Одруження ненароком

глава 6

Глава 6

Різкий окрик, наче відро льодяної води на голову отре звив Джейн, і вона ошаліло вскочила, відступаючи від Михайла на кілька кроків, і плутаючись в подолі власної широкої спідниці. Завертіла головою, вишукуючи власницю пронизливого голосу, яка продовжила сипати прокльонами і лайкою в бік Михайла.

Нею виявилась стара, більше схожа на волоцюжку, чим на селянку. Брудна, засмальцьована до блиску пелена фартуха, пов’язаного поверх старомодної сукні, лфі сукні тех. Не вирізнявся чистотою. Волосся нечесане, брудними сивими бурульками обрамляло старе обличчя. Жінка була в літах, обличчя її зморщене як печене яблуко, розчервонілось від злості.

- Де ваша нянька, Лідія  Глібівна? – спокійним рівним тоном запитав Михайло. Так розмовляють  з малими дітьми, чи нездоровими душею людьми.

- Забирайся гедь, клятий вбивця, - продовжила шамкотіти жінка. – Це моя земля, а Оксана була моєю дитиною. Ти знищив все….

Нарешті слідом за жінкою на галявину вискочила міцна круглолиця дівиця, в простому селянському вбранні.

- Ось ви де, пані, - вона кинулась до Лідії Глібівни, щоб чи то обійняти жінку, чи то заламати їй руки. Зиркнула на Михайла з Джейн, і пробурчала: - Перепрошую пане, не вслідкувала, бачте. Хтось їй доповів, що ви приїхали, розуму не прикладу хто той негідник, але як дізнаюсь, сама йому язика вирву, поганого…

- Забирай її, - зітхнув Михайло. – Може за лікарем кого послати?

- Не треба впораюсь, - дівчина дійсно обняла бабцю за плечі, і щось їй зашепотіла,  закриваючи власним тілом від неї Михайла і Джейн.

Михайло ухопив гувернантку за руку, і потягнув геть з галявинки.

- Ми не закінчили, пані Навас, - схилившись до її вуха прошепотів він.

Джейн була надто шокована, щоб відповісти. Тим більше, що на зустріч їм бігла Софі. Вона з розбігу зовсім по-дитячому обійняла Яновського, вткнулась носом кудись йому під груди, і зашепотіла:

- Знову ця божевільна, дядечку. Я так злякалась.

- Ну годі, - Михайло мимохіть чмокнув її в русе чоло,

Глава 7

- Не треба! Я впораюсь! – Джейн поривчасто встала з ліжка, витримуючи дистанцію. – Тепер коли ми з’ясували, що ваші вранішні пориви були продиктовані необхідністю, а не щирими поривами душі…

- Щооо? – перервав сумбурний і витіюватий потік слів знервованої дівчини Михайло, в один крок долаючи дистанцію між ним і гувернанткою. – Та як ти могла навіть подумати, що я цілуюсь нещиро!?Це образа, і я вимагаю сатисфакції!

Його очі сміялись. З темно-чорних, вони стали майже карими, теплими, наче з середини підсвічувались сонячним промінчиком. І Джейн зрозуміла, що невідворотно прагне підкорюватись цьому погляду. Тому без опору, з тихим «ох» дозволила знову себе поцілувати.

Його владні тверді і м’які одночасно губи забрали її волю.  Змусили тягнутись до чоловіка назустріч, вимагати чогось більшого, і тремтіти від передчуття. І у відповідь Михайло торкнувся її губ своїм язиком, просунув його глибше, несміливо і впевнено одночасно торкаючись її власного язика. Джейн ухопилась пальцями за Михайлову сорочку, коліна у неї стали схожими на желе, підгинались і відмовлялись тримати її у вертикальному положенні. І все від однієї впевненої гри губами з її ротом.

Вдосталь насолодившись реакцією дівчини на свою силу, Михайло нарешті її відпустив, посміхаючись. Його дихання ледь збилось.

- Я завжди цілую щиро, - хрипкі нотки в його голосі викликали у Джейн хвилю мурашок по тілу. Так, що дрібні світлі волосинки на руках стали дибки. Її розум протестував проти такого поводження, але тіло линуло до твердого чоловічого торсу, і віддавалось болем в грудях, які виявились притиснутими до Михайлового тіла. – Особливо тебе.

