Ловець ЧАР

Глава 10. Без можливості для втечі

- А що буде, якщо я не його пара? - як не хотілося мені зухвало відкинути виделку і ніж та підвестися з-за столу, голод - не тітка, довелося вкинути до рота ще шматок.

- Нічого, - Джек так само спритно, як і інші учасники застілля, знищував страви на своїй тарілці. - Якщо захочеш, поїдеш назад або приєднаєшся до зграї.

- І ви так просто відпустите мене? - перевертень кивнув. - Непогано. Отже, завтра приїде ваш альфа, ми подивимось одне на одного. Я скажу, що ми не пара, й я заберуся звідси під три чорти, - ой, щось не віриться мені у такий перебіг подій, на підтвердження моїх думок, Джек похитав головою.

- Єднання - це не просто зустріч. Тільки справжня близькість може виявити вашу сумісність.

- Е-ні, на таке я не підписувалася, - хоч як не оминав Джек слово "секс", я чудово його зрозуміла.

Я різко підвелася з-за столу. Обоє перевертнів зробили те саме. Що це, чоловіча галантність чи вони зібралися мене ловити?

- Зоряно, - продовжив вмовляти Джек. - Ти можеш не вірити мені зараз, але почекай до приїзду Володимира. Ти відчуєш це одразу, ти ж перевертень. Ви створені одне для одного. Ваші сили дуже схожі.

- Я не перевертень! Тому нічого не відчую! А ви скажете: треба переконатись... Упс, помилочка вийшла. Як ми одразу не здогадались - ти пара для Джека. Знову ні? Шкода. Тоді чому б не спробувати злучити її з Кирилом? А потім Марком, Джоном чи Алексом?!

Я не помітила, як пірнула у справжнісіньку істерику. Мій дитячий страх, який, скільки я себе пам'ятаю, плекав у мені дядько, от-от мав справдитись. Я не слабка, ні, але цього навіть я не можу витримати. Мені було важко говорити і дихати від того, що горло здавив жах. Я намагалась хапати повітря ротом так, як наче була у вакуумі, ризикуючи от-от задихнутися. Ноги не втримали ваги власного тіла, і я опустилась на підлогу. Очі заслали сльози, з грудей виривалися схлипи, тіло бив озноб.

Раптом я відчула, як тіло охопило тепло. Обличчя ткнулося в пружну гарячу поверхню, і я нарешті змогла вдихнути. Гіркуватий важкий запах Джека вже не викликав неприємних відчуттів. Схоже, я звикаю до нього. Хтось гладив мене по голові. А у вухо, як лікувальний бальзам у мою душу, лився тихий шепіт:

- Не бійся, Зоряно, тебе ніхто тут не скривдить. Я нікому не дозволю тебе скривдити. Особисто розірву будь-кого, хто спробує заподіяти тобі зло.

Але я не повірила йому, бо чудово знала, як влаштована їхня ієрархія. Зараз, щоб заспокоїти мене, він скаже, що завгодно, а завтра, коли вожак накаже, він роздере на шматки мене.

- Розірвеш будь-кого? - хмикаю в обличчя перевертню. - Навіть свого альфу?

В темних очах промайнуло здивування, навіть переляк, а потім погляд став жалісливий, нещасний.

- Володимир не стане примушувати тебе, - почувся голос з-за спини. Виявляється Кирило був тим, хто гладив мене по голові весь цей час. - Повір, в нього достатньо жіночої уваги. У кожного з нас. Але істинна пара - це дещо інше. Заради неї ми здатні зробити все, що завгодно. Іноді трапляється так, що ми знаходимо нашу половинку серед людей. Вони влаштовані дещо інакше, ти знаєш. І нам доводиться вдаватися до людських методів залицянь.

- А звідки тоді беруться напівкровки, такі як я? Мою матір зґвалтував перевертень!

Обоє здригнулися після цих слів.

- На жорстокість здатні одинаки, - зітхнув Кирило, визнаючи провину своїх родичів. - Вони божеволіють за роки самотності і справді здатні робити жахливі речі.

