VGAME. Нові боги Сораносекай

Бій з босом

Довго приймати рішення геймерка не звикла. Якщо цікавість виникала, то її треба було задовільнити. В крайньому випадку відродиться у храмі. Щоправда існувала небезпека втратити Гострозубика, в Сорані пети не відновлювалися після смерті, але вовків боятися - луту не отримувати.

Тому перше, що зробила Д'Ад-Барти, коли прийняла рішення піти війною на Міцного підземного зулета, залізла знову у спальник. Цього разу, щоб заснути.

Чомусь вона зовсім не хвилювалася з приводу респауну монстрів у печері. І твердо вірила що пройти цю пригоду можна лише раз. Цей шанс був випадково дарований З'Ай-Рудові, й виконавши ті самі маніпуляції інший гравець вхід до печери не знайде. Соран не рідко підкидає такі плюшки "тим самим" гравцям.

Опинившись у реалі, Марина натягла свої речі прямо на спецкостюм та підтюпцем потрусила до кафетерію. В неї було лише півгодини-хвилин сорок, щоб поїсти по-справжньому. А там диви й у вірті справжня ситість бонусом стане.

Нетерпляче підстрибуючи біля прилавку поки готувалося її замовлення, дівчина розглядала дизайн та оздоблення приміщення. Першого разу Марина цього не помітила через те, що увага була зосереджена на японцеві, але тепер дівчина не могла не розгледіти, що доволі дорогий заклад мав оздоблення поганенької столовки. Якась незрозуміла мозаїка на підлозі. Стіни чи то рожевого чи то жовтого кольору. Картини на тих стінах були різних розмірів і зовсім не підходили ані за палітрою, ані за сюжетом. Навіть штори на одному вікні відрізнялися за кольором від двох інших. Дешеві столики та стільці з ніжками із нержавійки. Коротше кажучи, жах!

Думка про те, щоб лишитися тут поїсти, враз розчинилася. Схопивши замовлення, зголодніла Марина побігла на вулицю. Там на лаві, що ледь прикривалася від палючого сонця гілочками липи, їй було набагато затишніше та смачніше з'їсти свій сандвіч та запити його лате з льодом.

Думки вільно пропливали в голові дівчини не затримуючись та не запам'ятовуючись поки вона жувала свій обід. Їсти на самоті було звично й аж ніяк не турбувало Петренко. Більше того, зазвичай вона їла під час гри. На жаль, тут таке не провернеш.

Втім, як показала сьогоднішня практика, відпочивати аватарові також треба, тож на відміну від звичайних ігор тут ти суперникові не програєш, якщо хоч на мить зупинишся. Бо він також має зупинятися. Без винятків.

Глибоко вдихнувши та сито потягнувшися, дівчина повернула до будівлі. Й за кілька хвилин вже розмістилася у зручному кріслі вірт-капсули.

Відкривши очі, Д'Ад-Барти одразу викликала Гострозуба, перевірила шкали змінних параметрів. Голод ще не встиг переповзти у помаранчеву зону, а енергія з неї вийшла. Отже, можна на щось сподіватися.

Після цього почалася ревізія вмісту торби. По-перше, було змінено обладунки пета. Гострозубик вже давно переріс пошматоване лахміття, що висіло на ньому, і чесно заслужив здобуті у бою речі. 

Далі за чергою було власне перевтілення з обідраної зеленки на добре екіпірованого воїна. Потім проведена ревізія сувоїв. На жаль, розвиток інтелекту не дозволяв скористатися жодним, окрім телепортації, і тим паче вивчити щось. Тому у хід пішли зілля. Підсилення та стійкість були випиті з запасом (ефект не подвоювався, а подовжувався, але не більше як на годину), а пляшечки з відновлювальним зіллям, яких катастрофічно не вистачало, були підсунуті трохи ближче.

- М-да, - незадоволено оцінила власні сили оркша та поглянула на зулета. - На голому ентузіазмі йдемо. Ну нічого, друже, раптом що, тебе відкличу заздалегідь.

Ящур дивився на неї не мигаючи й схоже був незадоволений таким настоєм господарки.

- Ну і що ти пропонуєш? - обурилася Д'Ад-Барти, але відповіді звісно не отримала. - Ну не немає в мене в рукаві жодного кроля. Нічого з того, що я маю, в бою не допоможе. Є лише я та ти... Стривай-но... Може ти зможеш провернути ту саму штуку в печері? Ну коли тебе ніхто не помічав. Я тоді змінила твої налаштування. А якщо їх знову скинути?

