Не хочу без тебе

Глава 13

З тяжким серцем зайшла до кімнати. Там довелося вислухати від сина все, що він встиг дізнатися про свою іграшку. Кілька разів. Потім ми з ним погралися у гру, де я відігравала роль злого робота. На жаль, ворог з мене вийшов такий собі, тож Данило невдовзі відпустив мене перевіряти зошити.

Трохи пізніше приспала малого та повернулася до роботи.

Здається я задрімала, бо сповіщення біля самого вуха мене налякало.

"На добраніч, моя ніжна квіточка", - було написано у повідомленні з номера, якого не було в моїй телефонній книзі. Але від кого воно не було жодних сумнівів.

- Поспиш тут, коли серед ночі всілякі збоченці пишуть, - пробурмотіла я та, швиденько передивившись останні зошити й склавши їх до купи, пішла у ліжко.

В наступні кілька днів я навіть забула про обіцянку Володимира Ігнатовича посватати мене. Ціла купа справ активізувала мене, змушуючи відкинути всі зайві думки. Тим паче, що на одне з моїх резюме, що я відправляла до приватних шкіл, відповіли.

Школа для обдарованих дітей шукала викладача. Та чи варта я цієї посади, мало показати тижневе стажування. Хоч не уявляла, як проходитиму те саме стажування, подзвонила по вказаному номеру.

Директорка не стала витрачати час та запрошувати мене на співбесіду. Схоже, все справді вирішує випробування. Навчальна програма у закладі дещо відрізнялася від міської, тож ми домовилися на тиждень, який припадає в моїй теперішній школі на осінні канікули.

На моє прохання дати підказку, як краще підготуватися до стажування, Віра Віталіївна розсміялася.

- Зазвичай кандидати удають з себе всезнайок. Мені подобається, що ви відкриті для нової інформації. До речі, ця якість і є вирішальною для успішного проходження стажування. Гадаю, у вас все вийде. На все добре.

- До побачення, - розгублено озвалася до неї.

Виходить це не я навчатиму, а мене навчатимуть у цей тиждень?

Трохи пізніше мені надіслали перелік документів, які варто взяти з собою. Серед іншого свіжа довідка від гінеколога, якого вони рекомендували. Звісно, заклад не хоче, щоб нова співробітниця одразу вийшла в декрет. В той день попросила маму забрати Данила, а сама пішла до лікаря. У приватній клініці гроші з мене не взяли. Виявилося, що зі школою у них підписаний контракт.

Одразу ж розпочала пошуки квартири. Адже тепер я знала у якому районі повинно бути житло. Було кілька варіантів, лишалося обрати той, що найкраще підійде за ціною та меблюванням.

Так непомітно завершився тиждень. Лишалося пережити ще один й почнуться канікули в моїй школі, а там можна буде взяти відпустку за свій рахунок та пройти стажування.

Надзвичайне радісне хвилювання переслідувало мене по п'ятах. Здається, в мене почалася біла смуга замість сірої. Чоловіки усміхались до мене на вулиці, продавчині відповідали чемно та завзято намагались догодити, навіть світло загорялося зеленим, коли я підходила до дороги. І для цього мені знадобилося лише прийняти рішення змінити життя.

Отже, все у мене було просто неймовірно добре. Єдине, що псувало життя, майже повна відсутність нормального сну. Щойно всі в домі затихали, я, як лунатик, починала тинятися по квартирі чи вдивлятися у темряву за вікном. А коли, нарешті, засинала, бачила незрозумілі сни, де було багато туги та злості, а ще потворних вбивств. Наче я власними руками та зубами задираю лісову тварину.

На вихідних поїхала дивитися квартиру. Дуже переживала через перший внесок, адже накопичень в мене немає, а високу зарплату ще невідомо коли отримаю. В тому, що пройду стажування та отримаю роботу, чомусь не сумнівалася зовсім.

Помешкання сподобалося мені з першої миті, коли я увійшла у затишний двір з дитячим майданчиком. Біля нашого дому також є великий майданчик, але гойдалки та драбинки там старезні, ще старші за мене, тож доводилося ходити до облаштованого парку. А тут біля самого будинку у затишному дворі охайне та новеньке спорядження ще й за невеликим парканчиком - краса.

