Крила Аріадни. Частина 1. Подих стихій

3. У пошуках мрії (3)

Арії здалося, ніби всередині неї все запалало. Ніколи вона не відчувала одночасно такого приливу і страху, і ненависті, і надії. Невже оживити мертвих дійсно можливо? Невже можна зробити все так, як було раніше? Тоді ще рано вмирати. Рано здаватися. Адже від життя дівчини залежить тепер і повернення її батьків. Ось її мрія. Мрія, яка здавалась такою нездійсненною, але найбільшою та найпотаємнішою!  

Злі очі Демона почали округлюватися, дивлячись на Аріадну. Доброславська сама звернула на себе увагу та шоковано побачила, що її охоплює світло. Налюві почала розливатися по її тілу. Одяг Арії змінювався та перетворювався на біле шовкове плаття, а її плечі вкривала коротка накидка з широким коміром. Інокентій не міг відірвати від Аріадни очей. Бій між Домінікою та Матвієм призупинився — меч хлопця якраз знаходився за декілька сантиметрів від шиї Янгола. Але їхні погляди були цілком і повністю поглинуті Аріадною.

— Вона… вона змогла перетворитися на Архангела! — пробелькотіла дівчина.

Навколо Арії вирував вогонь, і з кожною секундою він збільшувався. Блакитні очі дівчини забарвились у червоний колір. Її свідомість помутнішала. Здавалося, ніби в тілі є ще одна істота, бо вона почала рухатися сама по собі, губи самі вимовляли слова. В очах Кіри промайнув переляк, але вона вмить опанувала себе — жбурнула декілька бусин у бік Доброславської. Втім, потрапивши у полум’я, що стіною зростало навколо Аріадни, вони згоріли до попелу.

Арії вже не хотілось утікати, страх зникав, замість нього з’являлися сміливість і впевненість. Хоча дівчина розуміла всю небезпеку і навіть те, що боятися ТРЕБА, але якась невидима сила змусила її зібратись і триматись на місці.

— Краще вам іти звідси, бо пошкодуєте! — мовила вона низьким голосом, незвичним для неї.

— Так-с, плани змінюються, — прошипіла Кіра. — Матвію, швидко сюди!

Але хлопець не поспішав. Лезо його меча було біля шиї Домініки. Він вагався — або прямо зараз знищити безпорадну суперницю поряд, або вступити у бій з новоявленим Архангелом. Схоже, Матвій залюбки обрав би перший варіант.

— Покінчи з нею та миттю сюди! — повторила Кіра. — Нас рибка побільше чекає!

Наступне сталося всього за кілька секунд. Аріадна кинула вогняну кулю в Матвія якраз у той момент, коли хлопець підняв меч. Куля, мало не зачепивши волосся Домініки, потрапила в руку мальдеранівцю. Він випустив зброю та закричав від болю. Але водночас від того, що дівчина відволіклась порятунком Хранительки, вогняна стіна навколо неї «впала». Кіра, ніби цього й очікуючи, хитро посміхнулась і кинула все своє намисто в Доброславську.

— АРІЄ!!! — крикнув Інокентій.

Дівчина не помітила небезпеку. Хлопець блискавично підбіг до неї та штовхнув униз, прикриваючи собою. Від тієї сили вибуху, що призвела уся нитка бусин, їх відкинуло на декілька метрів. Але Іно сильніше обхопив Аріадну, не відпускаючи її та підставляючи спину під удар.

Доброславська, опинившись на землі, ніби отямилась від забуття. Вона не поспішала рухатися, прислуховуючись. Тиша. Моторошна тиша. Повільно вивільнила голову з-під руки Інокентія та глянула на нього.

— Іно… — промовила Арія до хлопця.

Голубєв лежав поряд, не рухаючись, з увіткнутим у землю обличчям. До грудей дівчини підступив страх. Вона затрусила Інокентія за руку.

— Іно! ІНО! — закричала вона, смикаючи його за рукав. — ІНО!!!

— ІНО!!! — до них обох підбігла Домініка та впала на коліна біля брата. — ІНО!!! ЩО З ТОБОЮ?!

— Я в нормі… — прохрипів він, повернувши голову на бік. Тепер можна було бачити його обличчя. — Тільки землі та попелу наковтався. І ця подряпинка… — вказав на розсічену брову, з куточка якої текла цівочка крові.

Дівчатам відразу відлягло від серця, що Іно без серйозних поранень. Але гнів Арії палав. Її розум знову неначе захопила інша істота. Доброславська повільно піднялась із землі й обернулась до Кіри. Та і сама постраждала від власного вибуху, бо крила використала для захисту. Вони більше не могли тримати її у повітрі, і дівчина стояла на землі поряд з Матвієм. Зараз їм обом було не до сміху — хлопець стогнав від болю і стискав рану на руці, а в Кіри вже не було її «зброї». Проте Аріадна чомусь не звертала на це уваги. Дівчина прямувала до ворогів, а в її руках з’являлися вогняні кулі. Їй стало байдуже, що це живі люди. Зараз нею керувало бажання вбити, стерти їх з обличчя Землі за те, що вони посміли доторкнутися до двійнят.

