VGAME. Нові боги Сораносекай

Вимушена розлука

Кваліфіковані медики у VGAME на такий випадок були. Спеціаліст з Японії ввічливо привітався англійською та поклав сердешну каліку, а саме так почувалася Петренко весь шлях до офісу, на кушетку. Приєднав цілу купу різноманітного дроття та почав досліджувати стан пацієнтки.

Курода стояв у коридорі, спостерігаючи за процедурами через скло. Його роздратування підсилювало ще і те, що вчорашня ділова зустріч перетворилася на зовсім не ділову пиятику. Й піддавшись дії алкоголю Такеші натворив дурниць.

Звісно, він дорослий чоловік й може іноді дозволити собі розслабитися, але почути голос Марини у такий момент було дуже неприємно. Та ще й такий жалібний стогін про допомогу.

І про що вона тільки думала, її ж попереджали про можливі наслідки. Вона забула чи, як завжди, проігнорувала вказівки?

Поки Курода розмірковував, доктор Савада закінчив аналіз й вийшов з маніпуляційної.

- "Сильний біль триватиме ще день-два, - Такеші поглянув через вікно, там медсестра під'єднувала до руки дівчини крапельницю. - Потім деякий час буде звичайна кріпатура. Виснаження організму виправимо медикаментозно та з допомогою процедур"*.

- "Коли вона зможе повернутися до роботи?"

- "Ви що? - не стримав обурення лікар, але глянувши на директора, похитав головою та коротко вклонився, вибачаючись. - Втім, Петренко-сан спитала в мене те саме... Щонайменше сьогоднішній день треба присвятити відновленню. А потім поводитися дуже обережно, не напружуватися та дуже добре харчуватися".

- "Можна до неї? Я хочу обговорити це".

- "Так, звісно", - Савада-сенсе навіть відчинив двері перед відвідувачем.

Курода схилився у легкому поклоні та зайшов до приміщення.

Мара не знала, куди їй подіти очі. Вона зробила дурість, забула, що це не звичайна РПГ, що треба поводитися розважливо. Й схоже Такеші прочитав на обличчі все її каяття, бо не згадував про її безвідповідальність взагалі. Він ще раз повторив те, що сказав лікар й попросив не заходити до гри ще й завтра.

- А можна я сьогодні лише на хвилиночку зайду? Мені треба залишити повідомлення своїй команді. На одну хвильку, а? - вона склала долоньки разом.

- Якщо ви затримаєтеся довше ніж на десять хвилин, я особисто відключу вашу капсулу, - цілком серйозно повідомив японець, серце стискалося від жалібного вигляду дівчини.

- Ми знову на ви? - радісно всміхнулася Марина, бо її прохання виконають.

Курода ледь помітно здригнувся та відвів погляд.

- Ні, між нами все так само.

...Повертатися у візок було зовсім не приємно і навіть страшно, але Мара розуміла, що інакше до капсули їй не дістатися. Не понесуть же її на руках. Хоча такий спосіб пересування у її стані не набагато легший, ніж "власним ходом". Савелій ніс її на руках вранці. І хоч як він не намагався ступати обережно, кожен рух приносив біль. Єдина вигода з тієї екзекуції - пересуватися так швидше.

У роздягальні вона прокляла весь світ поки влазила у костюм, але викотилася з незворушним виразом обличчя. Не варто привертати увагу директора до того, як їй погано. В робочій залі було тихо. Всі співробітники зміни вже зайняли свої місця. І це на краще, бо ніхто не витріщатиметься на "каліку". Марина відмовилася від сторонньої допомоги й сама залізла у кабінку.

Д'Ад-Барти прокинулася й підвелася на хутрах. Полегшено зітхнула. У грі болю вона не відчувала зовсім. Хоча енергія одразу впала в помаранчеву зону й атлетичність поповзла вниз. "Тут захочеш напружитись не зможеш", - здивовано пробурмотіла оркша, розглядаючи показники.

Увага! Ви були виснажені понад міри. Це призвело до Легкої хвороби: Сила -2, Спритність -2. Ви можете вилікуватись, купивши зілля у лікаря, або почекати поки наслідки недугу зникнуть самі.

- Що ж, цілком очікувано. Добре, що весь цей час я проведу поза грою.

Оркша збиралася лише написати повідомлення своїм віртуальним друзям, але застала онлайн З'Ай-Руда.

Д'Ад-Барти: Ти чого вже тут?

З'Ай-Руд: Канікули, крихітко, тепер я заходитиму раніше

Переможний смайл підстрибував та пишався собою.

Д'Ад-Барти: Канікули ж уже давно почалися.

З'Ай-Руд: У кого як.

