VGAME. Нові боги Сораносекай

Як приручити зулета

Перед очима з'явилася панель з купою пустих кружечків. Й тільки один центральний був заповнений. Не довго думаючи, геймерка активувала його. В ту ж мить стало легше дихати. Кров'ю харкати вона не перестала, але це більше не заважало у бою.

А ще оркша відзначила, що тіло стало легким та сильним. Здавалося, що розірвати ворога голими руками нічого не вартувало. Сп'яніла від цієї сили, вона зробила ривок й досягла таки голови. Швидко схопила зулета за горлянку. Тут шкіра монстра була тонша, але навіть так Д'Ад-Барти не очікувала, що примудриться пробити її пальцями.

Тварюка перелякано закричала й раптово затихла.

Увага! Ви приручили Велика жива істота.

Досягнення "Приборкувач 1". Ви приборкали дикого звіра. Нагорода: Відомість +5, Міцні зулетові віжки.

Заведений організм ще не розумів, що битва скінчилася. Хотілося трощити та вбивати. Але поява повідомлень змусила трохи протверезіти свідомість. Оркша помітила, що продовжує втрачати життя, тому обережно витягла одну з рук з рани на шиї ящірки та дістала з сумки пляшку з Великим відновлювальним зіллям.

Тварюка дивилася на неї не мигаючи й не ворушилася. Рана на її шиї почала потроху загоюватися.

Зцілення Д'Ад-Барти під дією зілля відбувалося набагато швидше і мало для оркші ще одну несподівану властивість - скажена лють відступала. Поверталася здатність спокійно аналізувати та робити логічні висновки. А ще оглянути свого нового пета. Відповідна панель відкрилася за першим запитом.

Життя: 75

Атака: 10

Ухиляння: 7

Броня: 10

Вантажопідіймальність: 0 кг

Перевезення пасажирів: %{01#&

Спеціальні властивості: Щелепи леза ат 35/30 с

- Непогано для шостого рівня, - усміхнулася Д'Ад-Барти, поплескавши по довгій шиї все ще нерухомого зулета. - Хоча, схоже ти трохи втратив у житті та атаці. І схоже ти не доріс, щоб когось перевозити. Хоча хочеш мою суб'єктивну думку? Таких як я ти двох потягнути зможеш. Що? Не розумієш, що сталося? Спокійно, я також не надто розумію. Хоча, можливо, тут зіграла свою роль прокачана навичка вершниці. Ну і щасливий випадок. Куди без нього?

Ящір трохи схилив голову, наче уважно слухав господарку, але вигляд при цьому мав не надто задоволений. Й це спонукало оркшу почати вмовляти:

- Насправді це найкращий розвиток подій для тебе. Бо ж уяви: якби цього не сталося, ти б помер. А так житимеш, нехай не зовсім спокійно, але весело.

Зулет лишився байдужим до голосу розуму й навіть після того, як йому дали глузливе ім'я Гострозуб, не змінив свого ставлення.

Д'Ад-Барти вирішила більше не випробовувати долю й не полювати на монстрів з більш високим рівнем. Тим паче, що в налаштуваннях команд для нового пета чомусь не було атакувати та охороняти. Схоже її Гострозубик не доріс і до бойової тварини також. А може це через не надто хороші стосунки - шкала була заповнена ледь на чверть.

- До речі, коли я грала гноміхою такої шкали в петів не було. Гей, Куро!

- Приручені істоти не те саме, що захоплені чи створені, - пролунала негайна відповідь. - Приручені мають свою волю й можуть змінювати ставлення до хазяїна, - роз'яснював, з'явившись, помічник.

- Він не припиняє мене дивувати. Чи є у цього світу край?

- Не розумію питання. Аналізую... - пролунала несподівана відповідь.

- Це було риторичне питання, не зважай. Що з перевезенням пасажирів? Коли помилку буде виправлено?

- Помилка вже виправлена.

Та відкривши панель оркша розчаровано вигукнула. Тепер навпроти властивості стояв одинокий нуль.

- На ньому не поїздиш, з ним не повоюєш. Як мені його прокачувати? - бурмотіла зеленошкіра.

- Покращення стосунків з улюбленцем забезпечить його вірність та дозволить використовувати у бою. Зулет 10 рівня отримує здатність перевозити пасажирів, - не надто жаліючи почуття оркші, відзвітував Куро.

Д'Ад-Барти зітхнула та дістала з сумки шматок м'яса. Тільки після цього ящірка трохи оживилася. Хоч улюбленці й не мали відчуття голоду чи втоми, залюбки ласували тим, що давали їм господарі. Геймерка пригадала, що з появою Мурки - двохвостого лисеняти - в минулого аватара геть зникла проблема невдало приготованих недоїдків.

Гострозубик відкрив пащу, оркша поклала на роздвоєного язика соковитий шматок й ледь встигла забрати руку перш ніж щелепи зімкнулися.

- Обережніше! - суворо вигукнула й погрозила пальцем. - Не можна їсти руку яка тебе годує.

Звір ображено відступив на крок, але за мить повернувся й ткнув тупою шорсткою мордою у плече. Оркша ніжно поплескала по ній та дістала ще шматок. Дякувати мрикам та запасливості досвідченого геймера, резерв припасів був у наявності. Цього разу щелепи зімкнулися повільніше, Гострозуб швидко вчився.

Несподівано в приват прийшло повідомлення з запрошенням об'єднатися у групу. З'Ай-Руд увійшов до гри й одразу почав скликати свою команду.

З'Ай-Руд: То ти вже біля входу до данжу, - здивувався командир, отримавши координати. - Я думав, що тільки мені пощастило його знайти.