Пізніше відчуття того, що я хочу тут жити. тільки підсилилося. Однокімнатна квартирка була дуже затишна. І меблі тут майже всі були. Тільки ліжечко для сина перевезти. А ще посуд та всілякі дрібниці.

Та було одне "але". Господиня квартири з першої миті поводилася як така собі відьма, що тільки й знає, як псувати життя своїм орендарям. Тим паче, що жила вона у суміжній двокімнатній квартирі. Таке сусідство гарантувало постійний невпинний нагляд за моїм особистим життям та, відповідно, його критику. Але в мене в мене була секретна зброя на такий випадок.

- Дякую, що приділили мені час та все тут показали, - щиро усміхнулася до жіночки, уявляючи як між лопаток знову відростають крила. - Мені дуже подобається атмосфера, яку ви підтримуєте. Все таке затишне. Це вам.

Побачивши тістечка, жінка спершу здивовано завмерла. Пописане зморшками обличчя навіть трохи розгладилося.

- Та нащо то таке... Дякую, - забурмотіла вона, а потім як прокинулася від сну та усміхнулася. - А хочете чаю?

Відмовлятися не стала. Чому б не поспілкуватися, нам ще жити поруч. Сіли на кухні у тій самій квартирі. І чашки, і чайничок, щоб приготувати напій, тут були. Господиня лише за пакетиками та цукром збігала. За чаєм познайомилися. Й Анжела Вікторівна зовсім розтанула.

Почувши, що я не можу в'їхати негайно, бо ще не влаштувалася на бажану роботу, жіночка неабияк засмутилася. На жаль, розрадити її мені було нічим.

- Я впевнена, що мене візьмуть, але про всяк випадок не буду поспішати. Не хотілося б вас підводити. Тож, якщо за тиждень у вас нічого не зміниться, майте мене на увазі.

- Та що ви, Лілю, таке скажете. Я кілька місяців порядну людину шукаю. Тиждень вже почекати зможу.

- Справді? Щиро дякую.

Я обвела поглядом кухню, що невдовзі стане моєю, й подумала про те, що у батьківській квартирі непогано було б зробити ремонт. Але це потім, коли міцніше встану на ноги на новому місці.

Тепло попрощавшись з Анжелою Вікторівною, повернулася додому. Далі звичні хатні справи з'їли решту дня.

Кілька разів приходили повідомлення з телефона, який я так і не стала записувати. Звісно, відповідала на них тільки подумки незадоволеним бурмотінням, що псих активувався тільки на вихідних. А весь тиждень на роботі робив вигляд, що ми ледь знайомі. Злякався, мабуть, що ляпнув дурню про заміжжя.

Та те й на краще. Самій мені звичніше. Його поява лише збентежила мій світ. Шкода лише, що не змогла вберегти своїх рідних від його шкідливого впливу. Втім, цей тиждень вдома також про нього не згадували.

Наступного тижня директор зовсім зник зі школи, натомість на першому поверсі, де колись була обладнана хімічна лабораторія, почалося якесь будівництво.

Ось тобі й відмивання.

Не знаю, як дочекалася завершення цього неймовірно довгого тижня. У п'ятницю ще раз в'язалася з директоркою Вірою Віталіївною, щоб підтвердити, що все в силі та уточнити деякі подробиці.

Незважаючи на те, що надзвичайно хвилювалася перед новою подією у своєму житті, заснула без жодних проблем, поганих снів не бачила. Схоже "осіннє загострення" нарешті скінчилося і нерви заспокоїлися.

Від уваги мами не сховалася моя бурхлива діяльність останніми тижнями, тож одного дня, коли я гарячково пеглядала новинки з педагогіки, вона спитала:

- Що сталося? Ти якась аж занадто збуджена.

- Поки що нічого, - загадково усміхнулася до неньки, але така відповідь її не задовільнила.

- Це пов'язане з Володею? - з надією в голосі поцікавилася знову.

- Ні, - роздратовано закотила я очі. - Він тут ні до чого.

- Ну розкажи, мені ж цікаво.

- Пізніше обов'язково розповім, - пообіцяла схвильованій мамі та знову поринула в свої справи.

Після цієї розмови на голках нас сиділо вже двоє. А в понеділок, коли я майнула на стажування, мама навіть не поцікавилася, чому я так рано йду.

Затиснувши течку з документами під пахвою, я сіла в майже пусту маршрутку та поїхала на зустріч долі.