VGAME. Нові боги Сораносекай

Ліс повний небезпек

Д'Ад-Барти намагалася йти якомога тихіше, але з її спритністю це не надто добре виходило - гілки тріщали під ногами, якісь малесенькі пташки чи комахи пирхали в різні боки. Монстр помітив наближення ворога здалеку й вже загрозливо хитався з боку в бік.

Так, фруктів у сосновому лісі не було, а от войовничо налаштований  Білоногий гриб 11 рівня знайшовся. Зголодніла воїтелька подивилася на нього з надією. Чи вдасться здобути з нього щось їстівне?

Велетенська істота стояла на товстій і на вигляд короткій білосніжній ніжці. Хоча сам грибок був заввишки метри три. Шапинка також була була біла й поцяткована яскраво-червоними краплинами, наче мухомор навпаки. Грибок відчував наближення ворога та хитався все сильніше. А червоні цятки стали швидко наливатися рідиною. що нагадувала кров. Оркша передбачила кривавий дощ, що ймовірно був отруйним, тому, вихопивши палаш, рішуче пішла на зближення.

Щойно вона опинилася під шапинкою пролунало хлюпання, й геть усе метрів на десять довкола стало криваво-червоним: земля та пожухла травка, стовбури та гілки дерев, тонкі гілочки кущів. А ще за мить прямо на очах дерева ставали чорними та розсипалися під власною вагою, дрібніша рослинність зникла без будь-якого сліду, а земля перетворилася на вугілля. Лише маленький острівець довкола гриба лишився таким як був: з білим пісочком вкритим сосновими голками.

Але роздивлятися довколишню розруху було ніколи, й Д'Ад-Барти це чудово розуміла. Вона з усіх сил рубала білу ногу, щоб якнайшвидше позбавити монстра підтримки землі. Звісно тут краще підійшла би сокира, але такої в наявності не було... Та був дворучний меч, який негайно матеріалізувався у сильних руках.

Кілька важких ударів й гриб був зрізаний майже на половину. Та не встигла оркша зрадіти, як зброя застрягла у стовбурі, наче гриб стиснув половинки свого тіла, щоб утримати меч всередині. Воїтелька смикнула раз, другий, а на третій обгризок меча відвалився сам. Отруйні соки розщепили його.

- Та значить? - гаркнула воїтелька та дістала ще один дворучник. - Ну, постривай! Я тебе зараз так дрібненько наріжу, що ти більше дриґатися не зможеш.

Гриб звісно не відповів, але те як він зверхньо похитався, роздратувало ще сильніше.

У цей час якраз накопичилася лють, й Д'Ад-Барти активувала здібність. До біса розсудливість та логіку! Берсерк рубав усе, не звертаючи уваги на те, як на обладунок та зелену шкіру падають великі червоні та чорні краплі, миттєво пропалюючи їх.

Нагородою за страждання стало те, що невдовзі шмаття ворога валялося довкола, а оркша отримала лут та досвід за здоланого монстра. Легке розчарування було швидкоплинним - логічно, що з отруйного гриба не випало нічого їстівного. Та не встигла воїтелька зібратися у подальшу путь, як дорогу їй заступила незвичайна стіна.

Більше десятка невеличких - зростом до пояса - грибочків сьомого рівня оточили чорну галявину. Хтозна звідки вони взялися, чи то з відрізаних шматків велетня чи просто проросли за його викликом.

Поки що перестрибнути чи пробігти повз було цілком можливо, але войовничо налаштовані моби росли з надзвичайною швидкістю. А заразом і їхній рівень.

Вийти з оточення та триматися якнайдалі від істот, що множаться та ростуть на очах було вкрай необхідно. Й Д'Ад-Барти прислухалася до голосу розуму... але не повністю. З оточення вона вирвалася, але відступати у бою не збиралася, тому негайно атакувала найближчі грибодітки. Втім, виявилося, що навіть маленькі монстри вибухали отруйними бризками, які наносили стільки ж урону, як і з великого, тож винищувати їх стало просто не вигідно.

Довелося забути про геноцид грибочків та шукати провізію деінде. Не довго думаючи, оркша потрусила поміж стовбурів-колон у бік гір. Нащо їй було іти саме в гори, Д'Ад-Барти поки що не вирішила, але цілеспрямовано сунула туди.

