Врятуй мене ще раз

Розділ 3

Донечко, на твоєму життєвому шляху траплятимуться різноманітні персонажі, але не всім можна вірити, бо деякі з них хотітимуть обманути і навіть скривдити тебе. Тому передчасно нікому не довіряй своє серце, бережи його лиш для обраних, для тих, в чесності  намірів кого будеш повністю впевнена.

Мама поруч з тобою...

P.S. Сьогодні я засвічусь для тебе найяскравішою зіркою на небі.

Ельвіра

Смуток чергового робочого дня раз у раз розвіювали думки про вчорашнього «рятівника». Довелось постійно боротись з ними. І чого це я? Наче ніколи до цього не бачила таких хлопців. Хоча так, таких точно не зустрічала.

 Якісь дивні суперечливі почуття. Чудово ж усвідомлюю, що ні на, що розраховувати не можу, але так відчайдушно хочеться мріяти. Тому вирішила вкотре себе в цьому не стримувати. Час від часу у ці мріяння втручались завзяті книголюби, а також школярі та студенти, бо ж недавно почався навчальний рік і ще не всі встигли запастися необхідною навчальною літературою. Тому була змушена трохи працювати.

З наближенням вечора вже майже все забула, та навіть позбулась дивних фантазій, за звичкою перемкнулась на вивчення підручників, які допоможуть з майбутнім вступом, бо ж потрібно здобути хоч якусь базу. Та і робота в книгарні була обрана мною не випадково, адже тут можна навчатись навіть без викладачів. Якщо біля тебе стільки книг, було б дивно не скористатись цим.

Занурившись в читання, спробувала розібратись в побудові всіх тих креслень. Вже вкотре зрозуміла, що конструювання та моделювання досить важка справа, проте, при бажанні можна освоїти все, однаково в переривах між клієнтами немає чим зайнятись.

Найближчим часом планую записатись на курси крою, але спочатку потрібно закінчити навчання  з живопису і малюнку, куди ходжу два рази на тиждень після роботи, бо поєднувати їх мені буде фінансово важко. Саме тому і довелось відмовитись від пропозиції сходити кудись з тим «рятівником» Стасом. І знову мої думки ведуть до нього...

Несподівано змучені мрійливі зітхання перериває якийсь новий відвідувач. Окинувши його пильним, вже майже професійним поглядом, зрозуміла – студент. Навіть хотіла вже йти у відділ навчальної літератури, але він несподівано розтягнув вуста у ввічливій і навіть якісь таємничій усмішці, прикувавши до себе мій погляд. Завмерла на місці, бо ж не звикла, щоб ці клієнти ось так мовчки стояли і мило шкірили зуби, дивлячись так, як кіт дивиться на мишу. А це дійсно був саме такий погляд! І хоч порівняння досить чудацьке, але помилятись я не могла.

- Можу Вам чимось допомогти? – нарешті усвідомлюю, що знаходжусь на роботі.

- Дуже на це надіюсь. Тільки можна одразу на «ти»... - поволі протяг незнайомець, продовжуючи свердлити допитливим і загадковим поглядом.  – Потонувши у твоїх прекрасних очах, навіть забув про мету свого приходу.

Це щось новеньке! Хоча голос в нього такий самий приємний як і усмішка. Але ці раптові компліменти одразу змусили насторожитись. Мовчки чекаю продовження.

- У сестри день народження, хочу підібрати якусь книгу, бо ж як відомо це найкращий подарунок. – повідомляє і ніби демонстративно проводить рукою по темному волоссю. Звичайно, мої очі пішли слідом за його пальцями. А він наче свідомо ще й ковзнув ними по підборіддю, вдаючи, що замислився.

І що це він взагалі таке коїть?! Навмисне чи що? Наче якась бридка гра... нібито хоче щоб я не відривала від нього погляду. Ледь не скривилась.

- Якої тематики потрібна книга? – запитую вкотре згадавши, що на роботі.