Чи повірила я йому? Мабуть, що так. Ну, не було в них причин брехати. Та це не означає, що пробачила їм за роки поневірянь, тяжких тренувань та ненависті. Могла б я вирости звичайною дівчиною, вивчитися на дизайнера, знайти своє кохання? Напевне, що могла б. Якби не була потворним виродком перевертня, що познущався з жінки, яку я вже навіть не пам'ятаю. Якби чоловік, який міг би стати моїм батьком не помер від пазурів страшного звіра. Ні, цього я їхньому брату ніколи не пробачу!

- Байдуже, - мотнула я головою. - Я не залишусь тут з доброї волі.

Одним рухом я відстрибнула від Джека та дістала з піхов парні кинджали. Вони навіть не спробували обшукати мене, тож вся зброя лишилась зі мною. Кирило схоже вирішив атакувати, але перш ніж він встиг ворухнутися, пролунав грізний рик: "Ні!" Велетень аж присів під силою його впливу і не наважувався ворухнутися.

Бета все ще сидів на колінах і, схоже, не збирався підводитися. Я розуміла, що вся ця покора лише майстерна гра. Але все одно на мить повірила, що вся ця сила схиляється переді мною, й це дало мені якоїсь відчайдушної впевненості для останнього ривка. Я накинулась на більш слабкого перевертня, що розсудливо тримався осторонь. Скоріше за все, Кирило не очікував від мене такого, й в мене був шанс забрати його з собою у смерть.

Розрахунок мій не справдився. Велетень був готовий й жваво відстрибнув, уважно спостерігаючи за кожним моїм рухом.

- У тебе немає вибору, - зауважив Джек. - Тільки від тебе залежить, як ти проведеш очікування: з комфортом і відносно вільно пересуваючись маєтком чи знерушена та замкнута. Не треба пручатися, будь ласка, мені не хотілося б...

Договорити йому я не дала. Байдуже на все. Добровільно не дамся. Ні за що не підкорюся цим істотам! Я атакувала свій жах з відчайдушною рішучістю померти. Перевертень захищався наче нехотя, якось дуже повільно та розслаблено. Мені навіть вдалося порізати його руку, й сорочка моментально просочилась червоним. Відчувши запах крові, я геть збожеволіла і з шаленим риком підскочила під саму стелю, щоб опустити на ненависну голову обидва клинки одночасно.

На обличчі перевертня сяйнула посмішка. Він не сприймає мене серйозно! Та в наступну мить я переконалась, що вся моя бравада й не варта його серйозності. Лише крок уперед та простягнуті руки, і я сама стрибнула у його обійми. Однією лише рукою він притис мене за талію так, що я повисла у повітрі, а іншою вибив спочатку лівие а потім вихопив праве вістря.

- Ти така гарна, коли злишся, - збуджено прохрипів він мені в губи, а в мене від цього сумнівного компліменту та його близькості побігли мурашки по спині. - Ходімо. Проведу тебе до твоєї кімнати.

...І він поніс мене так само притискаючи до себе, як дитину. Але ж я не дитина! І не беззахисна дівчинка, до речі, також. Хвилина розгубленості скінчилась, і я з усього маху заїхала ліктем у самовдоволену пику. Тож перевертню довелось викинути мій кинджал та використати й іншу свою руку, щоб захиститись від моїх спроб докучити йому.

Він пробуркотів щось собі ніс та скрутив мене, заламуючи руки за спину.

- Кирило! - гукнув підручного, й за кілька митей на моїх зап'ястках замкнулися наручники.

Схоже Джек вирішив більше не ризикувати, тому що невдовзі мене підхопили на руки, а ноги скували. Обуритись я не встигла, бо в наступну мить мені так само обережно заліпили рота.

- Це щоб тобі не закортіло когось укусити. Боюся, що твоя отрута смертельна, - сушив зуби цей незрівнянний комедіант.

Я вбрикнула у нього на руках, ризикуючи вислизнути й полетіти на підлогу, але моє каліцтво у плани цих двох не входило, тож мене втримали. Джек у супроводжені Кирила відніс мене на другий поверх. Там мене закутали у ковдру, наче лялечку, й зі спокійною совістю залишили саму.