— Спочатку я була мішенню, але тепер нею станете ви… — сказала вона.

Матвій довго не вагався. Здоровою рукою він ухопив меча та побіг на Арію. Вона зовсім не розгубилась. Коли він замахувався на неї, то дівчина легко виверталася з-під атак, ніби вода, яка може обтікати все навколо. А згодом, знайшовши вдалий момент, вдарила вогняною кулею в живіт Демонові. Потім помітила, що Кіра хотіла втекти. Доброславська з розмаху запустила в неї другу кулю та потрапила в ногу. Демон впала на землю, обхопивши коліно, і верещала. Проте навіть її крик не побудив у Аріадни жодних емоцій. Вона обернулася до Матвія, який скрутився на землі. Дівчина протягнула вбік руку, і вогонь, який з’явився у ній, прийняв форму списа. Очі Матвія округлилися від страху.

Щойно Аріадна підняла цей спис вгору, як раптом підбігли Інокентій та Домініка і схопили її за руки. Дівчина завмерла від їхнього зухвальства.

— Аріє! Не дай Архангелові запаморочити твій розум!!! Контролюй себе! Демони переможені!!! Залиш їх у спокої!!!

Аріадна спочатку не розуміла, чому її зупиняють, але за декілька секунд отямилась. Спис розвіявся, а дівчина з жахом усвідомила, що сталося. Двійнята відступили з нею назад, не відпускаючи її рук.

— Я… я не хотіла… — пробелькотіла вона. — Я не знаю, як це… Я не хотіла!

— Заспокойся, Аріє, — промовив до неї Інокентій. — Головне, що ти вчасно зупинилася і не вбила їх.

— Я не хотіла… — повторила дівчина. — Що зі мною було?

— Таке буває, — відповіла Домініка, присідаючи біля Матвія. — Ми тобі потім пояснимо.

— «Таке буває»?! Я МАЛО НЕ ВБИЛА ЇХ!!! — Аріадна вирвала свої руки з рук Інокентія. — Хоч вони і Демони, але також люди!!! І є ті, кому вони дорогі!!! А ви!.. А ви кажете так, ніби це звична справа!!!

— АРІЄ!!! — гаркнув Інокентій у відповідь, змушуючи її замовкнути. — Ми тобі все пояснимо! Але потім, коли ти заспокоїшся.

Дівчина промовчала. Домініка силою підняла у сидячий стан Матвія, незважаючи на його стогони. А потім зняла з шиї свій талісман і притулила до його долоні. Єдність Стихій засвітився, а Матвій заверещав.

— НЕ РОБІТЬ ЦЬОГО!!! — волав він. — НЕ ЗАПЕЧАТУЙТЕ МЕНЕ!!! Я ПОТРІБЕН МАЛЬДЕРАНІ!!!

Але його крики як почались зненацька, так і завершились, і хлопець без свідомості похилився на землю. Його одяг почав змінюватися, крила зникли, як і срібний ошийник. На шиї звис на ланцюжку талісман у вигляді семикінечної зірки. Демон обернувся у звичайну людину.

— Що ви з ним зробили? — видихнула Арія. — Вбили?

— Ні, він скоро оклигає. Ось, дивись, — Домініка показала долоню Матвія. Зверху на ній з’явився Янгольський символ Єдності Стихій. — Це мітка. Вона є альтернативою убивству. Ми можемо накладати її на переможених ворогів, і вона запечатує їхню налюві. Мітку здатні побачити лише Воїни Сил, а звичайні люди — ні. Хіба якщо їм про неї хтось розповість.

— Тобто… Матвій не зможе більше перетворитися?

— Фактично, так. Якщо хтось не зніме цю мітку.

— А її що, можна зняти?

— Так, є декілька способів, — сказав Інокентій, доки Домініка пішла «запечатувати» Кіру. — Повинен проводитись дуже клопіткий ритуал за допомогою хоча б двох Вершників. І то не факт, що в них вийде. Вершники не будуть цим займатися заради якихось другосортних Демонів, хіба що для сильних чи з унікальними здібностями. А таких, як ці, ого-го скільки! Звичайні пішаки. Тому можна з упевненістю сказати, що їхнє служіння Мальдерані завершилося.

— А Демони, — Аріадна подивилась на Кіру, яка, мов божевільна, відповзала від Домініки, — можуть накладати такі мітки?

— Авжеж. Як ти сказала, вони також люди. Навіть у деяких Демонів зберігається щось святе.