Д'Ад-Барти: Данжу я не знаходила. Я тут з іншої причини.

З'Ай-Руд: Мені вже цікаво

Д'Ад-Барти: Прибіжиш, побачиш.

З'Ай-Руд: Ну, я вже дочекаюсь третього бійця...

Д'Ад-Барти: Розумно. Я буду неподалік. Покличете, як зберетесь.

З'Ай-Руд: Ок

- Ну що, в нас є трохи вільного часу, - усміхнулася вона до Гострозубика. - Цікаво, а як в нас справи із розподіленням досвіду? Куро!

 - Розподіл досвіду між улюбленцем та господарем іде навпіл. Якщо рівень улюбленця вищий на два рівні, весь досвід іде господареві. Розподілення досвіду можна відключити, - помічник відкрив відповідну сторінку.Д'Ад-Барти довго думала, але все ж таки вирішила не вимикати розподілення досвіду. Хай там як, а зулет вартував прокачки. А ще покращувати взаємини легше, коли є хоч якийсь зв'язок. Тож ввімкнувши автослідування своєму пету, вона розгорнула мапу. Неподалік було кілька монстрів потрібного рівня, й оркша побігла побавитися з ними.

На відміну від першого разу, нова здатність вмикалася у будь-який час, тривала тридцять секунд та мала респаун цілу хвилину. Втім, однієї активації зазвичай було достатньо, щоб розкроїти рівного за силами ворога на шматки.

Досвід став набиратися веселіше, не зважаючи на наявність нахлібника у вигляді зулета. Ящір у боях участі не приймав, просто знаходився десь неподалік й спостерігав. Та деякий ефект від його присутності був. Серед луту стали з'являтися обладунки і зброя для петів. І на зулетів щось траплялося. Отримане оркша негайно приміряла на свого ящура. Подарунки істоті подобалися, стосунки потроху покращувалися.

Несподівано прийшло повідомлення від командира, й Д'Ад-Барти побігла до зелених позначок з іменами на мапі.

Орки стали в бойову позу, коли побачили як за членом їхньої команди біжить броньований зулет. З'Ай-Руд навіть встиг випустити стрілу, але вона не досягла цілі, тобто пройшла її наскрізь не наносячи урону.

- Що це?! - в один голос вигукнули орки.

- Мій пет, - не без гордості у голосі відповіла зеленошкіра й задоволено вирячила ікла - посміхнулася.

- Ти й справді здивувала. Як тобі це вдалося?

- Довелося напружитися, - чесно визнала оркша. - І сама не очікувала такого результату від виконання класового завдання.

- То це що, нагорода така у берсерка?

- Та ні, - Д'Ад-Барти спробувала якнайшвидше розповісти подробиці бою, а у кінці додала: - Не будемо гаяти час на балачки. На нас чекає нова пригода.

- Еге ж, - схаменулися орки.

Команда підійшла до тої самої одинокої скелі, за якою нещодавно ховалася у засідці оркша. З першого погляду жодних проходів у ній не було, але тут З'Ай-Руд розбігся та з усієї сили буцнув каменюку головою.

- Що це?! - здивовано вигукнула Д'Ад-Барти.

- Зараз побачиш, - гмикнув поруч Й-Дум. - Ми це місце також випадково знайшли під час фарму, завдяки залізній голові одного твого знайомого орка.

Шкала життя командира трохи зменшилася, травмуватися об текстури в Сорані звична річ, але це не зменшило рішучості командира. Він знову розбігся та полетів на перепону.

- Не повіриш, треба вдаритися саме головою й у певному місці. Ми навіть експерименти проводили.

Цього разу З'Ай-Руду пощастило. Його голова провалилася по самі плечі у невидимий оку прохід.

- Знайшов! - Й-Дум схопив оркшу та швидко потяг за собою.

Прямо на очах у каменюці виросло та почало зменшуватися темне провалля. Командир вже зник у ньому, залишивши по собі лише руку. За неї підбігши ухопилися його підлеглі.

- Фух, встигли, - видихнув хтось, коли вони опинилися у темряві печери.

- Давай смолоскип.

- Спершу треба активувати бафи, - швидко перервала лучника Д'Ад-Барти. - Може тут монстри активуються світлом.

Двоє інших про таке навіть подумати не могли, але сперечатися не стали, почали діставати все, що в кого було. Шарудіння, плескіт, легкі різнокольорові спалахи від заклять Й-Дума. Й тільки після того, як всі можливі маніпуляції було виконано, З'Ай-Руд запалив смолоскип.

Тільки тепер оркша згадала про Гострозубика, який лишався ззовні. Звісно у печерах велетенській ящірці робити нічого, але хто знає, в яку халепу вона потрапить. Може так само як і минулого разу вона втратить зв'язок із зовнішнім світом та втратить пета.

Після цієї думки геймерка судомно відкрила панель улюбленця та натиснула на кнопку відкликання. Ящур негайно з'явився у віконці. Схопив себе за хвоста та завмер, перетворюючись на шипасте кільце. Оркша шумно видихнула.

- Ти чого? Злякалася? - трохи схилився до неї Й-Дум. - Ще ж нічого не сталося.

- Та ні. Просто дещо згадала.

Геймерка відкрила внутрішню мапу. Поки що на ній була позначена тільки одна точка - їхнє місце знаходження. Підземелля пустельного змія й справді мало обмеження для входу "Тільки підлітки", але обмежень за кількістю гравців не було. Схоже орки просто не наважилися штурмувати данж без танка.

- Леді попереду, - уїдливо зауважив командир, нагадуючи, навіщо вони взяли в команду третю.

Д'Ад-Барти не мала нічого проти й насторожено, але швидко рушила вперед.