Сила грошей

Глава 15

- А не мала б? - трохи нервово хихикнула Оксана. Вона дуже поспішала додому й навіть уявити не могла, що тут на неї чекатиме така неласкава зустріч.

- Ще нічого не готове, - розгублено розвів руками Льоха, й жінка полегшено усміхнулась.

Тут появу мами помітила Влада й захоплено заволала:

- Мамо, дивись, я готую піцу!

- Піцу? - здивовано звела брови Міллер та поспішила зняти чобітки, щоб подивитись на це диво.

- Спершу руки помий, - наставляла донька. - На кухні не можна з брудними руками.

- Добре-добре, - всміхнулась Ксанка й пішла до ванної кімнати.

За хвилину вона приєдналась до товариства на кухні. Жінка з цікавістю спостерігала за тим, як Льоша спритно порається зі стравами. І навіть її маленька донечка насправді допомагає у цьому.

- Можеш приготувати салат? - спитав Олексій. - Це пришвидшить справу. Я все помив, залишилось тільки нарізати.

Не встигла Оксана перелякано відмовитись, як Влада знову захоплено вигукнула:

- О, мамо, я ще не бачила як ти готуєш! Можна я подивлюся?

- Так, звісно, крихітко, - не справдити очікувань дитини вона не могла.

Обережно взяла ніж й почала нарізати все, що було у великій тарілці, на яку вказав "шеф". Виходило паскудно: шматки великі й криві, бо вона дуже боялася відрізати собі пальця, а помідори взагалі вийшло лише розчавити (вони чомусь різатися не хотіли) та абияк порвати на шматки. Ксанка чудово розуміла, що те, що вона робила, зовсім нікуди не годиться, але із впертістю танка відмовлялась це визнати та попросити допомоги.

Тим часом Олексій закінчив з розміщенням піци у духовці (завдяки кмітливості вдалося запхати аж три штуки за раз) й повернувся до столу. Перша думка була про те, що Оксана дозволила малій порубати овочі на салат, але кілька секунд спостереження, й він зрозумів, що Міллер чи не вперше в житті тримає у руці ніж. Втім зосереджений і напружений погляд обох дівчат не дав перервати процес катування овочів, й чоловік, склавши руки на грудях, з усмішкою став спостерігати за роботою.

Нарешті "засуджені" закінчилися, й Оксана з полегшенням поклала ніж.

- Дякую, - Льоха вчасно нагодився, щоб піймати ганчіркою сік розчавлених помідорів, поки той не почав капати на підлогу. - Ви непогано впорались.

- Знущаєшся? Тепер це тільки викинути, - почувся обурений рик від Міллер.

- Ти чого? Знаєш, скільки свіжі овочі зараз коштують? - анітрохи не поступався Мірошниченко. - З'їсте, нікуди не дінетесь.

Льоха сам від себе не очікував, що йому стане хоробрості наказувати цій жінці. Але він трохи освоївся як у напханій найновішим обладнанням кухні, так і з канадською продюсеркою. І немалу роль у цьому зіграла Влада, яка, на відміну від очікувань, виявилась зовсім не розбещеною і дуже дружньо налаштованою дитиною. Тож перепона насправді виявилась опорою для чоловічої впевненості Олексія.

Тим часом пауза затягувалася. Дівчата як наче води в рот понабирали й зацьковано дивилися куди завгодно, тільки не на чоловіка.

- Не ображайся, - пом'якшав голос Льоші. - Зараз соусом змастимо й буде дуже смачно.

- Не треба мене заспокоювати, - плечі Ксанки поповзли ще нижче. - Я ж бачу, що зіпсувала страву. Треба було одразу сказати, що не вмію готувати, а не намагатися втримати обличчя.

- А я кажу, що нічого страшного не сталося. До речі...

Чоловік пірнув на дно пакету та дістав з нього пляшку вина, спритно відкоркував її та налив рідину у бокал. У два інших таких самих бокали він налив сік. Потім протягнув дві кришталини Владі й Оксані.

- Ви ще й досі не привітали мене з днем народження.