Через деякий час вона втомилася та покрокувала повільніше. Сосновий ліс здавався нескінченним та одноманітним: колони тонких стовбурів, рідесенькі кущі, товстий шар голок та піску під ногами та де-не-де звалена віком стара сосна. Довкола, як і раніше, бігала прутка дичина, дратуючи нерви та апетит.

Піший рух без жодного бою починав набридати й оркша почала розмірковувати над тим, щоб вчитися стріляти з лука чи арбалету. Та раптом око вчепилося на мапі за одну з червоних точок, що стрімко наблизилася до іншої. За мить вони злилися та рушили до наступної. Наступна також злилася з першими двома.

Така незвична поведінка мобів зацікавила геймерку, й вона обережно пішла за ними.

Раптом червона цятка зупинилася й повернула на зустріч, як наче побачила, що за нею стежать та вирішила подивитися хто. 

Вірогідність того, що у того моба така велика зона агро, мізерна, і ще менша, що це випадковість. Десь всередині забилося малодушне відчуття страху, захотілося втекти якнайшвидше. Але клята цікавість тягнула вперед.

Д'Ад-Барти йшла повільно, але за рахунок того, що на зближення йшли обидві сторони, невдовзі вона завмерла від несподіванки, коли побачила Людину.

Увага! Дітовбивця в межах досяжності.

{Дітовбивця

Персонажу від 11 рівня забороняється атакувати тих, хто рівнем нижче. Наслідком цих дій стане присвоєння звання "Дітовбивця", що понесе за собою наступні санкції:

- На мапі вас буде позначено як моба, при наближенні оточуючим буде надіслано повідомлення

- Зменшення кількості отримуваного досвіду на 90% строком на 3 (три) тижні

- За ваше вбивство буде нараховуватися спеціальна винагорода }

- Привіт! - вигукнув незнайомець та усміхнувся. - Не вбивай мене, будь ласка.

Хоча скоріше це оркші варто було б просити про таке, адже перед нею був гравець двадцять шостого рівня. Й з огляду на обладунок хтось з інтелект-залежних, яким зовсім не обов'язково наближуватися для того, щоб залишити від тебе мокре місце. Та й статус дітовбивці щось вже каже про особистість, що вбиває він не заради вигоди, а задля задоволення чи цікавості.

Та акцентувати увагу на своїй слабкості оркша не стала. Якщо не вбив одразу, то має інший план. Тікати сенсу немає, треба підіграти.

- Привіт. Навіть думки такої не мала, - знизала плечима оркша.

- Справді? Я думав ти з переслідувачів... Повиростали й тепер ганяють мене по всьому лісі,  - незнайомець невесело всміхнувся.

- Кажуть, помста - справа благородна.

- Мабуть, - він нервово почухав брову. - Власне, я також так думаю. Та схоже в тебе до мене жодних справ немає.

Зеленошкіра мовчки мотнула головою. Які в неї можуть бути справи до незнайомця? Він ще раз уважно вдивився в її обличчя та покивав якимсь своїм думкам. Й в оркші по шкірі побігли тисячі мурашок. Ця людина була їй знайома.

- Ти зовсім не змінилася, - він потроху почав наближуватися, а Д'Ад-Барти завмерла як кролик перед удавом. - Така ж красуня, якої б раси не була. Я скучив за тобою.

- Як ти тут опинився? - прошепотіла геймерка, звичний голос в неї просто зник.

- Купив обладнання, - знизав плечима чоловік та підійшов майже впритул.

- Як це? - хоч оркша й була на голову вища від нього, обережно відступила на крок.

- Недешево. Але я знав, що тут на мене чекаєш ти, - засміявся Пітер, а це був саме він, та за мить знову став зовні спокійний. - Жартую. Насправді я просто можу собі це дозволити.

Він зверхньо усміхнувся.

- Як? Як ти дізнався, що це я?

- Просто впізнав. Ти ж не думаєш, що через зелену шкіру та ікла я не впізнаю дівчину, яку кохаю та яка знищила моє життя? Мене більше цікавить те, як ти мене впізнала. На відміну від тебе, я старанно попрацював над своєю зовнішністю у редакторі.

- Звідки ти знаєш?

- Думки умію читати! - гримнув чоловік, але в наступну мить заговорив ласкаво: - Жартую. Просто у тебе, як завжди, все на обличчі написане.

- Сама не розумію, як це сталося. Я не хотіла тебе впізнавати. Чесно.

- Невже я тобі такий огидний? - спохмурнів Пітер, й геймерка зрозуміла, не важливо, що вона зараз скаже, в наступну мить відправиться на переродження.