VGAME. Нові боги Сораносекай

Учитель

Орки потрусили до готелю, щоб повкладати свої тушки у ліжечко й спокійно вийти з гри. Енергії у них ще було вдосталь, але час у грі, схоже, дуже обмежений. Звісно, можна було б і в полі намет розкласти, щоб не витрачати час на всю ту біганину, але юні гравці, напевне, поки що не наважувалися це зробити. А може й не знають, що можна купити таке спорядження.

В будь-якому разі, Д'Ад-Барти влягатися спати ще не збиралася. На дворі день, енергії вистачить ще на годинку фарму, а потім можна й станом побігати, пошукати завдання, попоїсти, врешті-решт. Щоправда, одразу пригадалося ставлення до неї НПС. Важко буде з ними домовитися, а повбивати не вийде - рівень в оркші  замалий. Та тепер принаймні її не будуть тикати у відсутність бойового досвіду.

Геймерка спробувала не думати про погане, а зосередилася на нагальному: почала перебирати свої статки. Чи не сховалася серед них якась цікава річ? Втім, нічого надзвичайного у сумці не знайшлося. Змінила нагрудник на більш новий та вдягла новий здобуток - наручі. Решта - на продаж.

Місця в слотах було ще вдосталь, тому оркша побігла продовжувати здобувати досвід зі степовими мриками. Втім вже за півгодини, вся цікавість до процесу зникла. Бій був одноманітний, як і лут, до речі. Досвіду з її четвертим рівнем перепадало зовсім трішечки. Побалакати ні з ким.

Зітхнувши тужно, оркша повернула до стану. Робити нічого - треба йти спілкуватися з співплемінниками.

На своє здивування, неподалік від воріт вона побачила Голову. Пузатий орк стояв спершися на невисокий паркан загону для коней та уважно спостерігав за тренуванням. Здерши підборіддя якомога вище, щоб не видаватися такою малечею, Д'Ад-Барти підійшла до головного орка.

Голова здивування своє стримувати не став, голосно зареготав. Кілька орків, що були довкола, в тому числі й молодий воїн, що муштрував коня, подивилися на причину веселощів Голови.

- Ти диви, куце дівча обросло бойовим досвідом та обладунком. Як той малий, що прийшов перед тобою.

Геймерка вже була знайома з надзвичайними можливостями НПС, в тому числі й пам'яттю, а тому одразу зрозуміла, про кого йде мова.

- Й-Дум ще молодий, але його статки дозволили йому купити хороший обладунок. Хіба це погано? Й-Дум - вправний воїн. Ми разом очищали околиці від шкідників, тож я знаю, про що кажу.

- Ти натякаєш на те, що я не знаю? - не зважаючи на те, що орки вважаються не надто розумною расою, Голова виявився навдивовижу кмітливим.

Але, судячи з вигляду зеленого велетня, промовити це вголос було рівноцінно моментальному відродженню у Храмі та погіршенню стосунків зі своєю фракцією. А воно їй потрібно? Звісно, що ні, тож Д'Ад-Барти мовчала. І важкий погляд орка витримала й очей не відвела.

- От думаю, вбити тебе чи за свого сина посватати? - раптово заспокоївся й задумався Голова.

Увага! Ви отримали завдання "Стати нареченою принца". Тип завдання: Рідкісне. Умови: Заручитися з нащадком королівського роду. Нагорода: Відомість +25, Підтримка роду.

В Д'Ад-Барти очі на лоба полізли. З якого дива така щедра пропозиція? І що це за підтримка роду така? І взагалі, хіба можна заручитися з НПС?

- Помирати я точно не збираюся, - відступила на крок оркша, а потім в голову їй прийшла чудова ідея. - Але і заміж мені ще зарано.

- Твоя правда, - почесав підборіддя Голова. - Та наречена - це не дружина...

- Якщо ви так кажете, - ще крок назад.

Д'Ад-Барти віддалялася несвідомо, але цілком цілеспрямовано. Голова помітив це, й така реакція його здивувала.

- Ти не хочеш заміж за мого сина?

- Я взагалі не хочу заміж, - ще трохи й оркші доведеться кричати, так далеко вона відійшла від співрозмовника. - Хоч ваша пропозиція надзвичайно щедра, але я хочу стати воїном.

Голова знову почесав підборіддя, а потім закинув його догори й зареготав.

- А ця дитина надзвичайно мудра! За солодким медом у вулик голими руками не лізе. Гаразд, я допоможу твоєму бажанню справдитися. Гей, В'Йон-Арди, ти колись хотів молодшого братика, щоб тренувати його.

- Я тоді був ще дитиною, - озвався молодий воїн. - До того ж це дівчинка.

Увага! Ви отримали завдання "Учень воїна +". Тип завдання: Особливе. Умови: Вирости під патронатом досвідченого НПС. Нагорода: підвищена кількість досвіду (+5-20%), Підтримка роду на час виконання завдання, Збільшення Прихильності.

Д'Ад-Барти уважно роздивилася орка. А подивитися було на що. Зріст більше двох метрів для орків не дивина, й широка грудна клітина з рельєфними м'язами також. Незвичним було ікласте обличчя. Воно було не кругле чи квадратне, як у більшості орків, а витягнуте, благородне. А ще очі незвичного золотавого кольору. І довге чорне волосся з кількома косами спереду, щоб не лізло в обличчя. Коротше кажучи, справжній кра... тобто воїн.