Я розлючено заскиглила від відчаю. У яку ж дурнувату ситуацію я втрапила. Зовсім не таким уявляла я свій полон. Як наче викрадена принцеса, а не воїн, яким я себе вважала все життя.

Та коритися не в моїх принципах. Як хробак звивалася у полоні тканини і, як і очікувалося, невдовзі пути стали слабнути. Було неймовірно жарко та ще й запах крові перевертня, яка так щедро лилася після поранення сріблом та просочилася у мій одяг і ковдру, змушував болісно стискатися горло. Мені здавалося, що це я стікаю кров'ю.

Я намагалась не звертати увагу на дивні відчуття та продовжувала вивільнюватись. Ноги вдалося звільнити від тканини першими, завдяки чому я зачепилася за кут ліжка й протягла себе через тубу кокону. Перша частина звільнення скінчилася.

Далі - легше. Лягла на підлогу та просунула ноги у кільце рук. Зняла клейку стрічку з рота. Кляті садисти, не могли кляп використати. Від нього принаймні так шкіра не пекла б. Відімкнула наручники на ногах та руках. Це було легко, бо весь мій обладунок продовжував перебувати зі мною.

Підскочила до вікна, що було закрите важкими смарагдового кольору шторами, але тут на мене чекало розчарування. Товщина і щільність решіток справді вражала. Я уважно оглянула раму, сигналізації, як не дивно не було. Обережно відкрила вікно й про всяк випадок перевірила на міцність решітки. Незрушні.

Довелось відступити до дверей, але і тут нічого мені не світило. Дубові двері без внутрішнього замка як наче були створені для того, щоб утримувати надзвичайно сильних істот. Можливо, це у них так заведено - жінок перед парування викрадати? Придивилась, чи немає на деревині слідів від пазурів.

Несподівано захотілося побачити хоч одну жінку-перевертня. Ну не бачила я самиць жодного разу. Чи їх взагалі в природі не існує, чи їх тримають, як Рапунцель, під замком?

Обійшла кімнату у пошуках хоч чогось, що наблизило б мене до свободи. Двоспальне ліжко з деревяним різьбленим узголівям та узніжжям. Класичне трюмо, комод, стіл й два стільці біля нього. У кутку біля вікна невелике крісло, біля протилежної стіни - шафа. Усе порожнє.

Навідала вбиральню, що була облаштована усім необхідним для мого комфортного перебування. Колекція пляшечок на полицях і у шафках вражала. Схоже це єдина частина моїх апартаментів, яку встигли підготувати. Помитися не наважилась. Шум води міг привернути увагу викрадачів, а опинитись беззахистною перед ними я не хочу.

Не маючи можливості втекти, я знову залізла на ліжко. А що ще робити в такій ситуації? Принаймні тепер мені не було жарко та незручно. Добре, що попоїсти встигла. Втім, якби не істерика, можливо, мене б не замикали в кімнаті, й згодом мені вдалося б перехитрувати викрадачів. Та думати про це було запізно.

Що поробиш, наступили вони на болючу мозоль з дитячими рефлексіями в одному флаконі.

Цікаво, а мене ще годуватимуть? Джек казав, що альфа приїде тільки надвечір, тож сидіти мені тут ще довго. Не будуть же вони свою майбутню вожачку тримати в голодному тілі. Якщо добре все спланую, то можливо матиму шанс на порятунок... чи смерть. Втім, судячи з усього, щоб заслужити цю участь, доведеться гарненько постаратися.

Пригадала, як стікав кров'ю Джек. Він навіть уваги не звернув на те поранення. Ще й познущатися не забув. Повірити у те, що комплімент є чимось іншим, окрім знущання, просто не могла. Але тіло відгукнулось на цей спогад зовсім не так, як розум. Його палаючий погляд і міцне пружне тіло, а ще той голос...

Дивно, повня вже пройшла, не час захоплюватися будь-ким, хто має...

Агр, Зірко, про що ти взагалі думаєш?!