VGAME. Нові боги Сораносекай

6 Рівнина Науп

У темряві дівчина провела лише мить. Надпис, що з'явився перед нею, миттєво розвіяв відчуття перебування у чорній дірі.

Ласкаво просимо до Сорану, Марино!

Увага! За час вашої відсутності у грі відбулися зміни. Завантажую оновлення.

Увага! За час вашої відсутності у грі змінилися ваші базові характеристики. Вношу зміни.

Увага! У вас є дійсний аватар. Бажаєте продовжити гру?

Марине серце зайшлося. Туттамін. Вона звикла і дуже сумувала за гноміхою. Але тепер в неї був шанс пограти тим персом, який вона обере сама. Тою самою здоровенною оркшою, що наче створена бути берсерком.

- Ні, - рішуче мотнула головою геймерка й в ту ж мить опинилася перед сценою з аватарами.

Для взаємодії з інтерфейсом, давайте ментальні або вербальні команди.

Нагадав механічний голос, а Марина швидко перемахнула на орка. Така сама грізна й міцна статура, як її запам'ятала геймерка, бездумно дивилася вперед в очікуванні свідомості. Петренко злодійкувато озирнулася. Чи не з'явиться зараз звідкілясь командний голос Куроди, що заборонить робити власний вибір? Голос не з'явився, й дівчина сміливо обрала аватар.

Над класом Мара також особливо довго не розмірковувала. Обрала воїна-берсерка. Вона ж бо так довго цього чекала.

Опинившись перед дзеркалом в кімнаті налаштувань образів, Марина в черговий раз за день захоплювалася своєю статурою. Звісно тендітною оркшу не назвеш, але зеленошкіра не була позбавлена жіночних вигинів. Гармонійно розвинуті м'язи можна було наростити або зменшити. Придивившися до обличчя, геймерка помітила у ньому свої риси. Раніше такого наче не було. Чи то через бороду в гноміхи Мара не побачила подібності?

Тепер ікла, що стирчали з нижньої щелепи вже не видавалися такими потворними. Й трохи кирпатий ніс робив обличчя менш суворим. Мара трохи "погралася" з налаштуваннями. Чи можна в принципі зробити оркшу симпатичною? Раніше такими речами вона не надто переймалася й над зовнішністю персонажів майже не працювала. А сьогодні раптом захотіла стати у грі красунею, а не просто машиною для вбивства.

Зрештою, нічого їй не сподобалося й довелося повернути стандартні налаштування. Й так не погано.

Цікаво, а Сава впізнає її, якщо побачить у цій подобі? Все ж зелена шкіра та ікла дуже сильно змінюють зовнішність. Дівчина хіхікнула цій своїй думці.

"Якась ти сьогодні пришелепкувата, Маро, - мовила сама до себе. - Це через нерви?"

Довше зволікати не мало сенсу. Час розпочинати гру.

В ту ж мить вона опинилася під рослинним склепінням велетенського куреня.

Кілька митей вона роздивлялася складені з гілок та багнюки стіни, а також яскравий трикутник виходу попереду через поверхню бульбашки переродження. Але дуже швидко невагома перепона луснула, й органи чуття затопило новими відчуттями. Запах  сіна, поту та гною. Приємне тепло на шкірі. Десь вдалині лунали вигуки воїнів, що тренуються, та іржання конів, які одразу дали відчуття рідного дому. Свого племені. Очі потроху звикали до яскравого світла, що лилося з виходу, коли Марина наближалася до нього.

Біля входу, як завжди чатував наглядач телепорту.

Пам'ятаючи про те, що на початку гри дуже важливо завести гарні стосунки з НПС, оркша привіталася як належне.

- Вітаю, воїне!

- Привіт, - криво посміхнувся довгий та худий орк. - Як тебе звуть, коза зелена?

Від такого вітання Марина ледь не похлинулася, але стерпіла недбале ставлення до себе. В першу зустріч Патірган Він також не надто чемним був, але згодом визнав її як вправного воїна. Втім насміхатися над собою вона дозволить.

Роздивившися параметри НПС, Марина зухвало підняла підборіддя догори, не зважаючи на те, що ледь діставала оркові до грудей.

- Нащо питаєш про моє ім'я? Чи твої очі вже не бачать, О'Др-Икку?

- Чудне якесь ім'ячко в тебе, от і не можу розібрати, - буркнув орк, незадоволений тим, що перед ним не стали виправдовуватися.

- Яке є, - знизала плечима Марина.

- Ох і молодь пішла, жодної поваги до старших, - похитав головою наглядач телепорту, одразу переходячи в режим старого діда.

- Я намагалась бути чемною, але ти насміхався з мене, - обурилася оркша.

- Ти диви, яка горда, - знову всміхнувся наглядач.

Досягнення "Мала нахаба"! Ваша гордість вразила навіть орка. Відомість +1.

"Швидко тут досягнення здобуваються", - подумала Марина, а в голос спитала, якомога ввічливіше, бо більше не хотіла здобувати сумнівних досягнень.

- Шановний, підкажіть краще, куди мені йти.

- Як на мене, то тобі краще повернутися до свого поселення, - колупаючись у вусі, відповів наглядач телепорту. - Це ж треба, таке мале дівчисько, а здумало воювати. А краще: знайди собі чоловіка й народи йому з десяток синів.

- Отже для того, щоб стати воїном я мала, а дітей робити - ні?

Мара роздратовано склала руки на грудях. І чому це розробникам заманулося зробити з орків женоненависників?

