Скандальне примирення

Глава 7

Глава 6

Уроки матінки Фло нарешті пригодились, подумала Хелен, встаючи наступного дня з ліжка. Сьогодні власний план здався їй аж надто зухвалим і дівчині самій стало лячно. Але окрім іншого Хелен була ще й вперта, і якщо вже вирішила завоювати Олександра, то так тому і бути.

- Ну не зовсім завоювати, - поправила себе дівчина, тягнучись до сонетки, щоб покликати Джейн. – Скоріше обкрутити і звабити. Та яка різниця? Головне, що нічого поганого в цьому немає, і ми будемо обидвоє щасливі.

Покоївка принесла легеньку денну муслінову сукню кольору рожевого попелу.

- Ну і гаразді ж ви спати, - посміхнулась смаглява дівчина, розкладаючи сукню і аксесуари на ліжку. – Вже південь.

- Це все зміна країни,  - потираючи очі відмахнулась Хелен. – Слухай, а ти пам’ятаєш що там розповідала матінка Фло про женихів?

- А як же, - Джейн закінчила з одягом і встала склавши руки на грудях, очікуючи допоки хазяйка умиється і дозволить себе одягнути. – Мама тямить в цих речах як ніхто інший, гріх забути таку науку.

Повні губи покоївки красиво вигинались в усмішці, чорні як смола коси спадали з обох боків на плечі з-під білого чіпця, а зелені очі дивились пронизливо. Багато хто дивувався, як Хелен тримає біля себе покоївку набагато вродливішу від себе. Та вони з Джейн виросли разом, мати Джейн, Флоренс Навас разом з чоловіком служили сім’ї Долинських ще з Техасу. Тому дівчата потоваришували, і Хелен ніколи не бачила в покоївці суперницю. Тим більше, що саме Джейн, навчена матір’ю, допомогла Хелен стати гарнішою, використовуючи стародавні рецепти Навас.

Флоренс Навас, а для близьких просто матінка Фло була переселенкою з Іспанії. Жінка з вередливим характером. Але від чоловіків відбою не мала ніколи. Що правда останні років з десять берегла вірність Хорхе, який виконував обов’язки камердинера Долинського старшого.

Хелен взимку обожнювала сидіти на кухні та дивитись як матінка Фло місить тісто на булочки з корицею, з тістом жінка поралась справно, і було в її рухах щось магічне. А під час викручування пересипаних цукром слимачків із тіста, матінка Фло підливала молодій сеньйориті чаю з травами за власним рецептом, і давала їм з Джейн і іншою донькою – Ізабу, настанови, як вести себе з чоловіками.

- Чоловік-мисливець, йому просто необхідно весь час щось здобувати, за чимось ганятись, а те що само йому під ноги падає, то йому, паскуді, не цікаво, - розповідала матінка Фло. – Тож, якщо сподобається вам чоловік, ви для нього найперше маєте стати неприступним бастіоном, твердинею, яку необхідно осаджати і завойовувати.

- А якщо він не захоче7 – прискає від сміху Ізабу, найменша з доньок матінки Фло.

- А ти маєш зробити так, щоб захотів! – відповідає кухарка. – І оце я вам скажу, найцікавіше. Бо насправді полювання і облогу ведеш ти.

- Зовсім нас заплутала, - відриваючись від перебирання горіхів фиркає Джейн.

Хелен в розмову не вмішується, просто попиває чай, спостерігає та слухає. Дівчина потішається з хитрої науки від немолодої іспанки, тому що впевнена, їй всі ці виверти застосовувати ніколи не доведеться.

- А і заплутала, - погоджується матінка Фло, одночасно викладаючи злегка збільшені в об’ємі булочки на деко. – Мізки пудрити я вмію. І вас навчу. Щоб чоловік захотів вас завойовувати, треба його зачепити, кинути йому виклик, виділитись з загальної маси оточуючих його жінок, а потім почати ігнорувати. Як це зробити? Проїдься перед ним по чоловічому на коні чи обіграй його в карти, поціль з одного пострілу круку в око, а якщо не вмієш  - то спечи такі енсаймадас, щоб він голову втратив від їх смаку. То вже від обставин залежить.

Хелен водить пальцем по дошці грубого кухонного столу, дерево відполіроване, тепле, матінка Фло відволікається від розмови, відносячи деко поставити в піч. Ізабу хіхікає, і пошепки обіцяє завтра ж випробувати нові знання на Остінові Маєрсі, синові мельника з Віндміл-стріт, пригостивши його материними булочками.

