Право на щастя

Глава 21

- І де ж ти їх бачила? – хмуро запитав у Ольги Дмитро.

- Ольга Федорівна! – спробував зупинити жінку Антон. Але білявку понесло:

- Під домом у нас, а потім Олеся бачила Віру у Антона вдома!

- Ольга! – гаркнув Антон так, що Віра підскочила на своєму місці. Таким строгим вона його ще не бачила. – У нас нарада за п’ять хвилин. Будеш не готова – залишу без премії!

Кадровичка кивнула, і вибігла з приймальні фінансового директора.  Віра зітхнула, усвідомивши,  що затримує подих від хвилювання.

- Вітаю, - незадоволено пробурмотів Дмитро, виходячи з свого кабінету повністю. – На що у нас там спір був, не пригадуєш?

Антон зблід, перевів на Віру розгублений погляд – тільки б нічого не зрозуміла. Тільки б Дімон не продовжував говорити дурниці. Але Жидкін схоже умисно продовжив свою промову, тепер вже звертаючись до Віри:

 - Ми побились об заклад хто перший тебе звабить, - Віра кліпала своїми горіховими очиськами, скоріш за все не в повній мірі розуміючи про що говорить фінансовий директор. – А так наш генеральний директор категорично прости сексу між співробітниками, правда, Антон Павлович? А знаєш що, Тоша? Отакий лицімірний підхід – не можна нікому, окрім самого генерального! До речі! Там тобою дуже цікавилась Лариса, то якщо ти такий мачо, можеш приступати і до неї я… благословляю!

- Мовчи! – рикнув Волков. – Віро, ми поговоримо про все після наради, все не так, як він меле.

- Звісно не так, - спокійно відповіла Віра, впевнено дивлячись на Жидкіна. – Ніхто мене не зваблював. А щодо Лариси, то що Ви хотіли, Дмитре Валентиновичу, заводячи інтрижку з нею, при цьому маючи наречену? Не запізно ви почали ревнувати?

- Малолітка ще будеш мене вчити? – окрисився фінансовий директор.

- Ще слово, і я натовчу тобі пику! – Волков заступив Віру від Жидкіна, несвідомо прикриваючи дівчину своїм тілом. – Віра права, розберись з своїми жінками, не вмішуючи в це нас.

Це Волкове «нас» ніби ласкавим сонячним промінчиком пройшлось по Віриній стривоженій душі, і вона заспокоїлась. Треба дати Антону Павловичу час розібратись із справами, і він все їй пояснить. Заспокоїть. Вгамує її страхи.

- У мене ніколи не було наречених! – огризнувся Дмитро.

- А Наташа? – не вгавала Віра. – Вона сказала Ларі, що вже вибрала сукню, і ви заву понесли до РАГСу.

- От сука! – Жидкін зім’яв теку з паперами, і вибіг з кабінету.

- Віро, дай нам годину, - попросив Волков. Він почував себе перед дівчиною винним, ніби й справді вчинив щось погане.

- Працюй, - Віра посміхнулась, хоч пальці і дрібно тремтіли під столом.

Волков вдячно кивнув, і теж вийшов з приймальні. Понеділок – важкий день.

Коли Антон зайшов до свого кабінету – Тамара Олексіївна вже встигла прибратись, і чаклувала над кавою для генерального директора. Біля стійки рецепції про щось перемовлялись прораби і керівник відділу збуту. Антон коротко привітався з ними, прокрокував в свій кабінет. Серед всіх цих людей є «щур», який вочевидь зливає всю інформацію про діяльність фірми його колишній дружині.  

- Тамара Олексіївна, - Антон вдячно прийняв з рук свої вірної секретарші каву. – Поки всі не зібрались, попросіть нехай Вадим Русланович зайде до мене. Треба розібратись з тим зловмисником, що практикує такі невдалі жарти.

- Я вже йому телефонувала, він зараз підійде, - повідомила помічниця.

В підтвердження її слів після стуку в двері зайшов і начальник служби безпеки – високий, плечистий бородач. Під пахвою він тримав планшет.

- Доброго ранку, - Вадим без дозволу сів в крісло, і заклацав на планшеті. – Я продивився журнал відвідувачів за вихідні. У нас повно трудоголіків!

- Це радує, - кивнув Антон.

- З тебе приклад беруть? – Вадим показав фотографію з журналу, де було записано, що Волков приходив в офіс в суботу і неділю.