- Ну... – знову задумався потім прищурився і з явним натяком додає: - Мабуть, щось романтичне...

 «Гаразд, він клієнт!» - подумки заспокоююсь і взявши себе в руки запитую:

 - Вірші чи проза?

Безпристрасний, професійний тон, ще й вирішила підсилити такою ж фаховою завченою посмішкою, за якою, як правило, стараються ховати справжні почуття, а в моєму випадку - незадоволення.

- Не знаю, - виглядав розгубленим, навіть показово розвів руками. Потім якось хитро підняв на мене погляд і заявив: - Вибери на свій смак, ти в цьому розумієшся набагато краще за мене, тим більше ви з нею приблизно одного віку.

І знову я починаю дратуватись. Ненавиджу, коли ці клієнти йдуть сюди самі не знають за чим, наче мені більш відомо, що їм потрібно - самі ж не можуть визначитись. Вкотре ховаю почуття за стриманою посмішкою.

- Якщо сестра віддає перевагу прозі, можу порекомендувати визнаних класиків, наприклад: Шарлотту Бронте «Джейн Ейр» чи Маргарет Мітчелл «Звіяні вітром». А якщо бажаєш вірші, тоді звичайно ж пропоную збірки Ліни Костенко, нашої співвітчизниці, із зарубіжних можна вибрати Роберта Бернса, Генріха Гейне чи Костянтина Симонова. Це та література, яка зараз є в наявності.

Здається, я його нажахала всією цією романтикою, бо вже навіть та загадкова посмішка зникла. Але ж сам захотів!

- Так, що вибереш? – запитую мило усміхнувшись, бо він наче завис. Чомусь мене дуже порадувала маленька перемога. Відплатила цьому нахабному клієнту тим самим, показавши, що не тільки він вміє так дивно впливати на людей.

- Покладаюсь лиш на  тебе, - нарешті повідомив.

- Гаразд, тоді нехай буде Ліна Костенко, - байдуже заявляю, та йду шукати книгу.

Розплатився, але йти не поспішав. Раптом підняв на мене очі і знову спробував зачарувати тією самою усмішкою, та марно.

- До речі, я – Марк. А тебе як звати? Бо це ж єдине чого мені не сказали твої прекрасні очі. – знову йде в наступ і наново чіпає те своє волосся. - Тонучи в їх безодні, навіть забув познайомитись, така нечемність з мого боку...

Добре хоч між нами прилавок знаходиться, бо ж щось він аж занадто увійшов в азарт з цим знайомством. Здається, навіть накинутись може...

- Ельвіра. – все ж вирішила повідомити, хоча можна було і не говорити, він же якийсь підозріливий.

- Яке прекрасне і рідкісне ім’я. Я б не простив собі якби не познайомився. – захоплено промовляє новий знайомий і в цю мить я впевнилась, що він явно грає роль. - Ти мене сьогодні врятувала. – знову не полишає надій зачарувати милою посмішкою, ще й при цьому вказує на вибрану книгу. – З цими подарунками на день народження завжди стільки мороки. Особливо коли треба щось вибрати сестрі. Суцільний головний біль.

Ну подібні проблеми мені точно невідомі.

- Тепер мушу віддячити. – несподівано вирішує, чим викликає здивування. – Запрошую в кафе.

- Ти ж навіть не знаєш, чи сподобається книга сестрі.

- Якщо її вибрала ти, сподобається обов’язково. – раптом ковзнув поглядом по моєму волоссю і через декілька секунд зупинив погляд на очах та несподівано повідомив: - А я вже говорив, що в тебе волосся рідкісної краси?! Прекрасний відтінок, досі не доводилось такий бачити.

Що він верзе? Який відтінок?! Волосся як і у всіх.

Ці надто дивні, наче, спеціально завчені фрази, вже не на жарт лякали мене.  Ну так, в реальному житті ж стільки похвал за одне знайомство не видають.