- Сеньйорита, та покваптесь же,  сеньйора Анастасія веліла вас зібрати як найшвидше,  - відволікла Хелен від приємних спогадів покоївка.

- А що таке?

- У неї якісь плани на сьогоднішній день,  - знизала плечима Джейн, хоч по очах з веселими бісиками було ясно, що таки дівчисько щось знає, підслухавши від інших слуг. Служницю з Нового Світу по звичці недооцінювали, вважаючи що вона не розуміє української.

Але Хелен не стала розпитувати, натомість закінчивши ранковий туалет з умиванням і освіжуванням роту спеціальною сумішшю з м’ятою. Джейн допомогла їй одягнути нову сукню, з білою мережевою оторочкою. Корсаж сукні був розшитий шовковими візерунками, які імітували маргаритки, а подол сукні був прикрашений маленькими букетиками квітів з темно рожевих стрічок. Такі ж самі квітки прикрашали шляпку.

Зібравши буйні каштанові кучері в тугу зачіску, і закріпивши шляпку, Джейн відступили від господині, даючи тій можливість оглянути себе в люстерці. Хелен залишилась задоволена образом легкої ніжності, яка віяла від неї.

Графиня Верьовкіна чекала племінницю в їдальні. Лакей подав дівчині сніданок – каву, тости, яєчню з сосискою. А як тільки слуга покинув приміщення, Настася Яківна заговорила:

- Я поговорила з княгинею Оболенською.

- Швидко Ви, - хмикнула Хелен.

- А ти бачила скільки хижих дівиць зібралось учора,  - парувала графиня. – Тут варто діяти блискавично, поки Олександра не прибрав до рук хтось інший.

- І що там моя майбутня свекруха,  - Хелен стрималась від того, щоб  не скривитись. В середині нутра починали шкребти великі коті, нагадуючи що вона збирається вчинити нечесно.

- Маргарита Вікторівна згодна нам допомогти,  - Настася Яківна пройшлась вздовж довгого столу, проводячи кінчиками пальців по лакованих спинках стільців. Витримала паузу, даючи Хелен зрозуміти всю важливість її слів. – Але за однієї умови. Якщо ти знайдеш спільну мову з князевою донькою.

- Ви і правда розповіли княгині Оболенській про мій план? – починаючи червоніти запитала Хелен.

- Ну що ти, Оленко! Я просто сказала, що ти закохана в її сина, і попросила подбати щоб  Олександр мав можливість краще з тобою познайомитись,  - заспокоїла дівчину тітка. – Як кандидатка в невістки ти княгиню загалом влаштовуєш. Але для неї благополуччя онуки понад усе.

«Я вже мала погану невістку. Тепер хочу мати таку, що любитиме обох Саш», - відповіла Маргарита Вікторівна під час вранішнього візиту графині Верьовкіної.  Що вона мала на увазі графиня зрозуміла по своєму, наскільки їй було відомо Євгенія Оболенська покинула князя задля служіння Богу, поставивши любов до Всевишнього вище ніж земні стосунки.

- Їй подобається ідея погратись в сваху, і таки звести сина з чесною і доброю дівчиною, - продовжила Настася Яківна. – І тому тебе чекає так би мовити співбесіда, на післяобідній прогулянці.

- Тепер я розумію чому Джейн подала мені саме цю сукню,  - Хелен відставила маленьку порцелянову чашку з ароматною кавою. – Вирішили зіграти на образі простоти?

- Ти маєш щось проти? – запитала графиня, сама вона красувалась в сукні кольору бузку, розшитій мініатюрними сріблястими квіточками.

- Якщо ми говоримо про Маргариту Оболенську, то мабуть що ні, - погодилась Хелен. – А Олександр там буде?

- Ні.

Хелен зітхнула, приховуючи розчарування. Все її єство хотіло до князя Оболенського. Що не кажи, а він справляв на жінок сильне враження.

Після пізнього сніданку подали бричку, і Хелен з тіткою попрямували на полудневу прогулянку з княгинею Маргаритою. Вони були запрошені на морське узбережжя. Там, де над морем здіймався крутий берег і рослі невисокі деревця, вилась стежинка, яку облюбували для прогулянок місцеві панянки. Вид звідси відкривався воістину фантастичний – схвильоване море, кораблі десь над лінією горизонту, небо в маленьких куценьких хмаринках, все це радувало око і надихало на творчість особливо вразливих осіб.

