Врятуй мене ще раз

Розділ 2

Стас

Те, що моя сьогоднішня «врятована» забула в автомобілі свій шарф, помітив лиш прибувши в університет, бо той впав на підлогу авто. Закинув у бардачок та забув.

Другий рік цього навчання, не віщував нічого цікавого, як і перший. Безкінечні лекції, правила, оцінювання... Вже набридло, хотілось кудись заховатись або хоча б відволіктись. А все тільки недавно розпочалось!

Саме тому ми з Марком, вирішили придумати якусь цікаву розвагу. Товаришуємо ще з ігрової кімнати дитячого садка, де колись не поділили іграшку та побились. Тоді подружили між собою батьків. Це була їхня ідея відправили нас сюди навчатись разом і, як виявилось, одночасно помилка, бо ж нудьгувати ми не збирались, постійно влаштовували собі цікаві забави, які декілька разів ставали відомі широкому загалу. Для нас все закінчилось не дуже добре, тому після того намагаємось не привертати зайвої уваги, стараючись бути ледве не ідеальними: такі собі слухняні сини, належні студенти, а це всього лиш роль і граємо її майстерно. Тепер розваги підбираємо більш обережно і виважено.

І от сьогодні вже вкотре сиділи перед університетом, роздумуючи, яку б це дурницю утнути, щоб не було так нестерпно скніти на цьому навчанні. Потрібно ж якось урізноманітнити та «підсолодити» життя.

- Може нам влаштувати «перегони» за якоюсь кралечкою? - раптом запропонував Марк.

Так, це завжди безпрограшний варіант, який обіцяє цікаві розваги. В нашому віці подібні забави люблять всі. Мій інтерес в таких справах - лиш гра та кінцевий результат, адже довгі стосунки точно не для мене, бо маю чітко розписані плани на життя, до них готували ще з дитинства і від цього нікуди не втекти. До того ж я взагалі не вірю в такі нісенітниці як те славнозвісне «кохання». Тому і практикую відносини, які ні до чого не зобов’язують.

- Ідея непогана, – зацікавився я, - пропонуєш парі?

- Звичайно.

Він почав скалити зуби, мабуть, в передчутті швидкої перемоги, бо ж звик, що дівчата йому проходу не дають через ту награну улесливість і всілякі спеціально завчені фрази для зваблення. Але ми ще побачимо кому вдасться виграти!

- Значить потрібно вибрати якусь дівчину, - повідомляю роззирнувшись навколо.

- Я можу звабити будь-яку! «Жертву» вибирай сам. – нахабно повідомляє Марк.

- Ну це ми ще побачимо, - зухвало заявляю, не приховуючи скептицизму. – Тільки от дівчину потрібно шукати десь в іншому місці. Невідомо чим ця затія закінчиться, а нам тут ще навчатись.

Обережність перш за все.

- І що пропонуєш?

Чомусь в пам’яті одразу спливла та вранішня заклопотана, якась розтріпана, мила і одночасно замріяна Ельвіра. А що, досить непогана кандидатура. І я вже з нею навіть знайомий.

Переповів Марку про ранкову пригоду, описав дівчину і це його зацікавило, тому повідомив і адресу тої книгарні. Все з «жертвою» визначились.

- Тепер потрібно встановити якісь правила. – запропонував друг.

- Зустрічатимемось з нею через день, щоб все було справедливо.

- А виграє парі той, кому вдасться першим затягти її в ліжко. Що стосується виграшу, то кожен запропонує щось своє, можна навіть якусь дрібницю, байдуже, головне тут зовсім не це... –  весело заявив Марк. – Все, більше ніяких правил.

Це в його стилі – чим менше правил тим краще. Я з цим також повністю згоден.

- Перший день мій. – повідомляю одразу.

- Ну так, - зловтішно шкіриться він, - сьогоднішній!

Гаразд, нехай так і буде. Зате в мене є чудовий привід навідатись в ту книгарню і вона навіть нічого не запідозрить.

Марк зрозумів, що я не буду сперечатись, тому задоволено повідомив:

- Розходимось, мені потрібно продумати план, як завтра ефектно з’явитись перед тією кралечкою.

Ну все, полювання почалось!

Сьогодні врятував та одразу перетворив у жертву. Але виграш обіцяє бути незабутнім, вже в передчутті.... Навіть намалював собі в уяві цю принадну картину. Цікаво, як будуть світитись ці її темно карі очі, коли вона опиниться в моїх обіймах? Щось фантазія розігралась не на жарт.

Невдовзі вже паркувався біля тієї книгарні, до якої вранці привіз цю Ельвіру. Взагалі подібні місця не знаходять в моєму серці ніякого відклику, бо ж не відношу себе до затятих книголюбів, але з цим парі, мабуть, доведеться прикидатись якимось «книжним маніяком».  Аж поморщився від такої перспективи. Але, що поробиш.