- Так я і знав, - Антон помітив прізвище Ольги Федорівни. – Де записи з камер за період її відвідування офісу? Б’юсь об заклад, то її рук справа з тими підкладами!

- Вже відправляю тобі на пошту, але там значний проміжок часу, зараз передивитись не встигнемо.

- Ну і нехай. Опісля передивлюсь. Тамаро Олексіївно, запрошуйте вже всіх! Жидкін прийшов? Йому останнім часом геть дах знесло.

Віра нудилась. Робота в Дмитра Валентиновича була простою  - сиди і чекай, допоки фінансовий директор відкомандирує чи  в бухгалтерію, чи в відділ планування. А так як нарада тривала більше ніж обіцяна Антоном година, то Віра просто просиділа до обіду колупаючись в телефоні.

Потім прибіг Жидкін. Взяв у кабінеті кутку і папери і кудись побіг. А Волков все був заклопотаний, і не запрошував на розмову.

Віра встигла перебрати в голові купу варіантів чому так. І чи справді зваблював її Антон. І приходила до висновку, що якщо і зваблював, то якось дивно, так, що Віра була впевненою, що це вона йому нав’язалась. Але, що якщо на це і був розрахунок у генерального директора? Чи справді він би міг зробити все на спір?

Коли Віра не втрималась, і зазирнула в прийомну до Волкова пильна Тамара Олексіївна з-за стійки повідомила, що директор на обіді. Віра відчула перший укол – до цих вихідних вони з Антоном двічі обідали вдвох .А тепер він поїхав сам, ніби забувши про неї. Можливо, щоб не виникало пліток так і було б правильно, але все одно на душі залишився неприємний осад.

16.2

Антон ще обдумував ранкову нараду. Якби він не готувався, але новина про поділ підприємства викликала цілу хвилю обурення. Після наради зателефонувала адвокат Доля – їй надійшла мирова угода від Олесі.

Волков перекинув проект угоди Біляєву і поїхав на зустріч до нього. Після обговорення всіх нюансів стало очевидно, що жоден суд такої угоди не затвердить, та і процесуально її реалізувати практично неможливо.

- Необхідно вірити на слово, - пояснив Анатолій Біляєв. – Пані Волковій, що ви відпишете половину свої частки в фірмі. А вам – що вона подасть заяву про відмову від позову.

Звісно це було смішно. Вірити Олесі – останнє, що Антон міг зробити. Але  діватись було нікуди.

За усіма цими клопотами обід довелось пропустити. Вже на під’їзді до офісу зателефонував Жидкін, і попросив заїхати до нотаріуса, проглянути попередній проект документів. Заодно обговорили і передачу частки Антона Олесі.

Дмитро виглядав веселим і цілком задоволеним життям. Здається з того інциденту, що відбувся в його приймальні, фінансовий директор встиг щось провернути, що додавало його життю оптимізму. На відміну від Антона, який відчував себе керманичем «титаніку».  Ні, Волков не був з тих бізнесменів, що намагаються втримати тонучий бізнес будь-якими шляхами. Набагато вірніше  в цій ситуації було скинути баласт, скинути всі проблеми, пов’язані з цією фірмою, як вуж скидає стару шкіру, щоб засяяти і заблищати новою.

Але водночас, це значило, що настав час знову працювати цілодобово, щоб з того огризку, що залишився на його відкуп, можна було б виростити нове успішне дітище. Антон не сумнівався, що йому все вдасться. І був готовий нести ці жертви. От тільки Віра… Віра була єдиним, що бентежило Антона Павловича, і змушувало раз поз раз сумніватись в прийнятому рішенні. Дівчина не заслуговувала таких стосунків.

Віра була чимось медово-солодким, як квітковий нектар. Вона була світлою, як промінчик сонця пропущений через жовтий осінній листочок. І Віра заслуговувала кращого, ніж він міг їй дати.

В приймальні під вечір було пусто. Навіть Тамари Олексіївни не було. Антон буквально впав в своє крісло, і написав нарешті Вірі смс «Зайди будь-ласка».

Дівчина впурхнула в кабінет через п’ять хвилин. І тільки побачивши її, Волков усвідомив, що встигнув скучити. Підбори її каблучків простукали в такт його серцю, коли Віра наближалась до столу.

