Сила грошей

Глава 19

Виявляється гостя надибала колекцію приправ, що їх за якимось дідьком збирала його колишня. Й тепер звичайні на перший погляд продукти наче випромінювали запрошення: "З'їж мене". Й промовляли вони це так голосно, що шлунок чоловіка відповів їм гучним урчанням.

Лізі обернулася та привітно всміхнулась.

- Олмост реді.

Невдовзі на невеличкий відкидний столик, що виконував у передпокої одразу декілька функцій, опустилась велика тарілка м'яса з овочами. У цю мить навіть операторський шлунок жалібно завив, тож Льоха запросив до столу і його. Саша не відмовився, але стоїчно їв не припиняючи закарбовувати все, що відбувається.

- Може щось подивимось? - спитав Льоша, та знаючи, що на будь яке своє запитання отримає відповідь "добре", ввімкнув ноутбук. Цікаво, а якщо він запропонує їй переспати, вона погодиться?

Мірошниченко знайшов якийсь комедійний серіал та ввімкнув першу серію. Білявка уважно дивилась на екран, періодично ховаючи у кулак позіхання. Відео ще не встигло добігти кінця, коли смакота на тарілках скінчилась. Отже час вкладатися.

Оператор швидко попрощався та пішов. Олексій ледь помітно полегшено зітхнув, бо вже почав побоюватись, що йому доведеться десь розміщувати ще одного гостя.

Саншайн чемно зайняла запропоноване їй ліжко й укрилася до самого носа. А чоловік чомусь відчув розчарування. Спогади про те, як вона зваблювала його на спортивному майданчику не хотіли покидати голову. Отже все ж таки це була робота на камеру. Втім, може вона просто чекає, коли він зробить перший крок?

Думки як скажені проносилися в голові, здоровий глузд сперечався з хіттю, адже в нього вже дуже давно нікого не було.

"Ні, до чорта, ще звинуватить у домаганнях. Ми ж одні в кімнаті, раптом вона з переляку мені сьогодні все дозволить, а потім скаже, що це був примус. Вона ж виявляється та ще боягузка, - Льоха вчасно пригадав про ситуацію з душем. - Спершу треба все обговорити, - вирішив. - Та як обговорити, коли вона майже нічого не розуміє?"

Втім тільки він почав уявляти ту саму бесіду з білявкою, в результаті якої вона не лише його зрозуміла, а ще й погодилась весело провести час разом, як, наче удар під дих, перед внутрішнім зором з'явились волошкові очі Міллер, що дивились із докором та смутком.

"О, дівчинко моя, пробач, я завинив", - прокричав він у своїх думках та потягнув до неї руки, бажаючи стиснути в обіймах струнку фігурку, ще раз відчути аромат жасмину та зім'яти у жорсткому поцілунку пухкі губки. Але примхлива красуня розчинилась у повітрі й більше у сон не завітала.

***

Ранок перед школою в Ксанки дуже рідко починався з примх та скандалів, але, схоже, сьогодні був саме такий ранок. Влада не збиралась миритися з тим, що Льоша більше не буде проводити з ними час.

- Мамо, я хочу побачити Льошу. Я хочу, щоб ми погуляли разом, - повідомила дівчинка з найсерйознішим виглядом.

- Але ж ти хотіла піти до місцевої школи, - нагадала Оксана, пояснювати дитині про зйомки і контракт часу не було. - Я про все домовилась. Там якраз скінчилися канікули.

- Добре. А після школи? Можна ми кудись сходимо після школи?

Міллер зітхнула. Отже кількома фразами справу не вирішиш доведеться трохи затриматися. Вона сіла на лаву у передпокої.

- Ну як тобі пояснити? Льоша зараз приймає участь у зйомках, які проходять майже цілодобово. Не можна показувати, що ми знайомі.

- Чому?

- Просто він за сценарієм зараз живе з Лізі Саншайн... - почала оповідь продюсерка, але її негайно перервали:

- Ні! Він має жити з нами! Мамо, чому ти не запланувала такий сценарій?

