VGAME. Нові боги Сораносекай

На захисті Сірого Каменю

Гострозубик моментально атакував найближчого до нього ворога. Добре, що оркші стало клепки швидко зрозуміти, хто на неї полює. Геймерка навіть відчула образу пета, коли той звернувся кільцем у слоті. Закляття та зброя вдарили по тому місці, де щойно був зулет, а здивований рога завмер на місці, безпорадно озираючись, у пошуках цілі.

- Ви що це утнули, дрібното? - гримнула оркша, щоб її почули навіть ті, що й досі ховалися в кущах. - Не можете відрізнити гравця від моба? Ледь до гріха не довели.

Зелена бабище уперла руки в боки та роззирнулася. Людські підлітки випросталися та здивовано розглядали дивину.

- Як докажеш, що ти гравець? - вигукнув один, найсміливіший, маг сьомого рівня.

- А як ти хочеш, щоб я довела? Того, що я з вами розмовляю недостатньо?

- НПС також розмовляють.

- Ви що перший день у грі? - розгубилася через такий логічний, але безглуздий довід. - За рівнем наче не схоже.

Рога та танк були восьмого рівня, згаданий маг - сьомого, цілителька п'ятого, але вони повільніше рівні набирають, якщо розподіл досвіду в команді ведеться неправильно. Останного члена команди видно поки що не було.

- Так, перший. Ми пройшли експрес-навчання.

- Це шо за звір? - приречено зітхнула Д'Ад-Барти. Схоже у погоні за грошима був розроблений ще якийсь "ліфт", окрім стартового набору. - Хоча можете не відповідати, мені не цікаво. На цьому вважаю за краще розійтися.

- Стривай. Ти точно не моб? - недовірливо підняв брову один з хлопчаків.

- Точно, - ледь не засміялася через дурнувату ситуацію воїтелька.

- Але ми змогли тебе поранити. Отже можемо вбити, - подав голос інший.

- Ні, не можете, - скривила оркша потворну морду й показала язика. - Атака замаленька.

- А чому ти згадав про гріх? - почувся тоненький дівочий голос цілительки. Схоже все, що стосується гріха цілителів дуже цікавить, й схоже, вона досі не помітила, що орк жіночої статі.

- Чесне слово, куріть мануал, - закотила очі воїтелька, також не помічаючи неправильного звернення. - Помічника вже отримали?

- Так, - в один голос відповіла ця гоп-компанія.

- То питайтесь у нього, а мені вже час.

Д'Ад-Барти вирішила не озиратися навіть якщо в неї полетить заряд. Вбити не вб'є, а страху наведе така її зневага. Але заряд не полетів.

Віддалившися від діточок, знову покликала Гострозубика. Хай маленький гуляє вволю та більше не ображається.

Чого тільки не побачиш у дивовижних землях Сорану. Тепер вона більше вірила в історію про випадкове вбивство підлітків. З подібним поколінням некст й не таке статися може. Щоправда старий знайомий говорив про ельфів. Чи може таке бути, що десь неподалік ще й ельфійське місто є? Треба було дізнатися більше подробиць поки він базікав.

Та міркування оркші невдовзі перервав незвичайно великий поклад. Розробивши його й  здобувши черговий середній бурштин та жменю срібного піску, воїтелька поспішила до Сірого Каменю, бо вже починало сутеніти.

Не встигла вона ступити на подвір'я, як ворота за її спиною гучно зачинилися й пролунав дзвін, що попереджав про першу хвилю монстрової навали. Лучники вже стояли на вежах й щосили відстрілювалися від поки що невидимого ворога.

Д'Ад-Барти не поспішала на стіни, як інші воїни. І її сподівання невдовзі виправдалися. Істота з задніми ногами як у коника легко перелетіла через п'ятиметровий паркан. Та на цьому щастя того моба скінчилося, попоїсти тварюка наразі не встигла, бо її порубала славна воїтелька степів.

Оркша була надзвичайно задоволена собою та своєю здогадливістю. Вона бігала з боку в бік та одного за одним вбивала диверсантів. Ще до кінця другої хвилі, що розпочалася майже одразу після першої, здобула черговий рівень. І лише на початку третьої хвилі їй стало насправді важко.

Захисників на стінах лишилося набагато менше, ніж спочатку. Більшість з них вже ховалися у безпечній зоні готелю, не бажаючи витрачати останні краплі відновлювального зілля або ж ще й відправитися на переродження зі штрафами. Свою винагороду зрештою вони все одно отримають, то нащо наражати себе на небезпеку?

Але так думали не всі. Були серед гравців відчайдухи чи такі ж скажені, як орк-берсерк, що від болю та отриманого урону лише більше розпалювалися. Забувши про будь яку обережність оркша викликала зулета. Як не дивно на пета не агрилися захисники-НПС (чи їх вже не лишилося?). Побачивши це, деякі з гравців й собі викликали допомогу.

Та все було марно.

В якусь мить навала ледь не задавила останній рубікон у вигляді оркші. Й у цю саму мить над купою мобів захурделило полум'я, спалюючи все окрім зеленошкірої. Вивільнившися вона збентежено роззирнулася на всі боки. Прямо в очі їй дивився осатанілий Ріддер.

Він рішуче попрямував до оркші, спалюючи все, що ворушилося. Один з петів загинув би якби господар не прибрав його зі шляху мага.

- Що в біса ти коїш, коли я працюю з такою напругою?! - дивлячись знизу догори гримнув він на Д'Ад-Барти. - Де обіцяна сировина? Меді десять одиниць лишилося до рівня. Я писав тобі півгодини тому!