- Ще один такий вчинок, і я скасую наші домовленості, - вона не розуміла, звідки взялось стільки упертості, але в душі раділа, що вистояла під натиском, і знайшла в собі сили відступити від Михайла на пару кроків.

- Я велю закладати фаетон, - перескочив на іншу тему Михайло, з легким кивком прийнявши висунуті умови гри. – Хочу обвінчатись як найшвидше. Сьогодні.

- Який поспіх, - Джейн похитала головою. – В Херсоні є костьол? Хто погодиться вінчати нас вночі? Можливо краще завтра з ранку?

 - Ти   про що? – Михайло спохмурнів, вникаючи в її слова.

- Я католичка, - і Джейн кивнула на статуетку Діви Марі на секретері. Реліквія, привезена з Нового Світу.

- А от про це, краще мовчи! – ні на мить не сумніваючись в правильності своїх слів мовив Яновський. – Ти ж чудово знаєш всю складність процедури, якщо один православний, а інший католик!Та ще й ваша релігія розлучень не дозволяє!

- Але якщо я мовчатиму, то такий шлюб буде несправжнім.

- А нам і треба несправжній, ти що забула? Прийде мій ворог, я йому покажу запис в церковно-приходській книзі про наш шлюб, і все, претензії скінчаться!

Михайло пройшовся задумливим поглядом по фігурі Джейн, одягнутій в легку лляну сукню. І додав:

- Поки готують карету, поклади під сукню подушку.

- Це ще навіщо?

- Скажемо батюшці Лаврентію, що ти маєш ось-ось розродитись. Думаю, це буде поважна причина для негайного вінчання.

- Але ж він дізнається, що це обман вже завтра!

- Постараємось не потрапляти йому на очі кілька тижнів, - потис плечима Михайло. Йому і самому вся ситуація видавалась все абсурднішою і авантюрнішою. Але відчуття загнаного в куток звіра, спонукало робити дурниці. На плечі давила відповідальність за сестер. Не можна було пов’язувати себе шлюбом з Катериничами. Ці монстри розжують його і сімейний статок, як голодний пес кістку, і давши слабину перед ними раз, муситиме танцювати під їх дудку весь час. – Чекатиму внизу.

Джейн зітхнула, і кинулась до своєї скрині, шукати сукню під яку б влізла подушка, не загрожуючи розійтись по швах, видавши з буквальним тріском увесь маскарад.

Михайло в супроводі Володимира справді чекали дівчину в холі. Михайло мимоволі посміхнувся, побачивши схожу на гуску Джейн, з великим намощеним животом під жовтою тканиною муслінової сукні. Жовтий – не її колір, вирішив Яновський. Від нього шкіра дівчини набувала нездорового відтінку. Але так навіть краще для їх задумки – розіграти даму якій стає зле від спеки і останніх днів вагітності буде легше.

- А  ви не така проста, як я подумав, - всідаючись напроти Джейн в відкритій кареті промовив Володимир. Чи то комплімент зробив, чи осудив. Джейн не знала, як багато розповів йому Михайло, але все одно розуміння того, що Білоус посвячений в справи Михайла шкрябнуло тонким котячим кігтиком.

- Всі ми не такі, як здаємось на перший погляд, - спробувала пофілософствувати Джейн. І помітила, як під щіткою доглянутих вусів стислись в тонку лінію губи Володимира. Цікаво, яку таку струну вона зачепила у ньому. Але шляхтич вже переключив свою увагу на Михайла,:

- Поталанило тобі, що не військовий, а то б чекав дозволу на шлюб від командування.

Михайло кивнув. Його думки витали навкруг чогось іншого, і він тільки іронічно зітхнув:

- Поталанило, так поталанило, друже.

Їхали геть не довго.  Церква була посеред  ВІльшанки, біля неї було багато вільного місця, тут влаштовували невеличкі ярмарки, або збирались всім селом на нараду, за старовинними звичаями, привезеними першими поселенцями з Січі. З іншого боку майдану побудували продовгувату, як неповоротка корова, корчму. Біля неї було кілька людей. А в загалом  село здавалось пустим, люди поховались від спеки тільки  кілька відчайдушних баб порсались на огородах, низько нахиливши голови до землі.