- Але ж я продюсер, я не можу... - Влада прикусила губу, а потім, наче вигадала щось, швидко вдихнула.

- Мамо, нехай вдень вони знімають, а ввечері він буде з нами.

- Але вони мають бути разом цілодобово.

- Мамо, ти розумієш, що це означає? - дівчинка похмуро втупилась на матір, між тоненьких брівок лягла глибока складочка.

- Що?

- В них можуть з'явитися діти! - вигукнула Влада, розкидаючи у сторони ручки. - Вони стануть сім'єю. І я буду йому не потрібна.

Оксана не одразу знайшлася, що відповісти. Купа думок - від того, як донька взагалі додумалася до такого, до розуміння, що таке й справді може статися - заюрбилася в голові. Тож неймовірного напруження вартувало спокійно сформулювати та вимовити наступну фразу:

- Крихітко, щоб з'явилися діти, між чоловіком і жінкою має бути кохання.

- Ні, це не обов'язково, адже у вас с Люком з'явилась я, хоч він тебе і не любив.

- Владо...

- Я не хочу його втрачать! - вперто тупнуло ніжкою дівча.

- Не хвилюйся. Навіть якщо таке станеться, він так само буде нам другом.

- Я хочу, щоб він був нашою сім'єю!

- Та ти ж нічого про нього не знаєш! - Оксана сама не зчулася як прокричала ці слова. Клубок підкотився до горла, жінка відчула, що втрачає землю під ногами, втрачає свою дитину.

- Він хороший! Я його люблю! - не відставала мала, все сильніше поринаючи в істерику.

- Ти бачила його двічі за життя, - раптом холодна байдужість і втома накрила свідомість - це лише дитячі забаганки.

- Це не має значення. Я хочу, щоб він був зі мною!

- Владо, у мене зовсім немає часу на це зараз.

Сперечатися не хотілося, але дівчинка не бажала прислухатись до голосу розуму, уперто склавши руки на грудях, готова була стояти на своєму до скону. Спантеличена Оксана не знала, що робити, раніше маленька ніколи так не поводилась. Можливо, це якийсь з перехідних періодів у дитячому розвитку? Міллер не надто добре розбиралася у віковій психології. Але зробила собі примітку на майбутнє: обов'язково проконсультуватись з цього приводу з психологом.

- Може ми йому зараз просто подзвонимо, - здаючись видихнула вона, - а потім... пізніше ви зустрінетесь, щоб погуляти.

Ксанка навмисне не сказала, коли це "пізніше" буде. Адже можливо згодом Влада просто забуде про своє бажання. А якщо зараз вона намітить дату у календарику (маленька завжди так робила, повторюючи за діловою мамою), то вже точно отримає нагадування. Дівчинка трохи подумала та кивнула, тож її мама набрала необхідний номер.

- Алло, - пролунало в слухавці, - привіт.

На мить Оксана заклякла, як пояснити те, що відбулося цього ранку між нею з донькою. Зрештою вирішила не пояснювати, а просто поставити його перед фактом.

- Привіт. Влада хоче з тобою поговорити. Маєш хвильку?

- Так, звісно, ти ж знаєш, - мимоволі Льоша відійшов убік, подалі від Ліз та членів знімальної групи, що потроху заповнювали весь довколишній простір.

За мить у слухавці пролунало тихеньке "Алло".

- Привіт. Як справи? - Льоша не знав, що ще сказати, адже на іншому кінці дроту лунала тиша.

- Нормально, - сумно видихнула мала. - Мама каже, що ми поки що не можемо зустрітися.

- На жаль. Найближчі два тижні будуть шалені. Та ти мабуть і так знаєш. Що ти хотіла мені розповісти? - чоловік намагався говорити не надто голосно, але бадьоро.

- Я скучила, - пролунала неочікувана відповідь.

- Справді? - розгубився Льоша і не знайшов, що ще сказати.

