Ловець ЧАР

Інтермедія ІІ

Джек розвалився у кріслі, закинувши ногу на підлокітник, й роздивлявся світлину на своєму телефоні. Світлину, що він зробив, як маніяк, пробравшись у кімнату до дівчини, коли вона міцно спала. Він довго роздивлявся бліде у світлі спадаючого місяця обличчя, а потім зробив кілька фото.

І надало ж йому закохатися у половинку свого альфи. Не сказати, щоб це було чимось надзвичайним. Навпаки, ситуація видавалась закономірною. Джекові судилося віддати Володимиру все - і владу, і вірність, і дівчину.

Але якщо передачу першості він переніс спокійно, то лише одна думка про те, що йому доведеться бачити Зоряну в чужих обіймах, чи, не дай Боже, їхній поцілунок, змушувала несвідомо глухо гарчати. Джек не звик ділитися і третім також не стане. Рішення було прийнято миттєво.

Вовк підвівся й рушив, щоб проговорити зі своїм колишнім альфою. Той чомусь знаходився у кабінеті, але це й на краще. Не доведеться зайвий раз зустрічатися з дівчиною.Вожак сидів у кріслі, розвернувшись до вікна, та спостерігав за тим, як день перетворюється на вечір. Він повільно розвернувся до Джека та примружився.

- Що сталося? - холодно спитав Володимир, хоча радше хотів би спитати, чому це сталося.- Я кидаю зграю.

- І де ж я так нагрішив, що двоє найближчих істот вирішили покинути мене? - невесело всміхнувся альфа. - Сьогодні ми вперше з тобою посперечалися. Мабуть через це.- Це не має жодного відношення до нашої суперечки. Але що означає твоя попередня фраза? - Джек тривожно прислухався до своїх відчуттів.

- Вона поїхала до своїх.- Але ж ти казав, що щоб там не було ніколи не відпустиш свою пару, - розгублено кліпав очима бета.

- Вона не пара. Зоряна - моя рідня, племінниця, донька загиблого брата.Останні слова Джек слухав вже з коридору. Машину брати не став. Перекинувся на ходу та побіг до міста - так швидше.