Терміново потрібен коханць

9 Настя

9

Настя

В пакеті, що я витягла з мікрохвильовки виявилась свиняча вирізка для відбивних. Абсолютно нормальна, без зайвих запахів, по виду цілком придатна для приготування. З такого м’яса добре готувати відбивні та рулетки, вона сухувата і пісна. Я уявила як би було добре відбити м'ясо, завернути в нього начинку з м’якого сиру та в’ялених помідорів і тушкувати такі рулетки під фольгою в вершковому соусі…

Мрійниця. На кухні де я була знайшлась тільки сіль і олія для жарення. Але і цього було мені досить. Я порізала м'ясо невеликими шматочками, кинула на сковорідку, на великому вогні обсмажила до золотавої скоринки, всипала пів пакету суміші заморожених овочів, і накрила все кришкою.

Готувати я не дуже любила, але уміла. Альберт навіть відправляв мене на кулінарні майстер-класи, бо полюбляв їсти домашню їжу, різноманітну і вишукану. Гріх було не пристосувати дружину до цієї потреби. Але зараз я була йому навіть вдячна – можу порадувати свого рятівника пристойною вечерею.

Цукіні швидко пустив сік і рагу весело забулькало, підкидаючи кришку, і випускаючи пару через маленький отвір. Кухня наповнилась ароматом їжі. Помішала все, долила пів склянки води, пожаліла, що в холодильнику немає ані свіжих помідорів, ані хоч би томатної пасти. Рагу б не завадив колір і трішки кислуватий присмак томатів.

Знову убавила вогонь, щоб вариво ледь-ледь кипіло, і зрозуміла, що я все так само одна, а Вадима ніде немає. Невже покинув мене саму? Та ні, дурниця. Потім помітила його через вікно, на задній терасі. Біля кухні і двері знайшлись – такий собі чорний хід з будинку. Вийшла до хлопця. Він стояв, опершись об колону, які прикрашали будинок підтримуючи балкон на другому поверсі, і здається, розглядав високий паркан. Від нього тягнуло тютюновим димом.

- Палиш? – скосивши очі в мій бік запитав хлопець і простягнув пачку з цигарками.

- Ні, - я сховала руки в кишені. Насправді бажання взяти цигарку було. Але я його переборола. – Альберт позбавив мене цієї звички, і не маю бажання знову до неї повертатись.

- Альберт… ти його, мабуть, любиш? – Вадим затягувався, методично випускаючи сизий дим в холодне повітря. Очі мружились кожен раз, як вогник цигарки опинявся біля його обличчя максимально близько. А я десь навіть розгубилась від цього прямого питання.

Ніколи не задумувалась про свої почуття до Альберта. Вони були. Звісно, не кохання, не те шалене почуття володіти і віддаватись людині, яке описують у книгах. Я наївно вважала, що так і має бути. Рівний, ледь жевріючий вогонь, без спалахів і загрози згоріти. Та вочевидь того полум’я, що ми змогли запалити з Альбертом було замало для того, щоб наша сім’я продовжувала існувати.

- Ні, - нарешті я відповіла Вадиму, і забрала з його рук пачку з цигарками. – Не люблю.

- То ти з тих, що полюють за багатими старими? – говорив він насмішкувато, і мені це відверто було неприємно. – Мисливиця за достатком?

- Ні! – трішки різкіше, ніж, мабуть, було треба відповіла красунчику. Зітхнула. Втягнула в груди дим від його цигарки. Бажання запалити і собі стало нестерпним, але я тільки виводила назву марки цигарок на пачці пальцем, не роблячи навіть спроб її відкрити. Альберта вже не було поруч, але мені все одно ввижалось, що він зараз вийде на терасу, і почне читати мені нотації про шкоду від паління тютюну, про те, що жінка яка палить виглядає некрасиво, неестетично, і не сексуально. Вадим спостерігав за мною, більше не ставлячи питань, але відчувалось, що йому цікаві відповіді. – Я не полювала за Альбертом. Так вийшло. І я, мабуть, думала, що кохаю його.

- Ти змерзла, - Вадим простягнув до мене руки. Я думала він хоче забрати свої цигарки, але він перехопив мене за зап’ястя і смикнув до себе. По інерції зробила крок до нього, а хлопець розвернув мене до себе спиною, і притис до свого тіла.