- Так, - сумно видихнула дівчинка.

Знову зависло мовчання, яке дорослий співрозмовник не одразу наважився порушити. Але зрештою усміхнувся "ох, уже ці діти".

- Кхем. А як ти дивишся на те, щоб після цих двох тижнів знову з'їздити до моїх батьків: Дани і Максима? Там ти знову зможеш зустрітися з Владом і Катрусею. Ви здається подружилися.

- Справді? - враз збадьорився голос на іншому кінці. - Каті фані.

- Фані? Еге ж. Дуже кумедна, - сказав чоловік, а про себе подумав: "Я так з вами ще й англійську вивчу".

- Я хочу, - зголосилась Влада.

- Тоді домовились.

- Добре! - від смутку й напруги в голосі не лишилося й сліду, й Льоша полегшено зітхнув.

- Даси мамі слухавку? Треба ж і в неї спитати.

- Добре, бай!

Радісна Влада передала телефон Оксані.

- І що ти їй пообіцяв, - усміхнулась кудись перед собою жінка.

- Що відвезу її до батьків після цього всього, - повинився Мірошниченко. - Та мабуть треба було в тебе спершу спитати.

- Спершу треба було спитати у своїх батьків.

- Та ні, вони тільки радітимуть.

- Ну як знаєш. Я не заперечую, - підморгнула вона своїй крихітці, й та весело застрибала навколо себе. - Я невдовзі буду. Тільки відвезу Владу до школи.

- Я чекатиму.

Й стільки невимовного тепла у тих словах, що серце в Міллер зайшлося гучним стукотом. Відповісти на ці слова вона не змогла, й швиденько натиснула на червону кнопку, наче не встигла їх розчути.

Це ж вона начебто мала б його спокушати, але як це зробити, коли в самої в голові паморочиться тільки від його слів? Треба терміново відновити свій звичайний стан, інакше є ризик програти пронирливій білявці. Хтозна що між ними сталося цієї ночі. Втім малоймовірно, що щось таки було. Не так би поводився той хлопчина в цьому випадку.

У приватній школі, до якої Владі належало ходити найближчий час, їх зустрів класний керівник Анатолій Володимирович. Вчитель був одягнений у бездоганний костюм-трійку та випромінював одночасно поважність і доброту.

- Вітаю, - промовив він добре поставленим низьким голосом й потис простягнену руку - спершу матері, а потім і доньки. - Дозвольте провести для вас невеличку екскурсію нашим закладом.

- На жаль, я сьогодні не маю на це часу, - Оксана зобразила щире каяття. - Робочий день уже в розпалі.

- Нічого не поробиш, - чоловік якщо і був розчарований, то дуже добре це приховував. - Тоді, Владо, я запрошую тільки вас.

Дівчинка кивнула, дозволяючи себе увести. Але спершу не забула повернутися до матусі й помахати їй ручкою на прощання. Великі оченята ще й досі випромінювали щастя після почутої новини.

На знімальний майданчик, тобто до Льошиного гуртожитку жінка не їхала, летіла. Їй кортіло якнайшвидше побачити обличчя обох героїв проєкту, щоб впевнитись, що між ними так нічого і не було.

Ксанка була впевнена, що в неї з самого початку було більше шансів на прихильність хлопця, адже з Мірошниченком вони вже досить довго знайомі, ба вони навіть цілувалися, хоча це й було непорозуміння.

Знову пригадалась примарна дівчина, яка не полишала його навіть уві сні. Втім навіть самі чоловіки кажуть, що їм властиво відрізняти поняття кохання та секс. Адже задовільняти потреби тіла не дорівнює коханню. Ця думка боляче пошкрябала у грудях. Ні, вона не хотіла просто задовільнити свої чи його потреби. Оксана чудово розуміла почуття своєї доньки, бо й сама відчувала дещо схоже - вона також хотіла, щоб Олексій був невід'ємною частиною їхнього життя.