— Тоді чому одні інших вбивають? Адже якщо є такий більш гуманний метод… — Арія зам’яла руки. — Чому, наприклад, мене… треба ВБИТИ?

— Бо ти Архангел, і задля зняття з тебе мітки зроблять все, що завгодно, — потиснувши плечима, відповів Інокентій.

— А які ще можуть бути способи її зняття? — Арія була не дуже рада такій новині.

— Вбити того, хто її поставив. І це набагато вигідніше, бо…

«Цікаву» розповідь перебив крик Кіри, яку Домініка також запечатала. Аріадна вже навіть перестала звертати увагу. Інокентій продовжив.

— Наприклад, я поставив мітки двадцятьом. Але якщо мене позбавлять життя, то ці двадцятеро звільняться. Невигідно, чи не так?

— А скільки на твоєму рахунку таких? — поцікавилась Арія, не зводячи очей з мітки на Матвієвій долоні. — Шість? Десять?

— У нас з Нікою порівну. По тридцять п’ять. Хоча ні! Відсьогодні в Ніки на двох більше, — додав хлопець.

— ЩО?! — Доброславська приголомшливо остовпіла. — Тобто разом… сімдесят два?! Та це ж майже усі Демони… напевно.

— Усі?! — засміявся Іно. — О, ти помиляєшся. На Землі сім мільярдів людей. Близько ста тисяч з них — пробуджені Демони, ще сто — Янголи…

— Іно! — раптом вигукнула Аріадна. Хлопець аж підстрибнув від несподіванки. — В тебе ж рука знову постраждала! Бинти є?! Треба терміново перев’язати!

— Десь в рюкзаку.

— До речі, Аріє! — гукнула Домініка, вже перетворена у людину. — Небезпеки більше немає. Можеш повертатися у свій звичайний вигляд. Достатньо лишень захотіти, і знову станеш звичайнісінькою людиною.

Аріадна кивнула на знак згоди і долонею притиснула до себе талісман.

Двоє Вершників у чорних плащах спостерігали за всім, що коїлося на будмайданчику. Жінка-Вершниця пронизливо засміялась.

— Розбрате, ти облажався. Теж мені, Вершник Мальдерани. У тебе була чудова нагода без клопотів прибрати Доброславську, доки вона не вміла перетворюватись. А тепер два твоїх Демони запечатані, і вони ж спровокували її перевтілення. Сама Доброславська — слабачка. Але ти міг би врахувати здібності її Хранителів і послати когось сильнішого. Це ж Голубєви!

— Помиляєшся, Війно, помиляєшся, — задоволено промовив Вершник.

— Що? — не зрозуміла та.

— Я якраз і ХОТІВ, щоб вона перетворилась. Тому і послав до неї Кіру та Матвія, бо в них кишка тонка перемогти Голубєвих. До того ж підказав їм, як спровокувати Доброславську та допомогти їй перетворитися. Як легко було здогадатися, що вона прагне повернути своїх батьків. Дівчина дуже передбачлива.

— ТИ З ГЛУЗДУ З’ЇХАВ?! — закипіла Вершниця.

— Не галасуй, — хмикнув Розбрат. — Мені було цікаво, на що вона здатна. Аріадна не така проста, як здається. І не така слабка. Просто вона мов бутон квітки, для якого ще не настала весна. Але згодом бутон розцвіте. Я бажаю це побачити.

— Розбрате, ти граєшся з вогнем у прямому сенсі слова, — нервово сказала Війна. — Вона — Архангел, наш найголовніший ворог. Навіщо ускладнювати собі життя? Знищ її до дідька, доки є можливість, доки вона слабка… Або дай мені цю роботу…

— Я хочу битися з Архангелом в повну силу! — перебив її Розбрат. Нігті на його пальцях стрімко виросли майже на два десятки сантиметрів, і Вершник загрозливо повернув їх у бік Війни. — Тому трохи почекаємо. І не раджу мені заважати! Її суперником буду тільки я! До речі, дивися, — кивнув він у бік майданчика.

Аріадна після перев’язування ран Інокентія та Домініки відразу почала надавати допомогу Матвію та Кірі.

— Вона що, допомагає не тільки своїм, а й ворогам? — приголомшливо запитала Війна, не вірячи власним очам.

— Як бачиш, — губи Розбрата розпливлись у посмішці. — Аріадна… Вона така…

— Я бачу, Доброславська тебе зацікавила, — оговтавшись, мовила Війна та склала на грудях руки. — Дивися не заграйся, Розбрате. Битва між Силами вже скоро, і нам не потрібні зайві суперники.

— Не хвилюйся, я свої ігри завжди вчасно зупиняю. Аріадна… Доброславська… — в голосі Вершника пробриніли нотки захоплення. — Добра душа у дівчинки… Не можу дочекатися поєдинку з тобою. Це буде скоро, але час ще не настав. Ти поки не квітка, а лише бутон.