Батюшка теж біг огородами на зустріч панській бричці. Яновський послав до нього хлопчину з конюшні з проханням прийти до церкви.

- Що за поспіх, Михайле Овсійовичу? – поправляючи збитого від швидкої ходи хреста запитав батюшка. Джейн оцінила його габарити – вищий від Яновського, і ширший в плечах, з густою чорно-сивою бородою, і такою ж довгою косою, батюшка грізно дивився з під кущистих брів.

- Вінчатись хочу, - Михайло давно вийшов з карети, і тепер кивнув в бік Джейн.

- Вінчання це добре, - батюшка прибрав вже хреста під бороду, і тепер огладжував її. Виправка у нього була явно військова. Плечі гордо розвернуті, спина не зігнута постійним схиленим положенням. – Три дні посту, в суботу на вечірню на сповідь прийдете з нареченою. А там подивимось. Якщо епітимью не заслужили, то в неділю після служби повінчаю.

- Це довго, - зітхнув Михайло. – Боюсь розродиться наречена до неділі.

Батюшка перевів уважніший погляд на бричку і Джейн, яка саме дуже вдало змахувала піт з чола:

- Нариваєшся на епітимью, син мій, жив у гріху з дівицею?

- Жив, жив, - закивав головою Михайло. – Але вона приховувала, що на тяжка! Я як тільки дізнався, відразу її в церкву повів, але ж ви знаєте яка у Києві з цим волокіта. Там черга з бажаючих вінчатись на місяць вперед. Я її сюди привіз, ризикували дорогою, до вас поспішали. Ввійдіть в положення, допоможіть! Дитина ж незаконна родиться!

- Ну от розродиться твоя, а там і повінчаю. – спокійно відповів батюшка. – Ти малого потім усиновиш, і все добре буде. Чого гарячку пороти?

- Пожалійте, мене сироту, - подала голос Джейн, бачачи, що бреше Михайло геть не складно, і для святого отця не переконливо. Вона важко зітхнула, і протягнула руки Яновському, натякаючи, що в її «становищі» самостійно з карети злізти не можливо. – Не хочу безбатьчека народжувати. Страшно мені, і соромно. Я дурепа не хотіла для Мішеля бути тягарем, думала впораюсь сама.

І Джейн потерла м’яку подушку-живіт. Батюшка зітхнув, здаючись під напором її сльозливих зелених очей. Буркнув, про нестриману молодь, і махнув Михайлу з дівчиною йти за ним.

В невеличкій дерев’яній церкві було душно, і несподівано пахло медом.  Так ніби  самі дошки, темні од часу, були просякнуті солодким трунком.  Джейн роздивлялась церкву, не приховуючи цікавість. Їй доводилось бувати в православних храмах, і кожного разу вона щиро дивувалась відмінностям між цими Божими домами і католицьким. В православних на першому плані була розкіш. Щоб показати, що для бога і святих їм нічого не шкода. Позолота на іконах, вишиті золотом і сріблом покривала на вівтарях, золоті кубки усіяні дорогоцінним камінням.

Не менш вражаючими а думку сеньйорити Навас були і святкові шати служителів Божих. Ця ж церква, як і її предстоятель, вирізнялась з поміж іншим суровістю і аскетизмом. Над входом проста, без позолоти,  ікона Святого Андрія, покровителя моряків і рибаків. В середині – намальовані на дереві  ікони прикрашені вишитими рушниками на стінах, і дерев’яні підсвічники на товстих, вправно прикрашених різьбою ніжках.

Дивним чином ллється світло через віконця під самим верхом, наповнюючи храм золотом  і таємничістю одночасно. Батюшка залишив Михайла і Джейн в притворі, а сам сунувся за іконостас до вівтаря.  Михайло мимохіть стис руку Джейн, ніби підбадьорюючи її, помітивши, що вона хвилюється.

- Все буде добре, - схилившись до самого вуха прошепотів він. І вдихнув мимохіть її солодкий запах. Всього його миттю повело, захотілось стати ближче до дівчини, торкнутись її, притиснути до себе, стверджуючи, що вона належить йому і нікому іншому.

Яновський поборов в собі миттєвий порив, якому вже навіть не здивувався. Гувернантка діяла на нього дивним чином, і це треба було прийняти як факт.