- Я тут відео з камер дивлюсь за суботу-неділю. Не приймальня в мене, а прохідний двір! – поділився з дівчиною Антон.

- Вже є підозрювані? – Віра наблизилась до Антона, стала за плечем, щоб зазирнути в монітор. Кивнула на приймальню. – А Тамара Олексіївна вже пішла?

- Так, у неї подруга в житлово-комунальному відділ працює, тому Тамара Олексіївна сама носить туди акти на погодження, - пояснив відсутність своєї помічниці Волков.

- І хто ж про тебе дбає, коли її немає?

Віра поклала долоні йому на плечі. Пройшлась пальчиками по напруженим м’язам, викликаючи в тілі хвилю мурашок. Сама важко зітхнула – дотик до Антона викликав в її тілі неочікувану реакцію, у вигляді бажання не тільки руками, але і губами торкатись його тіла.

- Ти замкнула двері? – відкидаючи голову на спинку крісла так, щоб бачити Віру запитав Антон. Мабуть, увесь день про них з Вірою ширились плітки, як лісова пожежа. Але давати співробітникам ще один привід чухати язики Антон не хотів.

- Замкнула, - прошепотіла Віра, і незчулась як опинилась у Антона на колінах. Задоволено поковзала дупкою, вмощуючись зручніше.

Її запах миттю забився йому в ніздрі, проникнув під шкіру, позбавив можливості мислити холодно і прораховано. Дарма він не встояв перед спокусою торкнутись її тіла ще раз. Антон умовляв себе зсадити дівчину з колін, але замість того руки самі собою оповили її стан, втиснули її в його напружене тіло.

- Підозрюваних немає, - нарешті повернувся до роботи Антон. – Але я ще все і не передивився.

- А чим займався мій директор увесь день? – промурмотіла чоловікові на вухо Віра, якій було складно спокійно сидіти на руках у Антона.

Розуміння, що від повного людей офісу їх відділяють лише не дуже товсті дерев’яні двері, змушувало адреналін вирувати  в крові. Один гучний звук, і всі зрозуміють чим вони тут займаються. Ця таємничість додавала перчинки відчуттям.

- Власне про це я і хотів поговорити…

Ковзання Віриного заду по його стегнах спричинили очікуваний ефект – Антон відчув збудження. Віра охнула, теж відчувши як твердіє його член під її сідницями. Якщо у неї і були якісь інші думки, то тепер вони всі випарувались.

- Нудився за мною? – грайливо запитала Віра, захоплюючи губами мочку його вуха.

Антон не помітив як перемістив руку їй на коліно, ковзнув гладкою тканиною капронових колгот, запускаючи пальці під мереживну спідницю, злегка стиснув, по-свійські погладжуючи її ніжку. Ледь стримав стогін - ця дівчина має над ним забагато влади.

- Нудився, - видихнув Волков, повертаючись обличчям до дівчини. Він просто хотів її зупинити. Але їх губи опинились так близько, що він не втримався, і поцілував дівчину.

Як же він хотів цього увесь день! Віра дарувала йому відчуття легкості і свободи. У нього ніби крила виростали за спиною, коли вона була поруч. І Антон віддався цьому п’янкому відчуттю щастя, пив його сповна, розуміючи, що не хоче зупинятись. Його язик проникнув Вірі в рота, легкий поцілунок перетворився на справжній танець полум’яних сполохів. Віра сильніше втиснулась сідницями в нього, навмисно дражнячи через тканину. А може і отримуючи велике задоволення від цієї гри, адже здавлено застогнала йому в губи.

Антон просунув руку вище, дістався улоговинки між Віриними стегнами. І трусики, і колготи були вологими на дотик.

- Як же я хочу тебе, - відриваючись від дівочих губ прошепотів Антон.

- Бери, - томно відповіла Віра. Її саму розпирало від бажання. Живіт солодко нив, в голові паморочилось.

- Але.., - Волков запнувся, не знаючи як пояснити свої почуття. Ще вранці він уявляв, що міг би викликати дівчину до себе, міг би притиснути Віру до столу, міг би пестити її соски через мереживо сукні… і йому кортіло це зробити, прямо зараз, прямо в кабінеті. – Віро, Жидкін правий, я буду лицеміром – роблячи те, що так осуджував в інших…

- А тобі обов’язково бути хорошим хлопчиком? – дівчина не розуміла, навіщо він тоді запрошував її, навіщо дратував, і а потім зупинявся на самому цікавому. – Хочу щоб ти був моїм поганим директором!