- Ти переплутав. Мені ще за кермо, - Жінка спробувала відсунути бокал з вином, але натрапила на не грубий, але незворушний опір.

- За кермо сяду я. А ти, якщо відчуваєш провину за те, що витягла мене з родинного гнізда, маєш дуже добре мене привітати та випити за моє здоров'я. Це національна традиція.

Міллер слухняно взяла бокал - бабуся казала майже так само. А маленька Влада вже давно тримала свій.

- З днем народження, Льошо! - вигукнула дівчинка й підняла свій келих якомога вище, а потім щось згадала і повернулась до матері. - Пісеньку?

Оксана кивнула, погоджуючись, й вони двома добре поставленими голосами привітали іменинника піснею.

- Дякую, - той розплився у широкій щирій посмішці. - Це дуже приємно, справді, - й по черзі обережно дзенькнув по бокалах.

Оксана знову підвисла на неймовірній посмішці свого знайомого, але швидко схаменулась і зробила ковток, а потім заходилась готувати стіл до святкування - розкладати серветки та посуд. Це робити вона вміла.

Вечеря була неймовірно смачною та всім сподобалась. Влада не припиняючи вихвалялась тим, яка вона чудова кухарка, а дорослі з нею погоджувались.

Та час швидко минає, й невдовзі довелось вирушати додому.

Хоч як не хотілося Олексієві покидати це місце, де він почувався радісно та легко, й навіть на якусь невловиму мить відчув себе щасливим, довелось примиритися з неминучим. Можливо, такий вечір ще колись повториться.

Всі троє поклали свої речі в багажник та сіли в машину. Опинившись на пасажирському сидінні поруч з водієм, Оксана відчула себе ніяково.

- Я не знала, що в тебе є водійські права. Коли ти востаннє сідав за кермо?

- А хіба я казав, що сідав за кермо? - зобразив здивування Мірошниченко.

- Я серйозно, - суворо насупила брови жінка. Жарти з життям вона не сприймала.

- Тобі не здається, що трохи запізно про це питати? - Льоха все ще намагався віджартуватися.

- Ні, - повернулася всім тулубом Міллер, вона готова була навіть відмінити поїздку, щоб не наражати на небезпеку доньку.

- Десь півроку тому, - обличчя Олексія стало схоже на маску, а голос втратив будь-які емоції, - коли водій при транспортуванні тяжко хворого впав і травмував ногу. Й замість одного пацієнта, я отримав двох. Втім обох оперативно доправив до лікарні, обоє вижили.

- Вибач, - трохи знітилась Оксана через свою нестриманість, але упевненості в своїй правоті не втратила. - Я мала переконатись, адже це стосується моєї доньки.

- Ти вважаєш, що я можу наразити на небезпеку Владу? - тепер втримати роздратування в Льохи не вийшло.

Мірошниченко спершу хотів сказати "дитину", але в останню мить з язика зірвалось ім'я дівчинки. Так, саме її він ніколи не наразить на небезпеку. Влада, почувши, що її кличуть, відволіклась від гри на планшеті.

- Що сталось, Льошо?

- Я тебе не кликав, тобі почулося, - кивнув назад той, заспокоюючись, і автівка зрушила з місця.

Дівчинка без зайвих слів повернулась до своєї справи. В салоні запанувала тиша. Розлючена на чоловіка Оксана дивилась у вікно, а той, у свою чергу, уважно спостерігав за тим, що відбувалося на дорозі. Втім це було лише зовні, насправді ж Льоші хотілося якнайшвидше відновити тепле спілкування, яке було зіпсоване недовірою Міллер.

Вечір вже давно перетворився на ніч. Дівчата в машині непомітно поснули. В якусь мить Мірошниченко зрозумів, що втома потроху перемагає і його. Минулий день, як і попередня ніч, були багаті на події, й нервова система казала, що годі її експлуатувати без жодного допінгу. Тож побачивши попереду якусь вивіску, Олексій завернув на вогник.

В такий час на широкій імпровізованій стоянці було лише дві фури. Льоха виліз з машини й під ногами одразу захрустів лід й зачмокала стила жижа. До водія шикарної автівки підскочили дві дівчини й навперебій почали пропонувати приємно провести час.

