VGAME. Нові боги Сораносекай

Батьки та діти

Поява Марини у вранішній час суботи одразу насторожив обох родичів. Але розпитувати з порога не стали. Мама запропонувала поснідати, бо донька "стала худа, як тріска й на неї шкода дивитися". Маринка радо погодилася й сіла за стіл. Розумно розсудила, що починати важку бесіду на голодний шлунок не варто. Батька згода доньки одразу заспокоїла, а може, то було через те, що улюблениця нарешті знову снідає разом з ним... Людмила Сергіївна зовні також була спокійна, але її "прочитати" було значно важче.

Молочну кашу дівчина не їла вже кілька років. Раніше вона ненавиділа ті ранки, коли мама пригадувала бабусину науку та готувала молочні каші на сніданок. Але тепер "смак дитинства" навіть сподобався, й Мара попросила ще. Це насторожило жінку ще більше. Вона поставила нову порцію перед донькою, але не втрималася та спитала:

- Марино, що трапилося?

Дівчина сполохано завмерла з ложкою на пів дороги. Опустила ложку назад в тарілку й зітхнула.

- Нічого особливого. Тільки не сердьтесь.

Батько, який вже майже забув про роки поневірянь, коли його Морквинка вирішила покинути рідний дім, а тому спокійно пив каву та продивлявся новини в своєму смартфоні. Але слова його дівчинки поселили у серці нову тривогу.

- Це ще що за новина? - насупив він брови.

- Ну от, почалося, - приречено видихнула Марина.

- Ти сама це почала, - пирхнула Людмила Сергіївна. Зазвичай зовнішньо спокійна та розсудлива мати цього разу чомусь не стримувала себе.

- Мабуть, що так. Пробач, - зітхнула Марина. - Через хвилювання веду себе незрозуміло. Мамо, сядь, будь ласка.

- То що там сталося? - став допитуватися Сергій Іванович щойно дружина сіла за стіл.

- Мені запропонували роботу, - швидко випалила дівчина й почала швидко їсти у марній спробі сховатися за ложкою.

- Он воно що, - заусміхалися батьки.

А потім засипали питаннями: чим займається компанія, чи велика вона, чи офіційне оформлення, чи престижна робота? Марина на всі питання відповідала ствердно, навмисне уникаючи того, що це славнозвісна Нанракано, а працювати вона буде не якимось менеджером, а модератором віртуальної гри.

Задовільнивши першу цікавість, батьки виглядали задоволеними. Отже прийшов час потроху видавати ту інформацію, що буде сприйнята не так радісно.

- Але мені доведеться переїхати до Києва, - обережно промовила найстрашніше, а потім швидко додала пом'якшення: - Принаймні на деякий час.

Батьки перестали всміхатися, але поки що не виглядали засмученими, радше - спантеличеними.

- А як же навчання? - першою знайшлася мама.

Вона сильніше від усіх хвилювалася з приводу освіти доньки, тому й накручувала чоловіка, щоб той тримав Марину у залізному кулаці. Залишаючи за собою роль м'якого провідника.

- Доведеться перевестися на заочку, - зітхнула, зробивши найсумирніший погляд, на який була здатна Марина. - Та навіть якби я не їхала, то довелося б так зробити. Робота ж офіційна.

Мама кивнула, погоджуючись, але батько був менш толерантний до самостійності донки. Її переїзд до гуртожитку був сприйнятий як особиста образа, спокутати яку можна було лише поверненням додому.

- А як же ми? - набичився Сергій Іванович.

Те, що дитина поїде з міста хтозна куди й хтозна на скільки хвилювало його більше, ніж якесь навчання. Й зараз це проявилося повною мірою. Він навіть забув про свою роль поборника знань.

- Тату, компанія міжнародна, але поки що не має представництва в нашому місті. Щойно воно з'явиться, я одразу повернуся, - спробувало переконати родича Марина, але натрапила на стіну нерозуміння.

- Підеш туди працювати, коли з'явиться, - фиркнув батько й демонстративно сховався за денцем чашки, відпиваючи каву.

- Ти сам чудово розумієш, що такі пропозиції двічі не робляться, - не стримавшись, дівчина хлопнула по поверхні стола долонями.

- То знайдеш іншу роботу! - гримнув у відповідь кулаком батько.

- Ні, - Марина зсунула брови й видала свій останній аргумент: - Я не буду шукати іншу роботу, бо вже погодилася. Я повнолітня й сама вирішую, що робити зі своїм життям. Щойно здам сесію поїду до Києва.