В притвор забігли захекані матушка, і старша батюшчина донька, і привітавшись кивками з панством шмигнули за хори. І як раз вчасно - вийшов батюшка, який вже встиг по верх чорної ряси одягнути білу ризу і єпітрахаль.

- Матушка, кагор у нас скінчився, - звернувся отець Лаврентій до круглощокої дружини. – Я поки нетерплячу молодь посповідаю, а ти сходи в корчму, принеси пляшечку.

Потім повернувся до молодят:

- А у вас поручитель тільки один? – і тикнув Володимиру Білоусу в руки білий рушник. Михайло кивнув. Батюшка зітхнув. Але видно, якщо вже панотець прийняв рішення вінчати, то його ніщо  не зупинить. Тому що він тут же знайшов вирішення проблеми: - Матушка поручиться. Ти, Михайле Овсійовичу на читай канон покаянний, а ти, раба Божа, йди сюди, буду тобі гріхи відпускати.

Джейн відчула, що знову повертається тремтіння. Чого вона боїться? Православної сповіді? Чи того, що має обманювати цього доброго і щирого священнослужителя. І від хвилювання, на питання чи бували у неї плотські утіхи ледь не відповіла щиру правду, що ні. Але спохватилась, притримуючи «живіт», і тихо прошепотіла «Пробач мене отче, грішна я». Ну якщо так подумати, то поцілунки з Михайлом теж можна віднести до категорії  утіх. І щоки у дівчини спалахнули.

Закінчивши з Джейн, батюшка так само швидко сповідав і Яновського. А далі все пройшло швидко – молитви, поклони, десь взялись вінчальні персні, свічки з м’якого, гнучкого в руках воску, багато запаху ладану, від якого паморочилось в голові,  солодкий терпкий на язиці кагор.

- Цілуй дружину, - дозволив батюшка, у якого на чолі виступив піт. Все-таки в приміщенні було аж надто душно.

Джейн стрепенулась, напружуючись, але Михайло не поспішав накидатись на неї. Він обхопив її обличчя долонями, ніби вивчав, подивився в очі, чорними, як дві маслини очима, і нарешті торкнувся губ, ніжним, сильним поцілунком, ніби гарячим оксамитом пройшовся по губах.

- Ну от і все, - батюшка щиро посміхався, споглядаючи приголомшену Джейн, задоволеного Михайла і стомленого Володимира, якому разом з матушкою прийшлось не легко. – Йдіть з Богом. Папери завтра можете забрати.

На вулиці справа йшла до вечора. Виявляється вінчання зайняло чимало часу. Дерева відкидали довгі тіні, сонце майже ховалось за ними, несамовито шумів близький лиман. І дихалось вільно-вільно, після душного приміщення.

- Мадам Яновська, - несмішливо роздивляючись Джейн в кареті промови Володимир, і вона не відразу усвідомила, що тепер її так кликатимуть.  – Ви підозріло задоволені. Невже задумали не давати нашому Мішелю потім розлучення?

Фраза кинута ніби жартівливо, але з якимось підступом, аж надто хитро дивиться Білоус на дівчину.

- Ну що Ви,  - запевнила Джейн Володимира, краєм ока спостерігаючи здивований вираз обличчя у Яновського. – Я думала Мішель вам розповів усі подробиці нашої домовленості.

А це вже перевірка на близькість між друзями. Як багато знає Володимир?

- Так і є. Хіба ні? – і Володимир питливо дивиться на Михайла Яновського.

- Володю, залиш мадемуазель в спокої, - не витримав Михайло.

- Чого ти дратуєшся? – хмикнув Володимир. – Я ж всього на всього жартую. Чи тобі шкода?

На щастя, назад до маєтку дорога була такою ж короткою як і до церкви. І вже виднілись ковані ворота і стрілчата огорожа навколо панського дому. Тому розмова між молодими людьми вщухла сама собою.

Джейн поспішила позбутись вже не потрібної подушки, і зітхнула з полегшенням. Про те, як тепер зміниться її життя, і чим обернеться такий швидкий шлюб, вона намагалась не думати. Краще подумати про дітей, і  те, що сьогодні вони пропустили після обіденні уроки. Можливо вдасться трішки позайматись перед вечерею, щоб не вибиватись з ритму.