Пошуки дому

Розділ 4

Розділ 4

Машина-робот для вивчення поверхні  планети знаходиться вже декілька днів на території цієї білої планети. Наш робот вивчав місцевість в радіусі 10 км. від стоянки нашого корабля. Пора йому рухатися далі.

А ми погуляємо там, де він вже побував.

У планах: машина-робот обшукує нову територію, а ми йдемо слідом за нею. І шукаємо, як би нам тут розселитися, щоб покинути космічний корабель.

Ми хочемо обійти всю планету, але обійти не у прямому розумінні. У нас теж свої машини, в яких можна і переночувати у разі чого, і захиститися. Але ми постійно зупинятимемося. Брати зразки. І передавати дані на корабель. Ми спробуємо знайти хоч якісь значніші дані, більш, ніж що віддалено нагадують життя. Може вдасться знайти бактерії, грибок і інше в зразках породи, яку зібрав наш робот планетоходець.

Збираємося  сьогодні вийти на поверхню вже без скафандрів на декілька годин.

Перевіряються наші показники, реакція на все, що оточуватиме. Якщо все буде благополучно, зберемо експедицію – і в шлях. З Богом! Як мовиться і як віриться.

- Привіт! Чим займаєшся? – Подзвонила Вадиму.

- Танюша, привіт! Збираюся на роботу. Побачимося після роботи? Приходь. Я тебе чекаю.

- Вдалого тобі виходу на поверхню. Подивимося. Може, зайду.

Робочий день пройшов як завжди. Нічого особливого.

Вадим виходив на поверхню для збору зразків разом з Аркадієм. Вони один одного знають з дитинства. Їх дружба триває десь  25 років.

Аркадій – хлопець міцної статури, від роботи на будівництві свого часу наростив хороші м'язи. Він здатний однією рукою утримати ящик горілки. Любить музику. Пише музику, довгий час працював діджеєм в нічних клубах. Так званим гостем -  це коли ді-джей працює в одному клубі одну ніч, якби на запрошення. Аркадій одружений на Тамарі. Вони з Тамарою були знайомі 13 років, а потім одружилися.

Робота закінчена. І ось сиджу в своїй кімнаті. Знову щось не вистачає. Вдень не наситилась. Знову не вистачає емоцій. А їх так хочеться. Вадим же мене запрошував. Самотньо якось. Може піти до нього? Або книгу почитати. Так, що у нас є. Не читається. Нудно.

Беру трубку телефону:

- Я до тебе зараз прийду.

- Чекаю тебе. – Відповів Вадим.

Ось я стою біля дверей капітана. Стукаюся. Мені Вадим відкриває і з такою радістю обіймає. Сценарій минулої ночі повторюється: зірвані речі  один з одного, гарячі об'ятія, пристрасні поцілунки, непристойні ласки і стислі долоні один одного на піке насолоди.

- Залишся. Не йди. – Попросив Вадим.

Я поставила будильник раніше. Мені ж треба ще встигнути прийняти ванну та переодягнутися в інший одяг. А цей одяг ж в моїй кімнаті.

Прокинулася. Одягнулася і попрощалася. Новий робочий день буде складним. Треба підготуватися. День буде присвячений зборам для тривалого виходу на поверхню планети.

Чим це все закінчиться – невідомо. Виходити з корабля будемо я і Вадим, і ще декілька чоловік. А що, якщо ми один одного втратимо? Це наша остання ніч на кораблі перед таким тривалим завданням на поверхні планети.

Робочий час пролетів швидко, непомітно.

Страшно перед невідомістю.

Я знову в своїй кімнаті. Завтра вихід на планету. Може не треба. Ні, я подзвоню.

Я беру трубку і говорю:

- Я до тебе прийду.

- Я тебе дуже чекаю.

Ось ми лежимо на ліжку і мовчимо. Вадим включив музику. Енігма.   Загадка – переклад з англійської мови.

Я подивилася на нього. Я хотіла сказати, але мені було важко. Я тихенько сказала: я тебе люблю.

Мовчання.

- Ти хочеш, щоб я щось відповів?

- Можеш не відповідати. Я сказала, тому що захотіла це сказати, а не для того, щоб отримати відповідь.

- Ти мені дуже подобаєшся. Але я не можу поки це ж сказати. 

Настав ранок. Ми вже стоїмо на капітановому містку. Вислуховуємо останнє розпорядження капітана.

Я їхатиму в тій же машині, що і капітан, оскільки ми зустрічаємося. Це було побажання капітана. Ніхто і не сперечався з ним.

- Ти достатньо узяла їжі? – Запитав мене капітан.

- Так.

- Візьми ще більше. – Попросив Вадим.

- Навіщо?

- Мені це потрібно.

- Добре.

Ми всі підготувалися і слідуємо до виходу.

Все. Пора.