VGAME. Нові боги Сораносекай

Важко бути унікальною

Коли Курода й Марина опинилися наодинці в кабінеті, японця наче підмінили. Він усміхнувся, сміливо взяв її за плечі та посадив у вільне крісло. Сів навпроти та звично трохи підтягнув його до себе.

- Ну як тобі? - його очі збуджено палали.

- Ти про що? - розгубилася дівчина.

- Про все: світ, перса, Куро...

- Ам... Я не бачила Куро...

- Тобто як? - Такеші сів рівно і розгублено закліпав очима.

До Марини не одразу дійшло, чому сталося, але коли вона зрозуміла, ледь не плеснула себе по лобі.

- Я обрала інший аватар. Орка. З самого початку хотіла ним грати... Але виявилося, що вони ненавидять жінок-воїнів... Тобто вважають, що жінки придатні лише для народження орчат.

- Ти хотіла грати кимось таким... потворним? - зсунув брови Такеші, чомусь намагаючись уявити, як Марина виглядає у цій подобі.

- Я завжди віддавала перевагу персонажам орієнтованим на фізичну силу.

Курода пильно вдивився в обличчя дівчини.

- Чому?

- Люблю, коли все просто.

- Справді? А мені здалося, що ти завжди шукаєш місце, де проблем більше.

Марина не відповіла. Зазвичай вона б обурилася, але, проаналізувавши весь свій минулий досвід співробітництва з японцями, не могла не погодитися із твердженням директора.

- Мовчиш? - знову здивувався Курода.

На це не відповісти було просто неможливо.

- А що я мала сказати? Минулого разу я й справді поводилася нетипово для себе. Та й зараз. Мене заінтригували твої слова про мою особливість, яка впливає на процес гри. Що ти хотів мені розказати?

- Насправді я нічого не хочу тобі розповідати... - пролунала звичайна холодна відповідь.

- Тоді чому покликав?

- А й справді, чому? - Петренко роздратовано примружилася, а японець несподівано посміхнувся.

- Гаразд, я все розповім. Треба ж тобі знати, чого ми насправді хочемо від модераторів. Щоправда зазвичай інформація видається дозовано. Але ти й справді надзвичайна, тому, гадаю, принесеш більше користі, якщо повністю усвідомиш свою силу.

- Що ти маєш на увазі? - не змогла втриматися від запитання Петренко, хоч і розуміла, що їй зараз в будь-якому разі все розкажуть.

- Пам'ятаєш я казав про те, що на посаду модератора обиралися люди з особливостями мозку?

- Звісно.

- Якщо спростити, то можна сказати, що ти та, до кого прислуховується штучний інтелект гри.

- Ти говориш так, наче він живий, - в Маринчиній голові одразу замиготіли всілякі фантастичні історії щодо захоплення штучним інтелектом світу та підкорення людства. - Мені здається, що він має забагато влади.

- Звісно, що він не живий. До того ж у грі забагато влади маєш ти, а не він. Це ти подумки можеш керувати геймплеєм*.

- Звучить нереально.

Курода підвівся, відвернувся та зробив крок убік.

- Розробляючи алгоритм, я навіть уявити не міг що виникне подібна побічна дія... Чесно кажучи, коли я зрозумів, що відбувається, я злякався. Злякався, що хтось зламав мою програму. Пізніше, коли ми проводили аналіз даних після тестування, з'ясувалося, що ти така не одна. Приблизно три відсотки гравців, хтось більшою, хтось меншою мірою, має подібні здібності. Тепер, коли Соран вийшов на ринок, але все ще є не завершеним, є вірогідність того, що непідготовлені люди стануть змінювати його...

- То чому було не заповнити його спочатку?

- Є кілька причин... - нехотя відповів японець.

- Одна з перших - гроші, - хмикнула Петренко.

- Так, - не став заперечувати очевидне Курода, - інвестори хочуть отримати дивіденди від своїх вкладень. Десять років розробок - чималий строк для інвестицій, навіть у таку галузь як віртуальна реальність.

- Стривай. Десять років? Тоді скільки ж... - Маринка трохи зніяковіла, але нова спроба визначити вік чоловіка за зовнішністю провалилася.

- Що?

- Скільки тобі років?

- А? Гхм... Двадцять вісім...

- Ти вигадав усе це, коли тобі було вісімнадцять? - не могла повірити власним вухам дівчина. Наче звичайний на вигляд хлопець... Ну може трохи пихатий, але те, що вона почула далі, відібрало мову. І якби вона не сиділа в цей час, точно впала б.

- Основну концепцію я розробив у шістнадцять, - пригадуючи, японець торкнувся підборіддя. - Знадобився деякий час, щоб знайти зацікавлених спонсорів. Мій батько доволі шанований вчений, тож йому вдалося переконати кількох людей, сказавши, що це його розробка...

- Неймовірно...

Маринка спробувала пригадати свої шістнадцять. Власне нічого радикально не змінилося з того часу. Вона так само грала, намагаючись поєднати свою пристрасть з навчанням у школі. Тоді вона ще мріяла про велике кохання. Мабуть було ще щось, але дівчина не пам'ятала. А хтось у її віці вже вже працював над розробкою подібного обладнання.

Вона перевела розгублений погляд на японця, Такеші ласкаво посміхнувся.

- Ти знаєш, зазвичай я дратувався, коли мене розпитували про все.