О'Др-Икку не відповів на останнє питання, але дорогу підказав, роздратовано кивнувши в бік найбільшого намету. Й вже за мить оркша мчала витоптаною тропою до куреня Голови. В грудях клекотіло роздратування. Геймерка вже шкодувала, що обрала цього перса. Що це ще за новина? З якого дива в орків раді лише воїнам-чоловікам?

Через своє обурення вона навіть не звернула уваги на простір, що оточував її довкола. На величезний стан, що складався з безлічі великих і менших шалашів, розташованих по колу, декількох широких тренувальних майданчиків, загонів з кіньми, вовками та ящурами, кількох торговельних лавок на великій площі по центру. Було ще якесь приладдя біля якого стояли та сиділи жінки, займаючись своїми справами поки їхні чоловіки деінде здобувають славу.

Нарешті вона дісталася до найбільшої будівлі, над якою стрімкою стрілою здіймався тонкий стовбурець диму а довкола розкинувся квітник. Морально готуючись до неласкавого прийому, Марина повідомила варті хто вона та навіщо прийшла. Зеленошкірі велетні не сказали жодного зайвого слова. Один з них зник на мить, а потім з'явився та повів гостю через невеличкий садок, єдину зелену пляму в усьому стані, до куреня Голови.

Трикутний вхід закривав важкий різнобарвний килим. Марина відсунула його та зазирнула всередину.

Увага! Ви виконали завдання "Ласкаво просимо до Сорану! 1". Ви отримали: Мідь 20, Досвід 10.

Оркша відмахнулася від повідомлення й поглянула на велетенського товстого орка, що сидів на подушках та шкурах у дальній частині приміщення.

Марина пригадала рудого добряка з Крикоту. Цей Голова був на нього геть не схожий. Намагаючись пригадати все, що вона знала про орків з ігор, геймерка зробила кілька кроків на зустріч Голові. Той не ворухнувся з місця.

- Вітаю, Голово! - схилилася в поклоні, у спробі бути ввічливою. - Я прибула з далекого поселення, щоб стати на захисті земель клану.

Зависло невимовно довге напружене мовчання.

Нарешті орк заворушився й важко звівся на ноги. Тобто на ногу. Замість лівої кінцівки до культі був прилаштований майстерно зроблений металевий протез. Напевне дворфова робота, бо орки були не такими вправними ковалями.

- Старий я став та важкий, - гримнув Голова, криво посміхаючись та погладжуючи пузо, що просто вражало своїми розмірами. - Навіть зір мене підводить. Чи не куце дівча прийшло мені на уклін, вважаючи, що воно справжній воїн?

- По-перше, Голово, я хочу змінити ім'я, - не бажаючи вислуховувати ще й докори щодо дивного імені, повідомила воїтелька.

- Добре, - примружив одне око орк. - Я дам тобі нове ім'я.

Увага! Голова вибрав для вас нове ім'я. Тепер вас звуть Д'Ад-Барти.

Досягнення "Народження Д'Ад-Барти"! Ви отримали своє перше ім'я в Сорані. Нагорода: Відомість +1.

- Дякую, - коротко кивнула та не даючи Голові вставити уїдливий коментар, продовжила: - По-друге, думаю, мені варто відвідати місцевий навчальний заклад. Я хочу здобути професії.

- Стривай, Д'Ад-Барти, - схоже зміна імені трохи пом'якшила загальне ставлення орка. Принаймні він перестав зверхньо мружити око. - Мені здається, що ти трохи заплуталася. Твій клас не підходить до статі. Не бажаєш його змінити?

Увага! Ви отримали завдання "Зміна класу -". Тип завдання: Унікальне. Умови: Змінити основний клас персонажа у грі. Нагорода: невідома.

- Дякую, Голово, але мій вибір цілком свідомий. Я бажаю якнайшвидше стати на захист інтересів клану.

Пузатий орк глянув на Мару з докором, але більше наполягати не став. Він простягнув дівчинці листа.

- Провідника дати не зможу, бо в нас кожний воїн на рахунку. Але в мене є мапа. Це, мабуть, навіть кращий подарунок, ніж провідник.

Увага! Ви отримали рідкісний предмет "Мапа Рівнини Науп".

Д'Ад-Барти обережно взяла документ й шанобливо схилила голову:

- Дякую.

- Досить цих вклонянь! - гримнув Голова. - Справжній воїн схиляє голову тільки перед могилою своїх предків! І де тільки набралася цієї дурні, у прикордонних землях? Наче горда дитина, але така невихована.

Оркша завмерла. Якщо вклонятися не треба, то й вибачатися вона також не буде. У кожної раси свої звичаї, не варто лізти, як деякі, зі своїм самоваром.

- Твій подарунок справді стане у нагоді, - вставляючи мапу у відповідний слот, кивнула Д'Ад-Барти. - Чи є щось, чим я можу віддячити тобі за допомогу?

 - Це мій обов'язок, - відмахнувся величезний орк.

- Можливо, в тебе є бажання чи мрія, яку я можу виконати? - пригадуючи свій досвід у гномів, спитала ще раз.

- Єдине моє бажання - розквіт клану, єдина мрія - померти під час бою, - не замислюючися навіть на секунду відповів Голова.

- Розумію, - Марина навіть уявити не могла, що їй колись так важко буде не вклонятися після кожної фрази, але саме це відбувалося з нею зараз. - Тоді на все добре.