Поганий хлопець

Сторінка 11

Маша

Навчання мене добре відволікло. Вова мене дуже підтримував ,смішив і годував,казав що я дуже схудла. Добре що Макс поїхав,а то я би не змогла бачити його і робити вигляд що нічого не було. Його друзі іноді стикалися зі мною,та ніхто нічого не казав.

Був квітень. Сонячна погода. Я така рада що скоро буде тепло, набридли ці морози. Я хоч і згадую Макса та вже не з таким болем як раніше. Я його відпускаю. Може й добре що він не морочив мені голову. А ці 3 місяці будуть для мене досвідом . Шукала в сумочці ручку і натрапила на прокладку. Зрозуміла що давно вже не було критичних днів. Спершу я думала що це від стресу але все таки пішла в аптеку і купила тест. Зробила все по інструкції - позитивний. Ну як так я примудрилася? Що мені тепер робити? Як же ж навчання? Вирішила ще довчитися до літа а потім буду думати що робити далі. Буду народжувати це однозначно. Вова мене підтримав. Сказав що він має бути хрещеним,а я кращого варіанту і не бачу.

Як почалися канікули я поїхала до батьків,все їм розповіла. Хоч вони були в шоці та підтримали мене. Я перевелася на останній курс на заочку і вирішила жити з батьками,так буде краще. Ціле літо купляла всякі дитячі речі і плакала, тому що не вірила що всередині мене росте маленька людина.

Вкінці вересня я народила хлопчика. Схватки тривали довго і я вже ледь трималася. Та коли побачила свого сина то все забулося. Вова став хрещеним батьком,ми часто здзвонювалися а по празниках він приїжджав і грався з Макаром- так я назвала сина. Вова жалівся що без мене йому скучно на парах. А от я не скучала. Перший рік це була жесть. Годування, підгузники,зуби,прикорм це дуже не просто. Але Макар - це таке щастя з Максовими очима. Тепер в мене вдома міні Макс. Батьки мені сильно допомагали і це дуже рятувало.

Пройшло 10 років.