Муки любви

Надворі була пізня осінь. Чоловік середніх років йшов вулицею і, не розбираючи дороги, міщав ногами сльоту, не звертаючи уваги на людей, що проходять повз. Він не виявив жодної реакції побачивши знайомого обличчя - одного, іншого, третього. Він нічого і нікого не помічав, занурений у власні думки, що захлеснули його. Він піддався почуттям, що захлеснули його, і не міг втекти від непереборного виру пристрастей. Це була пристрасть і жага до кохання, які спалювали його зсередини. Старі і колись забуті почуття повернулися знову і з новою силою, протистояти яким він уже не міг, хоча намагався змінити життєві обставини і, по-перше, у собі подолати. Даремно. Нічого не вийшло,   «Схоже, я починаю божеволіти», - тупо посміхнувся сам Сергій. І тут я жартома згадав крилату фразу з усіма улюбленого дитячого мультфільму про Карлсона, де хатня робітниця сказала: «Ой, яка ганьба!»   У Сергія справді була гіркота в душі. Він відкрився дівчині, яка виявилася ангелом у плоті, але діяла з ним, якби це був диявол у спідниці. Хоча він розумів: вона намагалася йому допомогти, але… вона мало не зруйнувала своє життя, як і себе.   «Я не маю права кохати її! У неї є інший чоловік! – сказав собі Сергій. Я можу запропонувати їй? Хто вона та хто я! До того ж вона заробляє більше за мене, причому цілеспрямовано! Вона знає, чого хоче від життя і свербить, намагається піднятися кар'єрними сходами, щоб не животіти в злиднях і не жити в гуртожитку! за будь-яку ціну подолати себе - зламати, адже це не життя! Але також очевидно: в цьому важко переконати себе! Так що ви повинні залишити все, як є сьогодні! Зроби перерву та почекай! Але що – це споконвічне питання! Чи не сумую я на своє щастя? І в той же час я не можу принести лиха! А розлучати людей – це зрада! "    Сергій згадав події давно минулих днів, які, як йому здавалося, він пережив раз і назавжди.