Хто твоя доля?

  Я стояла посеред вулиці в рожевому махровому халатику, який ледве прикривав моє потаємне, взута в білі пухнасті тапки-зайці з червоними очима (саме через їхні червоні очі я і купила ці тапки. Хоча, на вітрині були й блакитноокі русаки, але я обрала цих пушистиків – вони нагадали мене після чергової вечірки), а ще з чепцем на голові. Ну, про рожевий халат та біле взуття я трохи не правильно висловилася. Тепер же халат був тільки місцями рожевим - практично весь він був покритий чорними плямами, а тапулі, про них можу сказати тільки те, що від них залишилися лише червоні очі - вуха опустилися вниз, біле хутро вимазалося в незрозумілий колір і злиплося. О, забула додати ще одну деталь до цієї загальної картини повної лузерки – на обличчі була маска з білої глини. Свої 15 хвилин вона вже давно відлежала на моєму личку, так що тепер вона тріскалася і обсипалася. Ви запитаєте, що я забула у такому вигляді посеред вулиці об 11 вечора? Знаєте, побачивши себе ось так ось уночі, я б дико іржала і всміхалася, хоча деякі слабонервні можуть і злякатися, втікши з криками і хапаючись за голову. А причина проста – у мене сталася пожежа і тепер я ще й бомж, бо квартира повністю згоріла. Я сама толком і не зрозуміла, коли саме почалася пожежа. Прийняла розслаблюючу ванну після виснажливого шопінгу. А що? У магазині Dolce & Gabbana в період знижок воєнні дії відбуваються гірше, ніж в Іраку, особливо коли треба відбиватися черевиком від зухвалої дівчини, яка теж помітила цю пару незрівнянних творів мистецтва (взуття - це моя слабкість, а якщо точніше, то не моє, а моїх фінансів) і намертво вчепившись у них. Вже після такої улюбленої мною процедури згадала, що кілька днів тому купила в однієї каламутної жінки очищувальну маску для обличчя з лікувальною глиною для надання гладкості та еластичності шкіри, про що просвітив мене напис на листочку, приклеєному скотчем до баночки. Вирішила, була, не була, а раптом і в правду добрий засіб – натуральний, без ГМО? Цю, не побоюся слова, байду мені довго парила одна молода жінка. Я якраз прийшла раніше на зустріч із другом (просто другом – нічого більше), у мене було в запасі хвилин 15, плюс Стасік на 20 хвилин спізнився. Настирна дамочка, побачивши в мені потенційного клієнта-лоха, почала мене обробляти. Знаєте, на 30 хвилині її безперервного промоції я зрозуміла - легше купити, ніж пояснити, чому мені ця фігня не потрібна. Вона ще щось говорила, що ці косметичні засоби змінять моє життя, що будуть координальні зміни і лише на краще тощо. і т.п. Блін, не варто мені тоді на її голосіння зухвало сміятися і говорити:    - Я не вірю в Долю і в таку нісенітницю! Fate? Та хай вона мене спочатку наздожене, ця ваша доля. А то, щось якась нудна і одноманітна у мене Доля зараз, чи так і має бути?    Ох, завжди мені мама, ще з дитинства, говорила:    - Не наривайся, дитинко, і не заривайся.    Варто мені тоді прислухатися до актуальної, на той момент, поради мамулі, але я йшла від тієї жінки, пританцьовуючи і співаючи пісеньку     "I'm sayin' Na-na-na-na-na    Na-na-na-na Catch me if you can"    А дамочка виявилася правою - це після нанесення цієї чортової маски почалася пожежа, або під час нанесення - не один фіг? Загалом, я запалила по квартирі ароматичні свічки і пішла наносити маску на обличчя у ванну, вийшла на запах гару в коридор, але кімната вже палала, злякалася і вибігла на вулицю, щоправда, перед тим пропустивши вперед свою кішку Мімі. Пожежників викликала моя сусідка, старенька років 70, але, як виявилося, і це не допомогло врятувати мою затишну квартирку.    