Вона бігла, не розбираючи дороги, у суцільній темряві. Десь за спиною чулись ляскання крил, шелест легкої ходи та тихе гарчання. Її переслідували чудовиська, ціла армія потворних істот. Вона не бачила їх, але точно це знала. Звуки ставали все голосніші. Орда наближалась.
Вона намагалась бігти швидше, але у якусь мить зрозуміла, що в суцільній темряві її щось зупинило. Вона не відчувала болю, лише легкий дотик, але ясно зрозуміла, що зараз в неї хтось відірвав руку. В наступну мить вона впала на коліно, розуміючи, що нижня частина ноги також зникла. Вона відчула торкання десятка лап, що роздирали її на шматки, але болю вона не відчувала. Зовсім. І це найбільше лякало та зводило з розуму. Вона зараз помре і навіть не відчує цього...
Проте померти Марина не встигла. Вона відкрила очі. Серце