Д'Ад-Барти: В будь-якому разі, добре, що я тебе застала. Мене не буде кілька днів. Проблеми зі здоров'ям.

З'Ай-Руд:  Ти з експериментальних?

Прийшло несподіване питання, й геймерка напружилася.

Д'Ад-Барти: Що ти маєш на увазі?

З'Ай-Руд:  Я у новинах бачив. Наче ці капсули можуть допомагати у лікуванні тяжкохворих. Й кількох дітей з дитбудинку зарегали у вірті.

Д'Ад-Барти: Ні. Я не з тяжкохворих.

З'Ай-Руд: От і добре, а то ще хвилюйся за тебе. Наздоганяти нас будеш?

Д'Ад-Барти: Може, колись... Але зараз мені ще треба над професіями попрацювати.

З'Ай-Руд: Допомога потрібна?

Д'Ад-Барти: Ні. Нащо вам з малечею вовтузитись. От підросту, тоді ще зберемося разом.

З'Ай-Руд: Слушно. Тоді зустрінемося коли-небудь.

Д'Ад-Барти: Так. Бувай. Й-Думу привіт.

З'Ай-Руд: Авжеж.

Все, справу зроблено, можна виходити. Але в цю мить полог намету відкинувся, й всередину рішуче увійшов джигар. Одного погляду на німі йому було достатньо, щоб спохмурніти як ранок у листопаді.

- Так і знав, що той бій погано позначиться на твоєму здоров'ї. Я викличу цілителя.

- Не потрібно, - сполохано замахала руками оркша. - Хвороба легка, тож хвилюватися нема про що. Я ще посплю й невдовзі відновлюся.

- Ти впевнена? - недовірливо примружився В'Йон-Арди.

- Так, джигаре, не турбуйся, - закивала головою його німі, поселяючи в душі занепокоєння.

- Роби як знаєш, - орк розвернувся та так само стрімко вийшов з намету.

- Ого, - здивовано видихнула Д'Ад-Барти. - Він насправді переймається...

Емоції НПС зовсім не були схожі на прописані реакції. Й це давало враження, що вона спілкується з живою людиною. Але це було неможливо. Всі внутрішньоігрові персонажі контролюються штучним інтелектом, а не людьми.

Оркша знову зітхнула та покачала головою - так можна і з глузду з'їхати - й впала як колода на м'якому хутрі.

За хвилину чи дві до намету увійшов господар разом з цілителем - дужим орком, що наче ялинка був увішаний амулетами та склянками з зіллям. Орки підійшли до ліжка, і В'Йон-Арди підтягнув свою німі ближче до краю.

Цілитель глянув на пацієнтку, провів над нею рукою та похитав головою.

- Я нічого не зможу вдіяти. Це лише пуста оболонка на яку не подіє жодне закляття. Її душа вже покинула цей світ. Такі вже вони - прийдешні діти - їхня душа погано кріпиться до тіла. Й під час сну вони майже завжди відлітають у майбутнє.

- Я відчуваю велику силу у цій дівчинці, - поправивши волосся чомусь зізнався.

- Твій батько казав мені те саме. Приведеш її до мене наступного разу, - попросив шаман.

- Гадаю, вона захоче здобути професію.

- От і добре.

Цілитель з легким дзвоном від склянок вийшов з намету. В'Йон-Арди на мить завмер біля ліжка, а потім підняв німі та поклав її на місце. Ото батько удружив з цим патронатом.

Раптом прийшло повідомлення про те, що хтось з прийдешніх дітей іде до місця зустрічі, виконавши завдання. Й орк поспішив туди.

***

Марина крекчучи зняла з голови шолом, відкрила дверцята та почала вилазити, але натомість випала з капсули прямо у руки японця. Різко вдихнула від здивування та скривилася. Від Такеші несло перегаром як від винної діжки.

- Ох, пане директоре, як від вас тхне, - простогнала дівчина. До тілесних страждань додалося ще й відраза.

- Не надто ввічливо, - трохи знітився Курода й відвернув голову, щоб не дихати, але все ще намагався втримати обличчя та дівчину в своїх руках.

- Пробач, - зробила винуваті очі Маринка, відчуваючи провину. - З самого рання довелося возитися зі мною замість того, щоб нормально відпочити.

- Я нормально виспався, не варто перейматися через це, - Такеші посадив дівчину у крісло. - А тепер, будь ласка, не завдавай мені ще більше клопоту та йди лікуйся.

- Вези, - з готовністю дозволила Петренко і усміхнулася. Єдині м'язи в її тілі, що не страждали зараз від болю, були м'язи обличчя. Тож усміхатися вона могла скільки завгодно.

________

* Діалоги іншою мовою беруться в лапки (авт.)