Ось так я вже биті півгодини стою і, не вірячи своїм очам, витріщаюсь на працюючих пожежників. Хм, а серед них є симпатичні молоді хлопці. Блін, і про що я тільки думаю зараз! Ні, щоби подумати, кому дзвонити і де переночувати. Хоча, у мене лише один реальний безоплатний варіант, тобто людина – це мій хрещений, дядько Костян. Батьки працюють закордоном і бачу я їх частіше по скайпу, ніж живим. А хрещений, він відома особистість у деяких колах, або просто місцевий мафіозі. Костян – дуже гаряченький чоловік 43 років. За нього завжди є красива жінка, хоч і не постійна, позначається професійна діяльність, та й просто чоловічий кобелізм. Але до сім'ї дуже трепетно ​​ставиться і мене любить, напевно, навіть більше, ніж свого синка. Ну, може не більше, але ніжніше і більше виявляє своє кохання, аргументую це тим, що син - чоловік, і це йому ні до чого. Дітей, як не дивно більше у нього немає, ну це офіційних та відомих йому. Я попросила у тієї сусідки-рятівниці, що стояла поруч, мобільний і набрала номер дядька Костяна. Він відповів не відразу і навколо нього чувся бас нічного життя клубу "Дарк Найт".    - Дядю Костян, вибач, що відволікаю від роботи, але в мене тут форс-мажорний випадок.    - Так, ти що, Вік, тобі завжди знайду пару хвилин. - ніжно сказав він, але потім зібрався і відповів у своїй звичайній манері. - Що за кипиш?    - У мене квартира згоріла - мені б, де перекантовуватися спочатку?    - Хата згоріла? Це підстава! У реалі, мабуть, Північний вирішив у такий спосіб досягти моєї згоди, [cencored]... - злісно гукнув він. - Єгор, сходи підлікувати цього піромана хрінова! – звернувся Костян, мабуть до свого, ну назвемо його так, "начальнику відділу безпеки".    - Кого? - не відзначився розумом і кмітливістю цей детина. Якось запитала його, заради приколу, скільки буде 12 на 3. Ну що я можу сказати, він відповів мені через 4 дні і помилився на 5. Я змусила його перерахувати ті зубочистки, на яких він робив розрахунки.    - Північного, кийку!    Вирішила перервати потік лайок хресного і перебила його:    - Ні! Ну що ти, дядьку Костяне, це я, рідна, постаралася. Насправді, я навіть не знаю, як це сталося, наче все було гаразд, - і тут мене нарешті здолала істерика. Я, схлипуючи, невідповідно почала розповідати - а тут, бац - і смердить, і дим...    - Видихни, Вікторіє, - повним ім'ям він називає мене тільки в екстрених випадках - Не дарма ж на мене тебе батьки залишили, коли їхали. Так, ти з чиєї труби дзвониш? Капуста є? До мене дістатися зможеш?    - Телефон сусідки, а-а-а-а-а ні грошей, - схлипаючи, - ні телефону, - шморг, - нічого-о-о-о немає. Навіть Мімі кудись утекла. - не знаю навіть чому, але в моїй голові спливла картинка: "Щури, що збігають з корабля, що тоне". Блін, ну чому у всіх якісь унікальні талановиті тварини? Ось хоча б врятувала мене моя перська коте, а то її талант проявляється тільки в тому, що вона відлякує всіх моїх кавалерів тим, що пукає (не чутно, але дуже смердюче) у них на руках, виставляючи залицяльника пердуном. І так із усіма новенькими, тепер навіть і не визначиш, ху із ху.    - Мімі? Це що за тварюка така?    - Моя коте.    - А-а-а, не хвилюйся - знайдемо, не знайдемо - нову купимо. – заспокійливо казав Костян. - Ти тільки соплі не розпускай. Я зараз за тобою Ромку надішлю. Ти тільки нікуди з ментами та лікарями не їдь - дочекайся. З тобою все в ажурі? Чи не постраждала?    - Ні я в порядку. Хресний - you are the best, ти знаєш?    - Звичайно знаю. - підбадьорливо сказав він. - 30 хвилин і ти – у мене.    На тлі почулося, як Костян покликав когось, мабуть, менеджера свого: "Ірочко, поклич терміново Ромку" і я поклала трубку. Віддавши її старенькій, я побачила, як до мене наближається Містер Липень 2011, тобто хлопчик-обкладинка, і на мить втратила мову від того, що мої сексуальні фантазії, втілившись у цьому чоловікові, пливуть назустріч моєму лібідо. Хлопець виявився одним із пожежників. 