Ця його настирливість, ці лестощі... Добре знаю, що компліменти являються самим простим способом маніпуляції, бо як правило, свідомість повністю погоджується з ними і змушує пронизатись симпатією до співрозмовника.

- Кафе відміняється. Ти ж мій клієнт, а з клієнтами я не зустрічаюсь. – заявляю серйозно, нарешті згадавши про запрошення.

- Еля, чому ти не усміхаєшся, я тільки почав закохуватись...? – принадно шкіриться.

І знову ці підозрілі репліки, ці фрази... це ж явно для того щоб ходити і зваблювати всіх навколо. Невже на таке дійсно хтось ведеться? Справді не розуміє, що такою поведінкою відлякує і дратує мене? Хоча хлопець наче непоганий...

- Еля, я не здамся... – щось його голос став аж занадто вкрадливим і потайним. Він навіть трохи схилився до мене, нависши над прилавком. - Я зобов'язаний віддячити...

Так, він однозначно відточує на мені певні вміння, бо ж в житті так відчайдушно і награно не говорять.

- Якщо я сьогодні твій клієнт, то завтра вже ним не буду. – хитро заявляє не відводячи погляду. - Тоді, для більшої переконливості, прийду сюди післязавтра. Заодно і повідомлю реакцію сестри на цей подарунок. І тобі вже не вдасться так легко мені відмовити...

Ця нахабна заява, навіть змусила мене високо підняти брови та вкотре розширити очі від здивування. Добре хоч ще рот не роззявила.

Мовчки дивлюсь на нього, копирсаючись в своїй душі. Хочеться побачень, романтики, вже давно пора когось собі знайти, тому і погодилась зустрітись з тим Стасом, хоча наперед знаю, майбутнього в нас нема. Але з цим Марком взагалі якась катастрофа - тотальна недовіра. Мабуть, нарешті підключилась та славнозвісна обережність, з якою я завжди і жила.

- Тільки от післязавтра не вийде, - заявляю серйозно, - маю плани.

Він якось підозріло прищурився, наче хотів знайти обман в цих словах. Але в мене дійсно курси малювання, а їх не збираюся пропускати. Хоча навіть якби не це, однаково б нікуди з ним не пішла.

- Еля, ти розбиваєш мені серце, ще трохи і боюсь тобі доведеться викликати швидку. - навіть театрально схопився за груди.

- Не хвилюйся, я хоч і не медик, але впевнено можу сказати - житимеш! – спокійно повідомляю йому, чим стираю обнадійливу посмішку з обличчя.

Здається, моя несподівана заява ще більше його зацікавила, бо ж на зміну обнадійливій, прийшла вже хитра усмішка. Вдає, що я його забавляю.

- Еля, я ж серйозно не відступлю, бо ти мені дуже подобаєшся... можливо, ти моя мрія і доля... - повідомляє він таким принадливим тоном, мабуть, і той змій-спокусник в райському саду б поласився.

А цей Марк, часом грає дуже переконливо, не дарма відчувала якусь пересторогу. Може він навіть небезпечний для жіночих сердець, але точно не для мого, бо його настирливість викликає лиш роздратування.

- Якщо не захочеш йти зі мною на побачення, доведеться знову стати твоїм клієнтом – по-змовницьки промовив він, продовжуючи впиватися очима.

Ця потаємність і вабливість в його голосі змусила глибоко замислитись. Чому він аж так відчайдушно старається? Чого добивається, явно ж бачить, що мені це все не цікаво?!  Мабуть, помітив цю задумливість, бо одразу спробував зачарувати тією приманливою таємничою посмішкою.

- Прощай Крихітко, обов’язково навідаюсь до тебе післязавтра і там вже вирішимо, ким для тебе стану... може я взагалі той єдиний... – загадково сказав і просто пішов.

Пробую схаменутись від того всього. Це ж явно нахабне зваблення! Так напористо добивається свого... Але чому саме я потрапила під його приціл?