено  і не навмисно? А він не правильно витлумачив її погляди і слова? Олександр відчував, що вже добряче заплутався у власних думках і здогадках. І на майбутнє буде краще триматись від американки подалі.

- У мене для тебе сюрприз, - прошепотіла, низько нахиляючись до князя графиня Воронцова.

Олександр здригнувся від тепла її дихання на своїй шиї, і повернувся, відриваючи погляд від звабливо тендітної мадемуазель Долинської. Єлизавета вже випрямилась, стояла позаду його крісла, і її очі сяяли від задоволення, жінка була щиро переконана, що зараз чимось порадує Оболенського.

- Я запросила Катю Местмахер, - Єлизавета вказала очима на двері, і він прослідкував за її поглядом.

В вітальню ввійшла руда дівчина, чиє обличчя покривав розсип веснянок, в супроводі огрядної дами середніх літ.

Катерина Федорівна, дочка барона Федора Местмахера, була дівчина скромна і тиха, чим дуже нагадувала Євгенію. Її мати баронеса Луїза-Розіна, уроджена. фон. Цайтен, була повною протилежністю своїй донці, про таких кажуть генерал у спідниці. І зараз ця парочка крокувала в сторону Олександра, який скривився як від зубного болю.