- То ти не радилася, а просто вирішила поставити перед фактом? Знову?! - батько підскочив з місця. - Чудово! Можеш їхати, куди тобі заманеться, але сюди тобі - зась!

- Сергію! - з докором вигукнула Людмила Сергіївна.

- Що?! Люсь, ти взагалі чуєш, що каже ця шмаркачка? - не міг заспокоїтися чоловік. Сиве волосся на лобі змокло від поту. Чудовий спокійний ранок перетворився для нього на суцільний жах.

Обидві жінки, не змовляючись, одночасно зітхнули. Тато часто дратувався й бурхливо ображався. Побачивши таку єдність, Сергій Іванович розсердився ще сильніше та з прокльонами вискочив з кухні.

- Мам... - заскиглила дівчина. Якщо вже мама підтримала її у сутичці з батьком, тоді може...

- Ні, - суворо відгукнулася Людмила Сергіївна. - Я також ображена на тебе. Так, звісно, ти вже доросла, але навчання оплачуємо тобі ми, тому, гадаю, маємо право голосу.

- Ви його оплачуєте, бо самі його хотіли, - Мара ображено підперла щоку кулачком. - Я не пручалася, коли мене запхали до універу... Ну майже... Тоді я не знала, чим хочу займатися, тому мені було байдуже. Але тепер переді мною такий шанс!

- Як два роки тому? - холодно поцікавилася Людмила Сергіївна.

- Ну, може не такий грошовитий. Але це постійна робота, мам.

- Маленька моя, я не через гроші турбуюсь, а через те, що тобі доведеться поїхати, - пояснила жінка. - А раптом там щось станеться?

- Савко за мною нагляне, - бовкнула швидше ніж встигла зрозуміти наслідки Маринка.

- Савко? Йому також запропонували цю роботу? - мама одразу про все здогадалася. - Невже це?...

- Так, - відверто брехати дівчина і не збиралася. - Ти ж чула про завод Нанракано, що побудували під Харковом минулого року? А головний офіс в них у Києві. Перед новим роком був реліз вірт- капсули та гри. Пам'ятаєш, в мене тоді ще депресія була?

- Я думала це через втому після сесії.

- Та ні... - Марині стало ніяково через те, що вона не поділилася з матусею. - Коротше, мам, це шанс, який я не можу втратити. Я не тільки займатимусь тим, що люблю, мені ще й гроші за це платитимуть.

- Я розумію, - Людмила Сергіївна зітхнула.

Минулого разу вона була надзвичайно вдячна долі за те, що та компанія нагодилася, й Марину поставили на ноги після нещасного випадку. Але деякою мірою вона звинувачувала Нанракано у тому, що аварія взагалі сталася. Хоч здоровий глузд і казав, що події жодним чином не пов'язані між собою.

- А татові зможеш пояснити? - з надією у голосі спитала дівчина.

- Спробую. Але якщо ти пообіцяєш мені слідкувати за своїм здоров'ям. Глянь на себе, ти наче примара, - Марина угукнула у відповідь. - А ще дзвонитимеш, або, принаймні, писатимеш, щодня, а не так, як зараз.

- Добре, - на такі умови вона і розраховувала.

- І житло своє покажеш, як приїдеш.

- Житло я і зараз можу показати. Савко цілий тиждень там обживається, - Марина з готовністю дістала з кишені свій смартфон.

- Ви разом житимете? - зацікавилася Людмила Сергіївна новою інформацією.

- Поки що так. Треба трохи освоїтися, ціни вивчити. Та й разом не так лячно.

- Бідний хлопець, - зітхнула мама.

- Чому це? - здивувалася Маринка.

- Він так за тобою упадає, а ти навіть двозначності материного питання не зрозуміла. Ти так ніколи заміж не вийдеш.

- Пффф. У нас не такі стосунки. Й взагалі, нащо теє заміжжя? Зараз зовсім не обов'язково вступати у шлюб, щоб відбутися як особистість? - Петренко похитала головою.

- Авжеж. Слова "кохання" в нашому лексиконі немає, - уїдливо відзначила Людмила Сергіївна.

- Було та загуло, - ображено буркнула Марина.

- Хіба одна невдача у грі зменшить твою рішучість її пройти? - жінка спробувала пояснити свою думку мовою доньки, але висновок останньої її налякав.

- То ти пропонуєш мені зустрічатися з десятком хлопців, щоб знайти кохання?

В мами аж обличчя сіпнулося від тих слів, але вона стрималася та лагідно продовжила:

- Я пропоную тобі не закривати своє серце. Дай чоловікові, який тобі сподобається, шанс. Ото й усе.

- Гаразд, - закотила Мара очі. - Обіцяю.