Черговий спалах й морда моба, що ліз через паркан, розірвалася потворними пухирями.

- Ти що не бачиш, що коїться? - обурено вигукнула воїтелька, показуючи на запеклий бій, що й не думав завершуватися.

- А тобі яке до того діло? Ми про інше домовлялися, - продовжуючи наосліп знищувати ворогів, доводив свою правоту Ріддер.

- Але я не могла лишити всіх у біді, - у голосі забриніла розгубленість, як це можна не розуміти?

- То віднесла б мені інгредієнти та помирала б скільки заманеться! А якщо ти втратиш щось з каменів?

Ювеліра цікавила лише його вигода.

- Ще знайду! - вперто вип'яла підборіддя оркша.

Гравці та НПС, що спостерігали за сваркою навіть не помітили, коли пролунав дзвін про завершення третьої хвилі, не звернули уваги на те, що до торбин попадав дорогоцінний лут, не пораділи досвіду. Вони тихо усміхалися, спостерігаючи за незвичною парочкою, що як старе подружжя сварилося прямо посеред двору. Невдовзі всі розійшлися, аргументи в тих, хто сперечався, закінчилися. Й лишилася тільки тиша глибокої ночі.

- Ходімо, - пробурмотів чоловік й попрямував до майстерні.

Д'Ад-Барти, цикнувши, рушила за ним. Знову привіталася з її господарем, на що Ріддер лише незадоволено фиркнув.

- Це не люди, - нагадав він, щойно сів за стіл.

- Ну той що, - знизала плечима зеленошкіра, не акцентуючи уваги на тому, що добре ставлення НПС до неї минулого разу принесло чимало користі. Хай старий знайомий розвивається, як вважає за потрібне.

- Чому ти не приймаєш участі в квесті з атаками? - через деякий час порушила тишу воїтелька. - З тобою ми б виграли набагато швидше.

- По-перше, я виконував обіцянку тобі, - не піднімаючи голови, відповів Ріддер. - А по-друге, рівень мобів, що атакують двір, відповідає середньому рівню гравців у першу хвилю, а потім пропорціонально збільшується. Теоретично, якщо не вдаватися до хитрощів, то вижити в цьому квесті не можливо.

В цю мить геймерка відчула себе так, як мали б відчути підлітки, яких вона сьогодні відчитувала за недбалість та недостатнє знання правил гри.

- Й читом сьогодні став ти, що наприкінці третьої хвилі застосував свої здібності, - здогадалася Д'Ад-Барти. - Ти вже робив це раніше?

- Так. Регулярно роблю. Тому швидко зростаю.

- Хіба розподілення досвіду іде не пропорційно урону?

- Саме так. І я наношу його чималенько з огляду на кількість життя мобів останньої хвилі. Але у кінцевий розрахунок не йде мій рівень. Лише середній рівень гравців, що стояли на захисті стіни з самого початку.

- Хто ще знає про це? - саме такі баги й повинні виявляти тестувальники та модератори, щоб не допустити шахрайства.

- На скільки мені відомо, тільки я. І от зараз ти.

- Ти нікому не розповідав? - здивувалася геймерка.

Зазвичай такою новиною спішать поділитися з друзями або за кругленьку суму, поки шпарину не знайдуть програмісти.

- А навіщо?

- Ну, мені ж розповів.

- Ти питала.

- Ти ні з ким не спілкуєшся?

- Так само як і ти. Цей світ поки що не надто соціальний. Для мене це зручно, не треба шукати якогось бовдура, щоб керувати ним, ховаючись в його тіні.

- Ти це серйозно?

- А чом би й ні? Це цікаво.

Оркша мовчки знизала плечима. Зазвичай вона, мабуть, була тим самим бовдуром, яким керували тіні на кшталт Ріддера. Воїтелька продовжила спостерігати за роботою ювеліра, яка ні на мить не зупинялася з тої хвилини, як майстер сів за стіл. Прикраси з його рук йшли як з-під конвеєра. Камені здобуті Д'Ад-Барти оздоблювалися оправою з тонкою різьбою та низкою рун.

- Ну нарешті, - видихнув чоловік, відклавши чергову прикрасу. - Давай свою шайту. Подивимося. що я зможу з неї зробити. До речі, як щодо ціни за працю?

- Овва, уже про ціну заговорив. Раніше просто допомогти пропонував, - зобразила здивування оркша. Вона жодної миті не вірила у безкорисливість чоловіка.

- Ну, ти також мені допомагала не безкоштовно. Гадаю, сподівалася на прикраси зроблені з твоїх матеріалів.

- Якщо треба, забери їх собі, - буркнула оркша, відчуваючи, що її ошукали.

Цілий день бігала задля голого досвіду. Та ще й навалу монстрову пережила. Не замислюючись навіть віддала цьому пройдисвіту усе, що здобула. Ну гаразд, буде їй наука на майбутнє.

Ріддер задоволено кивнув та потицяв пальцем у пустий слот на столі. Боячись, щоб її не ошукали ще більше, Д'Ад-Барти все ж поклала матеріал на стіл.

Ювелір схилився над товстою шкірою, більш ретельно вивчаючи її.

- Скоріше за все буде рідкісна магічна властивість, - забурмотів так тихо, наче ні до кого не звертаючись. - Якщо вийде, то й не одна. Інтелект та привабливість стандартні. Непогано. Шанс успіху високий, хоч це і перша річ.