Гострозуб не ворухнувся, всім своїм зневажливим виглядом демонструючи, що зеленошкіра з'їхала з глузду, але він підтримає її у всьому. Ну, принаймні, так здалося геймерці, коли вона промовила свою божевільну ідею. Тому зробивши замислене, вона пішла углиб темного коридору печери до зали з босом. Йшла швидко, щоб бува не передумати та легкодушно не використати телепорт. Пет бадьоро трусив за нею, вигинаючи довге тіло та вихляючи ще довшим хвостом.

Розігнавшись оркша ледь не вскочила до останньої зали сама, тим самим з'агривши тварюку. На щастя Міцний зулет її не помітив.

- Тепер так, - стишено почала розповідати свій план петові. - Ти береш мене на спину як торбу та несеш до боса. Коли ми підійдемо ближче, я спробую роздивитися його слабкі місця. А потім несподівано атакую у найслабше. Після чого накажу тобі його атакувати, й ми вдвох якось впораємося з ним. Якщо пощастить, перша атака його ослабить. Якщо ні... Штрафу в мене все одно не буде. 

Д'Ад-Барти не була впевнена у тому, що пети розуміють щось окрім команд, тому план розповідати було не обов'язково, але це якось заспокоїло, дало впевненість.

Воїтелька залізла на Гострузуба й прикинулася ковдрою, розпластавшись на широкій спині, тихенько наказала істоті йти. Пет послухався й поволі рушив у напрямку володаря печери, бо знову був перевантажений.

Як і минулого разу, володар печери лежав кам'яною брилою у її кінці. Він не звернув уваги на зулета, що до нього наблизився. Може план спрацював, а може його налаштування не передбачали агро у зоні.

Оркша тим часом з усіх сил намагалася роздивитися хоч щось, що могло б стати їй у нагоді. Як гравець, слабкі місця істоти вона бачила. Найочевидніше - очі й вуха, місця з'єднання пластин панциру. Живіт, напевне, також був м'який. Але влучність не є сильною стороною її персонажа. Тож надто сильно розраховувати на влучання між швами панцира або у вухо не варто. Підтримки дуже не вистачало. Були б тут орки з її команди таких проблем з володарем печери не виникло б. Кілька стріл З'Ай-Руда, й боса можна було б розпатрати.

Втім, підтримка у воїтельки все ж таки була. Гострозуб здобув непогану броню й міг затримати "міцного" поки ввімкнеться абілка. І хоч як страшно було починати цей бій, довше зволікати не було сенсу. Ну немає в цієї тварюки слабких місць, що поробиш.

Д'Ад-Барти навіть не помітила, що видала бойовий клич, наносячи перший нищівний удар палашом. На жаль, зброя лишила лише невелику подряпину біля самого ока володаря печери, й той озвіріло загарчав.

Оркша відскочила назад, даючи можливість вступити до бою петові, й дістала метальні сокири. Надто ретельно не цілилася, бо зброя навіть не її класу, в цього маневру була інша мета. Хоч влучність і не на вищому рівні, влучити у велетенську тушу було легко, а це не тільки відволікало міцного зулета, збиваючи його спецудари, а й прискорювало накопичення люті у воїтельки. Невдовзі вона вже атакувала велетня з усіх своїх сил найбільш небезпечною своєю зброєю.

Та незважаючи на всі зусилля, життя в тварюки зменшувалося неймовірно повільно, чого не можна було сказати про її "гостей". Кілька разів ящур влучив своїм довгим шипастим хвостом та отруїв пета. А от зброя та щелепи Гострозуба лишали по собі лише неглибокі рани, що ледь-ледь кровоточили. Дуже рідко вдавалося влучити в одне й те саме місце двічі, щоб зробити комбо. Різницю між силою ударів та бронею не вдалося нівелювати.

Бій був доволі одноманітний і не віщував нічого доброго. Навіть лють не надто допомагала. Витратники закінчувалися, переламних моментів видно не було. Лише якась пихата впертість не давала визнати очевидне й відступити, щоб негайно телепортуватися до стану орків.

Раптом Міцний зулет почав повільно зводитися на задні лапи, відкриваючи вразливу для атаки частину тіла. Окрилена неймовірною удачею, оркша рвонула вперед і навіть не помітила, що рух той був не якоюсь випадковістю, а підготовкою до супер-удару. І вона сама кинулася під важкі лапи монстра.

Розуміння прийшло в останню мить, коли велетенська туша нависла над воїтелькою. Фатальним її удар точно не стане, лише глибшим ніж всі попередні. А от вона під вагою страхітливих лап перетвориться на криваву калюжу.

Не обертаючись, щоб не втрачати час, вона відкликала свого зулета.

Увага! Ви померли.