- Віррро, - прогарчав Антон, втрачаючи контроль над собою. У нього залишились тільки інстинкти і бажання. І всі бажання зосереджувались на цій дівчині.

Волков підхопив Віру під коліна, поставив на ноги, розвернув спиною до себе і буквально зірвав з неї колготи і трусики, змушуючи скинути взуття. Дівчина з задертою до талії сукнею була дуже звабливою. Антон не втримаюся, погладив пальцями її вологі складочки, поклавши іншу руку дівчині на губи.

- Тільки тихо! – злегка зминаючи її губки, прошепотів чоловік, одночасно пестячи її тіло внизу, відчуваючи як тремтить дівчина в його руках. ЇЇ гарячий язичок у відповідь торкнув його пальці.

- Дуже поганий директор, - грайливо відповіла дівчина, прогнувшись задом йому на зустріч. Вона буквально лягла грудьми на стіл. Перед її очима були якісь папери, а в голові була тільки одна думка: «Вести себе тихо», що було надзвичайно складно, адже хотілось кричати від кожного дотику, яким обдаровував її Антон.

Волков не міг повірити, що це відбувається з ним. Але споглядання ніжної шкіри Віриних сідниць, того як довірливо вона вигнулась, очікуючи його вторгнення, робило його щасливим. Він хотів одночасно проникнути в неї негайно як найглибше, і відтягнути цей солодкий момент якнайдалі.

Антон погладив ніжні сідниці, іншою рукою звільняючи себе від штанів. Відклав презерватив, пальці були як деревні, коли він намагався по-швидше розірвати фольгу. Мить, і головка його члена впирається в її гарячий вологий вхід. Віра зазивно застогнала, намагаючись податись назустріч, щоб прискорити момент злиття.

Але Волков не піддався на її провокацію. Натомість нахилився до її тіла, почав цілувати шию, просунув долоню між столом і Віриним тілом, щоб обхопити груди.

- Я не можу чекати, - змолилась Віра. Вона навіть не уявляла, що збудження буває таким болісним – коли все тіло здається пече і горить, вимагаючи порятунку.

Як би Антону не було приємно дражнити її, спостерігаючи як нестерпно дівчина його бажає, та він мусив підкоритись. Одним ривком він потягнув дівчину за стегна до себе, штовхнувся вперед легко приникаючи в неї, і гасячи пальцями її викрик. Яка ж вона нестримана! І як його самого заводить ця небезпека бути застуканим на гарячому кимось із співробітників.

Антон відсторонився від Віри, і знову наблизився. Ривками буквально нанизуючи її на себе. Видовище як його чоловіче єство наполегливо і туго входить в її тіло було неймовірним. Фантастично розпусним. Дахозривальиним. І збуджувало його ще сильніше.

Відчуття повного проникнення зводило Антона з розуму. Він і хотів би рухатись повільніше, поводитись тихіше, але вже не міг. Його руки зминали сідниці, переміщались на тонку талію, притягуючи Віру до себе ближче і тісніше. Він бачив як вхопилась Віра за інший край столу пальцями, як вона повернула голову на бік, і буквально притулилась щокою до паперів. Як примружує вона очі і починає тремтіти ззовні і в середині від кожного нового поштовху.

Дівчина сама безконтрольно рухалась йому на зустріч, напружена, як струна. Щоб в наступний момент видихнути одне єдине слово «Антон», і здригнутись в потужному оргазмі. Волкова буквально накрило хвилею ніжності до неї. Він ніколи ще себе так не почував – збуджено, закохано, ніжно. Здавалось зараз він переживає щось набагато більше, ніж оргазм коханої дівчини. По тілу пробігалась вогняна хвиля, його тіло здригнулось в такт Віриному затихаючому задоволенню і він міцно притис дівчину до себе.

- Це було…, - Віра не могла підібрати слів. В грудях поселилось сонце, ноги все ще тремтіли і відмовлялись її слухати, у вухах шуміло.

- Неймовірно, - замість неї промовив Антон Павлович. Він дістав із шухлядки вологі серветки і протягнув їх Вірі, вихопивши для себе кілька штук.

- Ага, - Віра взяла з його рук серветки, пошукала поглядом свій одяг, підхопила його.