Княгиня Оболенська в супроводі прислуги, літньої жінки, одягнутої як збідніла шляхта, поволі прогулювалась по стежині. Її внучки ніде не було видно. І Хелен вирішила, що Маргарита Вікторівна передумала їх знайомити.

- Рада Вас бачити,  - посміхнулась літня жінка, і представила свою супутницю, Устину Петрівну, яка виявилась гувернанткою маленької Саші.

- Але якщо гувернантка з Вами, то де ж дівчинка? – здивувалась Настася Яківна.

- Там,  - широко всміхаючись, відповіла княгиня, і махнула рукою в бік моря.

Хелен підійшла до краю берега, і охнула. Хтось зробив в глиняному березі широкі сходи трохи лівіше від місця, де перебувала княгиня Оболенська. Сходи вели прямо до моря, і там біля самої границі піску і води бовваніли дві людські фігурки – чоловіча і дитяча. Вони обоє сиділи навпочіпки, схиливши темну і світлу голови, щось роздивляючись на піску. Ось хвиля особливо різко лизнула берег, і дівчинка з вереском вскочила, притримуючи мокру пелену світлої сукні,  чоловік теж випростався у весь зріст, відступаючи від нахабної води. Сумнівів не було, з дівчинкою бавився її батько, князь Олександр Оболенський.

- Це щастя, що він поруч неї,  - підходячи до Хелен промовила Маргарита Вікторівна, теж роздивляючись онуку. – Зазвичай Олександр надто зайнятий, то у від’їзді, то на війні. І нарешті я вмовила його приїхати сюди, щоб Сашуня могла подихати цілющим морським повітрям, і побути з батьком.

- Дивлячись на них складно повірити, що вони рідко бувають разом,  - відповідна Хелен, відмічаючи, що Олександр знов нахилився, щось піднявши з берега і вкинув предмет донці в пелену. В цей час дівчинка підняла голову і подивилась на пагорб, помітивши що за нею спостерігають. Вона щось сказала князю, махнувши вільною рукою в бік Хелен з Маргаритою Вікторівною.  Олександр теж подивився, здалеку Хелен не могла роздивитись вираз його обличчя, але її власне серце почало стукати сильніше.

Князь підхопив доньку на руки, і поніс, через пісок до сходів. Він наближався невідворотно, і у дівчини пересохло горло. Вона поневолі підняла руку до гола, нервово перебираючи дрібні перлинки, що покоїлись на її скромному декольте, обдумуючи, що вона зараз скаже Олександру. Ось вона вже могла роздивитись вузол його шийної хустки – князь був без фрака, в одній жилетці пісочного кольору, такого ж кольору, але темнішого відтінку у нього була хустка на шиї, зав’язана вишуканим вузлом. З-під жилета виглядала батистова сорочка, вільні рукава  якої тріпотіли на вітрі. Хелен про себе відмітила, що у князя в повсякденні одежі фігура не менш статна, ніж у воєнному мундирі.

Коли Олександр з донькою нарешті вибрались на берег, дівчинка зістрибнула з його рук і побігла вперед.

- Бабуню, дивись які мушлі! – викрикнула вона наближаючись до Маргарити Вікторівни і показуючи свої знахідки.

Князь прослідкував за донькою поглядом, а потім перевів погляд сірих очей на Хелен, незадоволено споглядаючи її фігуру.  Дівчина буквально здригнулась від цього сталевого холоду, А князь некрасиво стиснув губи, але роздивлятись Хелен не припинив, і їй здалось що князь роздягає її поглядом.

Він і сам не розумів, чому не може знову відірватись від споглядання цієї американки. Затягнута в невагому рожеву хмаринку тонкого мусліну, який від поривів морського бризу окреслював її фігуру, округлі стегна, стрункі ноги, змушуючи дофантазовувати яка вона без цієї сукні. Рука схвильовано притиснута до грудей, тоненькі пальчики перебирають дрібні перлинки намиста, але очі хочуть дивитись не на пальці, а на таку близьку до них улоговинку грудей, які високо здіймаються. А потім його погляд метнувся до дівочого обличчя, і Олександр втонув в глибині її очей шоколадного кольору. Його затягували глибокі темні вири, серце закалатало,  змушуючи швидше бігти кров по жилах.

- О, у тебе тут справжні скарби, - ніби здалеку донісся голос старої княгині, і магія схлинула, Олександр перевів погляд на матір і маленьку Сашу, не бачачи як видихнула Хелен, на яку цей погляд в очі теж справив неймовірне враження.