22-24 роки, високого зросту, брюнет - ось коротке досьє, яке встиг зібрати мій мозок за кілька секунд, що підходив хлопець. Його приємний голос вивів мене зі стопора:    - Дівчино, це у вашій квартирі пожежа?    – Я? Е-е-е? Так. - О, Господи, зараз подумає, що я якась дурна. - Так. - Повторила я більш впевнено і навіть вирівняла поставу і зробила діловий вираз обличчя. АЛЕ, я була б не я, якби не забула що на мені маска, що крихиться. Підсумок - від моєї щоки відвалився значний шматок глини. Хлопець стурбовано глянув на мене.    - Дівчино, з вами все гаразд? - Мені що тепер кожен перехожий ставитиме це питання? - Від вас щось відпало... - і потягся за зрадником, шматком глини. Я відразу ж зупинила його лицарський порив, схопивши за руку і пояснюючи:    - Це просто маска для обличчя – з глини. Розумієте, пожежа застала мене зненацька і... - я розвела руками, показуючи свій халат із чепцем, цим усе пояснюючи. Милочка реготав.    - А-а-а-а, то я думаю, що у вас за шизан... своєрідний відон.    Так, цього хлопця тепер як сексуального об'єкта можна викреслювати зі списку - після побаченого він на мене більше не поведеться. Така травма навіть дорогою білизною від "Вікторія Сикрету" не лікується.    - А, я чого Вас шукав, тут одна кішка заважає нам працювати, до кінця все приміщення обробити, треться біля дверей. Я подумав, може Ваша? Все-таки гарна, та й горщик котячий обосран... не прибраний у туалеті стояв. Ну, не вам же його використовувати? - Спробував пожартувати мій новий знайомий, хоча я не знаю його імені - треба виправити це недогляд. А що? А раптом? Існує ж у житті фарт і я йому сподобаюся і в цьому безглуздому чепці?    І тільки тоді я помічаю, що в нього в руках якась ганчірка. Він її розвертає і простягає мені замурзану, як чорт з табакерки, Мімі. Спочатку я навіть не зрозуміла, чому хлопець морщитись і, лише взявши її на руки, відчула цей талант Мімі.    - Чим Ви її годуєте, що від неї так смердить? У неї що, нетравлення шлунка?    Я вирішила йти в атаку:    - Ну, по-перше, що ми з Вами на "ВИ"? Мене звуть Вікторія, але всі друзі звуть Віккі. А вас?    - Сергій.    - Оу, Серхіо. - сказала я важким голосом. Напевно, збоку виглядало комічно, що я в такому амплуа, а-ля "молода мама-домогосподарка", сексуальним голоском намагаюся спохмурити цього красеня.    - Можна і так. - усміхнувся цей підкорювач жіночих сердець.    Від споглядання Містера "Всі жінки хочуть" мене відвернув клаксон автомобіля та окрик Ромки:    - Мала, давай стрибай в авто!    Цей веселий і заводний хлопець молодший за мене на рік і, весь час, поки працює у Костяна, закоханий у мене. Ну, може, й не закоханий, але я точно один із ідеалів його краси, що він завжди намагається до мене донести. Я, між іншим, дуже навіть симпатична, якщо не сказати красива дівчина 20 років з довгим, світлим волоссям та блакитними очима. Середнього зросту, 173см, але каблуки все виправляють на краще, струнка і приваблива.    - А по-друге? - Запитав підкорювач мого серця. Він, мабуть, не звернув уваги на Ромку, або не захотів цього робити.    - По-друге? А, ну так... кішка моя та з її здоров'ям усе гаразд - це у неї проблеми з чоловічою статтю homo sapience. Не важливо загалом це довго пояснювати.    І тут я відчула, як Ромка, що підійшов, починає тягнути мене до машини. Мені така розлучення з Містером "Мої мрії" не сподобалася, тому я вирвалася з хватки Ромчика і віддала йому Мімі, а сама знову підійшла до Серхіо. Він, не розгубившись, усміхнувся і простягнув мені клаптик паперу з його номером телефону.    - Я так зрозумів, що тепер у тебе напружено з особистим телефоном, - і глянув у бік останків моєї квартири. - тому краще ти мені набери, коли розгрібеш усі свої справи та облаштуєшся. Сходимо кудись на чашку кави.    "Ага, а на паличку чаю до себе не хочеш запросити, красеньку?" - Запитала моє злісне лібідо. Добре хоч не вголос. Я ж дівчинка скромна... Ну, добре не скромна, далеко не скромна, але добре вихована і такі ось репліки намагаюся не вимовляти в суспільстві. Але ж думати та мріяти ніхто не забороняв?    Попрощавшись з тепер уже моїм новим знайомим, я застрибнула в теплий салон машини до Ромки, який прасував Мімі. У нього вона вже не шкодувала - свого часу з ним вона перевиконала свій графік настільки, що бідного хлопця спочатку каламутило побачивши це чарівне створення. Від пережитого стресу Мімі, звичайно, могла й надути пацану на коліна, але вона вирішила не псувати своєї репутації справжньої леді.    - Вік, ти навіть у такій ситуації, - він перевів свій погляд на мене, - і в такому вигляді примудряєшся підчепити хлопця. Чому ти тільки мене ігноруєш? А? Я ж теж, начебто, не виродок?    Мені щоразу стає не по собі від таких ось "криків душі" хлопця. Він звичайно, хоч і не красень, але симпатичний хлопець. Тільки от я розумію, чим все обернеться - ми в результаті розлучимося, тому що я не без розуму від нього, та й він на РІК молодший за мене, а потім Костян його звільнить, коли дізнається. А я не хочу псувати життя і кар'єру (хоча, яке там у хресного на роботі може бути кар'єра, найсмішніше - тільки висока зарплата) такого наївного хлопчика. Адже його захопленість мною щира, не те, що деякі. Про це якось потім розповім.    - Ромашка, - я так часто його називаю, він просто такий милий, - яка ж ти все ще дитина. Напевно, просто не судилося.    - Але чому ти не хочеш дати мені навіть шанс? Сходили б на побачення?    Та що ж він такий настирливий?!    - Ромко, знайшов час, коли мене на свічку кликати! Ти бачиш, який у мене зараз є видон? Пошкодуй мене.    Злякавшись воя сирени пожежі, що проїжджала повз, кішка зіскочила з колін Романа і сховалася під сидінку. Хлопець увімкнув світло в авто, щоб знайти коте. А потім дико заржав і став, заїкаючись, нахабно тицяти в мій бік пальцем. Я й так була розвинена через все, що трапилося, а ще й глузування цього сопляка! Склавши руки під грудьми і насупившись, я ображено сказала хлопцеві:    - Ось тому ми з тобою на побачення ніколи не підемо.    - Ой, та не гнівайся ти на мене. Я ж не зі зла, але ти б бачила себе зараз.    Вихопивши мобілу з кишені, нахабно наблизив до мене свій фейс і сфоткав нас.    - Я просто зобов'язаний був зробити цей кадр. Контрольний кадр! - Ще раз клацнув, але вже мене одну і нахабно так усміхнувся. У його хитрих очах скривдженої дитини я побачила обов'язкову помсту за всі мої відмови йому.    - Давай, чіпайся вже. Тебе Костян не на курорт сюди надіслав. - Зазвичай, я так поверхово не спілкуюся з людьми, але сьогоднішній стрес вилився в дику роздратованість.    Під'їхавши до "Найту", ми вирішили не відлякувати відвідувачів моїм екстравагантним виглядом (та вже, навіть Леді Гага, зі своїм костюмом і свіжого м'яса, позаздрила б мені) і вирішили зайти через задні двері, тобто через кухню закладу. Кухар, як не дивно це був, худий чувак, не впізнавши мене, почав хреститися і щось по-мексиканськи тараторити, в страху витріщаючись на мене. Я ні чорта не зрозуміла з криків, але, судячи з слів, що прослизають "mama", "por favor", кухар він вирішив, що за ним повернулася його покійна матуся. Який жах! Треба терміново змивати цю чортову маску, а то ще півгодини й мене за бабусю прийматимуть, а там і озирнутися не встигну – за примару опери. Жах!