Тепер, коли гноміха вже не знаходилась під дією здібності Упирячої матки, вона зрозуміла, що шанс вижити в неї все ж таки був. Якби вона знайшла в собі сили пробігти до голови чудовиська та, оминувши пащу міноги, що зяяла на голові, проскочити в отвір, то ані ще ненароджені упирі-ветерани, ані неповоротка матка її б не дістали. Але відчай був, й як побороти його Тутта не знала.
Лежачи на, вкритому товстим шаром м'якого моху, камені, гноміха роздивлялась карту підземель, які їй вдалося розвідати. Входу у підземелля так само нема. Позначка проходу зникла одразу, як обвалилась печера. Далі одна за одною йшли зали, кожна наступна була меншою та вужчою за попередню. Окремим ідеально рівним колом був храм з озером. Вихід з нього вів прямо до зали з Маткою, біля голови якої, гадала Тутта, знахо