Він мав рацію, я дійсно встигла замерзнути в одному светрі. Але і гріти мене, огортаючи мої плечі полами своєї куртки та обвиваючи руками мою талію не найкраща ідея. Бо я вмить стала вся ніби ватна. Хотілось більшого, а не просто торкатись лопатками до його грудей.

- А тепер розлюбила? – продовжив допитуватись цей самозваний психолог. Я усміхнулась:

- Він зробив для цього чимало. Ми були в шлюбі чотири роки, останній рік – офіційно. Я шукала підробіток на четвертому курсі, забрела в кабінет до Шварца, роботи він мені не дав, але запросив на побачення, - не знаю навіщо я йому все розповідаю, але слова самі виривались з моїх губ. Мабуть, що мені дуже хотілось з кимось поговорити про своє життя. Бо я вже й забула, щоб хтось ним цікавився. А Вадим стояв і слухав, і навіть руки не розпускав. Легке прогладжування мого живота крізь грубу в’язку не рахувалось. – Альберт був дуже переконливим. Я подумала тоді – що ось він мій шанс, люблячий чоловік, який здатний мене захистити і забезпечити наше потомство, щоб вони не поневірялись по світу як їх мати…

- У вас же немає дітей? – обережно перепитав Вадим.

- Немає. Я у своїх мріях заходила набагато далі, ніж склалась дійсність, - знову гірко посміхнулась в темряву. Моє подружнє життя дуже відрізнялось від того, що я собі уявляла, коли до мене став залицятись заможній чоловік. Мені справді хотілось, щоб мої діти ні в чому не знали відмови. Щоб їм не доводилось проходити пекло дитячого будинку. – У Альберта є дочка від першого шлюбу. Він сказав, що більше дітей не збирається заводити. Він був дуже переконливий, і я не мала права наполягати. Але жили ми непогано, - ніби виправдовуючись продовжила я. – Певний час звісно. Їздила відпочивати, то в Єгипет, то в Таїланд, потім Альберт мене брати перестав. Маю підозри через те, що моє місце зайняла інша дівчина.

- І коли це почалось? – відчуваю, як Вадимові пальці напружились на моїй талії.

- Років два тому.

- А чому ж ти терпіла? – в голосі звучить щире здивування і нерозуміння. – Твоя сім’я допускала таке?

- Я хіба не казала, що я з притулку? – спробувала випростатись з капкана його рук, які знову відновили свої рухи по животі, і я відчувала, як пальці підбирається вже під светр. Та хто там мене відпустив. – Ідеальна дружина. Ні тещі, ні натовпу родичів. Пусти!-

- Ні, - Вадим звісно замість того, щоб відпустити притиснувся губами до тонкої шкіри за вухом. Так і хотілось заліпити йому ляпасу. Але я не могла, його поцілунок ніби витягнув з мого характеру увесь норов. Безсило відкинула голову йому на плече, і відверто і безсоромно насолоджувалась тим, як ковзають теплі губи по шкірі. І це я навіть ще і не п’яна. Майже і не пила, рахуй. А вже так низько пала.

Мене ніби било струмом, і все в душі переверталось від його неквапливого, лінивого дотику. Тепло розливалось в грудях та в животі. Уявлення не мала, що чоловік так може діяти.

- Пусти! – знову набралась рішучості я. – Мені треба на кухню! Бо матимеш на вечерю повну сковорідку вугілля!

- Нехай, - нахабна рука накрила мою цицьку. В той час як губи вже ковзали лінією підборіддя, впевнено вкриваючи поцілунками кожну клітинку на своїй дорозі. Це мене вже не на жарт розізлило. Безцеремонний нахаба! Ще й в сідниці впивається твердий, мов кам’яний, його орган, це теж щойно відчула. Ох, і моє тіло готове капітулювати.

- Я не хочу! – крізь зуби процідила Вадиму, нарешті відчіпляючи від себе його руки. Він щось зрозумів, бо відступив, знову дістав цигарки:

- Іди на кухню, я зараз прийду, - в голосі тепер відчувається роздратування. І я втекла. Від гріха подалі.