- Я хотів поговорити про наші стосунки, - без переходів промови Антон, повертаючись в крісло.  Віра поправила сукню, і зосереджено подивилась на нього.

Волков відчував себе мерзотником. Шляхетним, але мерзотником. Але в будь-якому випадку він був упевнений, що зараз вчинить правильно.

- Зараз така ситуація, - Антон несвідомо кивнув в бік паперів на його столі. – Ніхто про це ще не знає, але наша фірма на межі банкротства.

- Чому? – здивувалась дівчина, за минулий тиждень роботи вона помітила, що у фірми повно замовлень, всі працюють, договори підписуються, і раптом таке дивне твердження.

Віра теж сіла за стіл. Все її розслаблення і задоволення сходило нанівець.

- Дмитро забирає свою частку, - пояснив Волков. – Йому належить сорок відсотків бізнесу. Ще тридцять я маю відписати своїй колишній дружині, в рахунок її відмови від свого позову про позбавлення батьківських прав…

- Але ж це повна капітуляція! – обурилась Віра.

- Я не воюю з жінками, - у Антона теж зіпсувався натрій. Він погукав Віру все пояснити, а не виправдовуватись перед нею за свої рішення. – Я вирішив віддати їй цю частку. Це, зауваж набагато менше, ніж вона розраховує. Але річ не в тім. Мова зараз про нас з тобою.

- І до чого тут ми?

- Дмитро сьогодні наговорив багато неправди, - продовжив Антон.

- Так я йому і не повірила, - погодилась Віра.

У Антона в середині все дужче розростався болісний клубок. Віра надто гарна, щоб бути реальністю. І вона точно заслуговує бути з тим, хто цінуватиме і пеститиме її.

- Правильно. Ніхто не бився об заклад. Це як мінімум не зріло і принизливо. Але і те що між нами було, Віро,  не заслуговує бути в форматі «зустріч для сексу», - нарешті підібрався до основного Антон. – Ти не заслуговуєш таких стосунків. Ми зробили з тобою помилку.

- Не зрозуміла? – Віра знову стискала під столом пальці. Вона не розуміла, до чого він веде, але в грудях важко перевернулось.

- Тобі потрібний нормальний хлопець, не заклопотаний гинучою фірмою, - пояснив Антон. Він був впевнений в своїй правоті. Це зараз вона розсердиться, обуриться, але подумавши і проаналізувавши зрозуміє, що він хотів найкращого для неї. – Ти заслуговуєш бути коханою, а я цього тобі дати не можу. Для мене робота завжди буде на першому місці. І зрештою, це розіб’є тобі серце. Як моїй колишній.

- Але чому ти вирішуєш за мене? Чому порівнюєш мене з тією… жінкою? – Віру душили сльози. Вона не могла осягнути, що відбувається. Все було так прекрасно, так ідеально, і раптом все зламалось.

Неначе якісь чари на Антона напустили. Чари . Подіяли. Або все не так, як їй кажуть. Мабуть, Волков просто грався її почуттями і бажаннями, вміло маніпулював, щоб виграти спір. А насправді існує ще одна жінка. Та, що вбиває пацюків і пише огидні есемески. І та, стосунки з якою для Антона Павловича важливіші. А зараз він просто сидить і бреше Вірі в очі, щоб виправдати себе.

- Тому, що я знаю, як тобі буде краще, - продовжив пояснювати Антон. Йому не подобалось те, що він говорить. Не подобався океан болі, що сколихнувся у Віриних очах. Дівчина раптом вся погасла, як сонце, на яке набігли хмари.

- Я все зрозуміла, - Віра встала, усвідомивши, що так і стискає в руках колготи, шпурнула їх на підлогу, як змію. – Вся справа  в тій жінці. Що писала есемески. Ти знаєш хто вона. І вона має для тебе значення.

- Віро, ти геть не права! – обурився Антон, який навіть подумати не міг, що дівчина так витлумачить його вчинок. Але Віра його не слухала. Вона прокрокувала до дверей, смикнула їх, згадала, що вони замкнені, і повернувшись до Волкова промовила:

 - Я не буду влаштовувати сцен. Це був просто секс, - вона покрутила замок. Але не поспішала відчиняти двері. – Я не вважаю його помилкою, бо мені було чудово. Ну а якщо тобі не сподобалось, то це вже і не мої проблеми!