Схоже В'Йон-Арди набридло чекати поки мала вирішить відповісти, й він підійшов ближче до огорожі, ведучи за собою молодого коня, якого муштрував до того.

Оркша мотнула головою, приходячи до тями. Й чого це їй забагнулося роздивлятися принади НПС? Вона повернулася до обмірковування пропозиції. Хоча, що тут було думати? Треба брати!

- Я була б рада стати підопічною славного воїна, - відповіла Голові. - Але я не хочу завдавати йому проблем.

- Які ще проблеми? Ти просто скалка в дупі - їхати верхи важко, а от побігти можна легко, - й Голова знову зареготав.

- Він може відмовитися...

- Ніхто не може відмовитися, якщо я наказую, - гримнув пузатий орк.

Оркша знову поглянула на воїна. Той був похмурий і мовчазний, але, схоже, й не думав щось сказати Голові з цього приводу.

- Вдячна за твою прихильність, Голово.

Пузатий велетень гмикнув й пішов геть, залишаючи Д'Ад-Барти на одинці зі своїм новим наставником.

- Ти хоч верхи їздити вмієш? - подав голос В'Йон-Арди.

Оркша натяк зрозуміла й пірнула в менюшку, щоб вкинути одиничку у відповідну навичку. Граючи гномом, геймерка не витрачала очки навичок, хоч вони потрохи й накопичувалися, адже здебільшого всього можна було навчитися в процесі. Але цього разу, щоб не зганьбитися, довелося скористатися дозволеним читом.

- Трішки.

- Ну, тоді ви знайшли одне одного, - підступно усміхнувся наставник. - Ши також трішки вміє возити.

Д'Ад-Барти перелякано глянула на коня, що в ту саму мить зверхньо фиркнув. Швиденько накинула ще п'ять очок. Слідуючи мовчазному запрошенню, оркша зайшла до загону. Потім сміливо підійшла до коня й ласкаво погладила його по шиї. В'Йон-Арди мовчки спостерігав за цим з височини свого зросту. Продовжуючи гладити коня, Д'Ад-Барти підійшла до нього з боку й єдиним легким рухом скочила на спину.

Ши не помітити такого нахабства не міг й незадоволено вбрикнув. Але вершниця вже міцно охопила його ногами та вчепилася пальцями правої руки у гриву. Лівою легенько поплескала біля основи шиї.

- Тщ. Тихіше, Ши, тихіше. Я не зроблю тобі зла, - зашепотіла схилившись якомога ближче до вух.

Ши незадоволено хрипів та фиркав, але більше не підстрибував. Кілька хвилин пішло на те, щоб остаточно його заспокоїти. Нарешті кінь звик до ваги на своїй спині й затих.

- Молодець, - усміхнувся В'Йон-Арди, звертаючись чи то до коня, чи то до своєї учениці, й повів за віжки Ши по колу.

Оркша вирівняла спину й трохи розслабила ноги. Тіло підлаштовувалося під рухи тварини й за мить поволі хиталося у такт спокійним крокам.

- Ти збрехала, - не повертаючись сказав орк. - Ти хороша вершниця. Якщо так буде й надалі, то мені нічому буде тебе вчити.

- Пробач, - швидко відповіла Д'Ад-Барти й прикусила язика. Й чого це вона здумала вибачатися за те, що надто вправна? - Тобто, ні. Насправді це моя єдина сильна сторона.

- Тоді чому обдурила мене?

- Я не обдурила. Так спочатку і було, але я злякалася, що впаду, й додала очок навичок.

- То ти боїшся болю і невдач? - підвищив голос орк, а Ши через це сполохано зафиркав. - Тоді тобі ніколи не стати справжнім воїном. Хіба щит може боятися болю? Хіба меч може боятися болю? Вони не якась ганчірка, яку легко порвати! Вони стають міцнішими від ударів, й удари перевіряють їх на міцність.

- Я розумію, - присоромлено опустила голову оркша. - Я більше не боятимуся.

- Добре, що розумієш.

Якийсь час вони йшли колом мовчки, кожен розмірковуючи про своє. Мовчання перервав наставник:

- Ти ростеш так швидко, але розуму не набираєшся. Боги та плем'я дарують тобі таку милість, а ти нею не користуєшся.

- Ти про що, воїне?

- Зви мене "Джигар" {оркською - наставник} або на ім'я. Не чужі ж тепер, - незадоволено відповів орк, а його учениця присоромлено кивнула. - В тебе немає ані жетону від коваля, ані сумки від знахаря. Й жодного з ельфійських подарунків, якими щедро ділиться з новобранцями наш учений, в тебе теж немає. Чим ти займалася весь цей час?

- Чудовиськ винищувала...

- Дурна! Ти частина племені, але нехтуєш цілим. Голова і старійшини незадоволені новими рекрутами здебільшого через те, що вони не притримуються правил племені, а переймаються лише власним збагаченням та славою. Якщо вже ти стала моєю "Німі" {оркською - турбота}, я вкладу трохи клепки у цю пусту голову.

Й орк постукав пальцем по маківці Д'Ад-Барти. Удари були чуттєві й, якби вони не знаходилися у безпечній зоні, напевне призвели би до урону. Оркша замружилася від болю, але чомусь не обурилася такому сталенню до себе.