- Ні, дівчата, - всміхнувся до нічних метеликів хлопець. - Мені б кави.

Відмова була сприйнята погано, за що водій був жорстко посланий у гендель. Та ображатися на них - себе не поважати. Втім, лишати автівку незамкнутою в такому місці Олексій не наважився й надовго кидати дівчат також було страшно. Тому він заблокував двері й чимдуж понісся до одноповерхової будівлі, яскраво освітленої всередині й геть темної зовні.

Продавчиня швидко виконала замовлення й ніздрі залоскотав гіркуватий аромат міцної кави. Повернувшись до автівки, зазирнув всередину обидві пасажирки міцно спали. Схоже вино розслабило зазвичай зібрану Міллер, і вона, як дитина, міцно спала. Як то кажуть - з пушки не розбудиш.

Випивши гіркий напій, заліз у машину й не зміг втриматись від того, щоб поспостерігати за дівчиною, що спала поруч. Дуже швидко збудження заслало здоровий глузд, і він легко торкнувся пальцями гладенької щічки. Коли Оксана ворухнулась уві сні сполохано відсахнувся й ухопився руками за руль.

"Чорт, Мірошник, ти - ганчірка", - прогарчав у думках до себе, але це усвідомлення не змінювало того факту, що він вважав себе не вартим такої жінки.

Льоха завів автівку й рушив далі за маршрутом, що підказував йому бортовий комп'ютер розумної машини.

***

- П'ять хвилин позору, й ти вільний, - ледь помітна заздрість промайнула в інтонації ліпшого друга.

- П'ять хвилин? Та вони мене цілу годину мурижили. Особливо, коли побачили того листа з телеканалу. Я, мабуть, разів сто повторив "я не маю права цього розголошувати". Добре, що у контракті вичитав це формулювання, а то б мекав там, як козел.

- Слухай, Льох, якийсь ти збуджений. Сам на себе не схожий. Тебе ж зазвичай нічим не дістанеш, а тут...

- Багато чого сталося, друже, поки ти по Єгиптах та інших Арабських Еміратах їздив. До речі, як справи в Юльки?

- Бізнес потроху росте, тож вона задоволена, як слон. Але періодично рве дівчинці дах, та в її стані це нормально.

- А ти? - дивуватись стосункам цієї парочки Мірошниченко втомився й уже навіть доводити свою точку зору не давав собі клопоту.

- А що я? Ховаюсь, звісно, поки буря не вщухне, а потім знову, як завжди, щасливий сучий син. А хіба може бути інакше з такою дружиною? - не без гордості поцікавився Ларіон.

- Досі не вірю, що вона наважилась завагітніти від тебе, - в черговий раз повторив свою коронну фразу Льоха. - І не розумію, як ти вмовив таку дівчину стати твоєю дружиною.

- Заздрість - погане почуття, - хитро всміхнувся Ларик, пригадуючи другові хмільне зізнання в тому, що було б краще, якби Юля вийшла заміж за нього.

- Це в минулому.

Мірошниченко ніколи не шкодував про цю свою фразу, бо й справді раніше вважав Юлю найкращим варіантом для будь-якого чоловіка: розумниця, красуня, заповзятлива, хазяйновита. Й тим менше він розумів, що вона знайшла у безталанному художникові Ларіонові - його шкільному другові. Який все життя, як билина - куди дме, туди й летить - й при цьому анітрохи з цього приводу не турбується. Втім, не можна не визнати, що все життя йому неймовірно щастить. Можливо, справа у цьому.

- Овва. То як її звуть? - Ларик, як завжди, прочитав друга, як відкриту книгу.

- Я пізніше вас познайомлю. Коли повернусь, - Олексій не хотів вдаватися у деталі.

- І коли це буде? - друг недовірливо примружився, відчув, що Льоха щось приховує.

- За два тижні. Ти навіть знудитись не встигнеш.

- Ловлю тебе на слові.

Й вони вдарили по руках на прощання.