Діставши шарф йду в цю книгарню. Тут навіть запах специфічний – книжний. Між цими стелажами помічаю її. Вибралась на хиткі приставні сходи та хилилась над верхніми полицями і щось там завзято перебирає, мабуть, якусь книгу шукає. Обвів поглядом все навколо. Нічого так, доволі миле і затишне місце, навіть зовсім не таке страшне, як завжди малювала уява.

Тим часом ця Еля, щось там зітхнула і поправила прядку волосся, яка раз у раз падала на обличчя, вибившись з нещадно затягнутого на маківці хвоста. Так, зачіску вона вже змінила... Вдруге зітхнула і знову взялась завзято перебирати ті книги.

Все ж в цій дівчині щось є. Якийсь магнетизм чи що. Чомусь дивлячись зараз на неї зовсім не хочеться віддавати в руки Марку. Але ж хіба в моїх руках їй буде безпечніше?! В будь-якому випадку вона жертва, або моя або його. Іншого варіанту не дано. Чомусь навіть жаль її стало. І чого це я про таке задумався, що мені до неї?

В ці секунди Ельвіра раптом відриває погляд від тих книг та переводить на мене, її очі одразу наповнюються здивуванням, а потім взагалі – несподіваною радістю. Вкотре почав відчувати себе справжнім негідником.

Та щира і навіть наївна посмішка розбурхала в душі якийсь древній інстинкт, який змушував захищати беззахисне створіння, адже саме такою вона в цю мить переді мною і постала. Взагалі не підозрював про його існування! Вже пожалкував про те, що запропонував її Марку. Проте надто пізно, жереб кинуто.

- Ти забула в мене, - простягаю їй шарф.

Повільно спустилась з тих сходів, підійшла та взяла його з моїх рук, знову мило усміхаючись. А та неслухняна прядка вкотре впала їй на обличчя, ледве вгамував цей дивний порив, щоб не потягнутись до неї.

- Дякую. - нагородила щирою усмішкою.

- Може сходимо кудись разом? – не стримався я, одразу вирішив дати зрозуміти свої наміри.

Розгубилась. Ну звичайно, хто ж так ошелешує ледве не з порогу. І куди це всі мої відточені вміння і манери поділись?

- Зазвичай, я на таке не погоджуюсь - це не в моїх правилах, - тихо повідомляє і нарешті забирає непокірну прядку з обличчя.  – Але тобі не можу відмовити, особливо після того, як ти допоміг.

А та усмішка так і не сходить з лиця, наче приклеїїлась і не відпускає...

- О котрій годині за тобою заїхати? – нарешті запитую, відірвавшись від дивних думок про те яким на дотик буде це непокірне волосся, коли запущу в нього руки.

- Сьогодні не вийде, маю справи, - повідомляє дивлячись прямо у вічі, усмішка зникла. – Може завтра?

Чорт, ця мала вже навіть взяла все у свої руки! Сама так відчайдушно пропонує зустрітись! А ще торочить про якісь правила, грає в ту наївність... Значить перемога важкою точно не буде. Який тоді від неї сенс? Як же гра? Ми ж більше цінуємо те, що важче дається. Гаразд, не буду філософствувати, головне виграти парі, стерши з пики Марка ту впевненість і сарказм, довівши вкотре, хто з нас двох, дійсно може затягти в ліжко будь-яку «жертву».

- Ні, завтра в мене невідкладні справи, - повідомляю усвідомлюючи, що мушу відпустити її в руки друга. – Значить післязавтра?

- Добре, - нарешті погодилась.

- Заїду ввечері, - вказав на табличку з графіком роботи крамниці.

Вона лиш легенько кивнула погоджуючись, але очей не відводила.

Ну а тепер можна і галантного джентльмена «увімкнути».

- Еля, може тобі допомогти? – вказую вже на приставні сходи.

- Ні! - щось аж занадто несамовито почала протестувати. Потім більш спокійно пояснила: – Потрібно себе чимось зайняти, ось я і вирішила перебрати там все. – змахнула рукою, в бік тих полиць.

Дуже цікаве заняття, нічого не скажеш! Але промовчав, лиш з розумінням кивнув.

- Гаразд, не буду тебе відволікати. - вже думав йти, але все ж вирішив додати, вкотре згадавши, що завтра за неї візьметься Марк: - Красуне, бережи себе, і не забувай, що від сьогодні, тебе дозволено рятувати тільки мені...

На що вона променисто усміхнулась, підозріливо зиркнувши, та чомусь притисла той шарф до грудей.

Ну так навіть не цікаво! Дівчина ж сама йде до моїх рук. Ще трішки і взагалі не я на неї, а вона на мене полюватиме...

Чорт! Як же я не люблю відчувати себе жертвою, завжди тікаю від такого. Цікаво, як вона завтра буде себе вести?

Йдучи з цієї книгарні усвідомлював, що добитись успіху, буде запросто, навіть не докладаючи особливих зусиль. І все ж мушу визнати, її милий образ постійно плутав думки в голові.

Завтра взагалі день Марка і знаючи його улесливість та вміння «солодко» говорити, заздалегідь розумів – ця Ельвіра однозначно не встоїть. Але я однаково мушу виграти парі, тепер це основна мета.

Вона мусить стати моєю!