Марина збентежено сховала погляд від цієї посмішки.

- Не знала, що весь цей час спілкуюся з генієм... - пробурмотіла кудись убік, але Курода чудово розчув її слова й чомусь перетворився на брилу льоду.

- Сподіваюсь, тепер ти розумієш, чому участь модераторів така важлива.

- У загальних рисах. Але, відверто кажучи, я не розумію такої політики, вищі за статусом модератори вимушені бігати за багатіями, які накупили собі обладунків. Гадаєш, в нас - бідних модераторів - є що їм протиставити?

- Ти хочеш сказати, що професійний гравець не може протистояти нубу з грошима?

- З чого ти взяв, що вони нуби?

- Вони ще не грали в цю гру. Вони не знають, що де знаходиться.

- Я також не знаю.

- У тебе є надзвичайна сила, а в них немає.

- Три відсотки мають, якщо мені пам'ять не зраджує.

- Навіть більше, - після невеликої паузи зітхнув директор. - Ми проводили дослідження начебто, щоб переконатися, що гравці здорові. З невідомих нам причин, відсоток серед нинішніх гравців більший. Але інвестори не хочуть втрачати гроші. Ми не можемо відмовляти лояльним покупцям. Тож нам потрібно, щоб Соран було завершено якнайшвидше. Щоб більше не можна було вносити змін.

- Отже, виходить, що модератори - ніякі не модератори. Ми продовжуємо роботу, що почали в Токіо.

- Наглядати за порядком у грі також твій обов'язок... До речі, у тебе є ще одна перевага - ти знаєш як працюють твої здібності.

- Звідки я можу це знати? Воно якось саме... раніше виходило...

- Куро допоможе тобі. Його клони приєднані до всіх аватарів модераторів.

- Я взяла новий персонаж, - нагадала Мара.

- Так, я зрозумів. Ти не збираєшся повертатися до дворфа?

- Ні, - уперто мотнула головою дівчина. Як наче орки знову переконують її змінити клас.

- Тоді я відкоригую це сьогодні, - не став наполягати Такеші.

- А мені що робити?

- Їхати додому, відпочити після поїздки та роботи, - всміхнувся чоловік.

- А ти не знаєш, Сава ще тут?

- Гадаєш, в мене інших справ немає, окрім контролю за співробітниками? - чорні брови поповзли по високому чолі.

- Я просто спитала. Не проти, якщо я подзвоню? - дістаючи телефон, спитала Марина.

- Будь ласка, - Курода демонстративно пішов за свій стіл і почав вивчати якісь документи.

Шинкевич не відповів.

- Він мабуть ще у грі, а в мене ключа від квартири немає, - зітхнула дівчина. - Доведеться почекати десь неподалік. О котрій зазвичай завершується робоча зміна?

- У нього ключ від твоєї квартири? - наче не чув питання Курода.

- Ми ж іще не бачилися, тож обидва ключа від нашої квартири у нього.

Зависла тиша.

- Тож... Не знаєш, скільки мені ще чекати? - повторила питання Марина, щоб хоч якось прибрати важку атмосферу та зробити законний вдих.

- Ви живете під одним дахом? - пролунав сталевий голос з-за столу.

Маринці раптом стало ніяково, захотілося пояснити, щоб Курода нічого такого не подумав, що вони з Савою просто вирішили зекономити, і живуть насправді окремо, хоч і в одній квартирі. Але за мить запаморочення пройшло, й внутрішній упертюх надувся: "Чому це я повинна тут щось пояснювати? Він мені не батько і не хлопець. Хай думає, що хоче". Вона знизала плечима й нічого не відповіла.

Щиглик по носі Куроді спрацював. Зазвичай він не ліз в особисте життя співробітників, не збирався і зараз. Просто вирвалося питання, з ким завгодно може статися. Також він пригадав, що в нього ще купа справ на сьогодні запланована. Серед іншого...

- Ти голодна? Я планував пообідати перед тим, як ти подзвонила.

- Непогано було б... - відповіла Петренко, паралельно пригадуючи, коли їла востаннє. Останнім часом згадувати про їжу вона почала лише коли пропонували.

"Це погано. Так і захворіти недовго", - подумки посварила себе дівчина поки йшла до ліфта.

Металева коробка швидко повезла їх униз. І двері, і стіна навпроти були дзеркальні, тому Марина вимушена була дивитися на своє помножене відображення поряд з Куродою. В її спогадах японець був довготелесий і худий, як опеньок. Але зараз виявилося, що Марина спокійно дістає його плеча та ще й тонша, незважаючи на об'ємний одяг.

- Ти дуже сильно схудла, - схоже Такеші також роздивлявся їхнє відображення. - У тебе все гаразд зі здоров'ям?

- Зі здоров'ям все гаразд. Просто важка сесія, - чомусь опустила погляд Мара.

- Радий це чути, - пролунало над її головою.

Нарешті двері ліфта відчинилися, й вони рушили на чарівний аромат свіжої випічки до самісінького кафетерію. Їжа позитивно вплинула на загальний стан геймерки, зробивши її добрішою та ласкавішою.

_________________

*Геймпле́й — ігровий процес. Компонент гри, що відповідає за інтерактивну взаємодію гри та гравця. Геймплей описує, як гравець взаємодіє з ігровим світом, як ігровий світ реагує на дії гравця, а також як визначається набір дій, які пропонує гравцеві гра.