Ловець ЧАР

Глава 11. Зустріч з альфою

Прокинулась я від руху, який почула за дверима. Судячи з кроків, наближався тільки один з перевертнів. На жаль, більше сказати не можу, бо в клятих тварюк кроки легкі в незалежності від ваги їхнього тіла. Втім, внутрішнє чуття передбачало, що це Джек. Коли двері відчинилися, я переконалась, що передчуття мене не підвело. Але що мені з того?

Перевертень зайшов до кімнати. Вигляд мав такий самий бездоганний, як напередодні на початку нашого спілкування. Тільки сьогодні замість чорної сорочки на ньому був темно-синій джемпер. У руках тримав тацю, на якій пахкотів мій сніданок. Нічого особливого: кава, вершки, смажені яйця з беконом й томатами. Джек анітрохи не здивувався, побачивши, як я легко зіскочила з ліжка та рушила до столика.

- Як спалося? - усміхнувся він, як наче вчора я слухняно виконала всі його вимоги та не була сповита, коли він ішов.

- Чудово, - я скопіювала його посмішку. - Як рука? - і очі такі невинні-невинні зробила, наче не я її пошкодила.

- Непогано, - він перевів погляд на свою руку, стиснув й розтиснув кулак. - А цікаві в тебе іграшки. Я такого ще не бачив. Жодної отрути, а рана не затягується. Навіть довелося зашити та перев'язку зробити.

Й на підтвердження своїх слів він закатав рукав. Передпліччя було міцно перемотане, але, не зважаючи на це, у місці поранення проступила кров. У відповідь я лише фиркнула, нехай знає наших, та сіла за стіл.

Джек сів трохи подалі на крісло у кутку.

- Мені зазвичай немає діла до людей, але твоя організація мене зацікавила, - продовжив перевертень, коли я відправила до рота перший шматок. - Ви сталі чи кочові? Ви з тих, що полюють за інгредієнтами для відьом чи просто рятуєте світ? А в зону ваших інтересів лише перевертні попадають? І як ти до них потрапила?

Я сторопіла від такого водоспаду питань. І з чого він взагалі взяв, що я розповідатиму йому наш устрій? А потім просто відвернулася до своєї тарілки та продовжила їсти. І слова йому не сказу. Хай йде чортові під хвіст.

- Не хочеш розповідати чи розмірковуєш, на яке питання відповісти першим? - я продовжую мовчати. - Байдуже. Все одно ми скоро знищимо їх усіх.

- У вас не вийде! - вигукнула я, перш ніж зрозуміла, що вирішила не казати йому жодного слова.

- Ти справді так вважаєш? І що ж нам завадить?

Я мовчала з люттю вдивляючись у чорні вирії, на дні яких танцювало холодне полум'я. Аж раптом він розсміявся. Я готова була вбити його у цю мить, але розуміла, що не маю жодного шансу у відкритому протистоянні. В мене не було жодної зброї проти нього, навіть кісточок у ліфчику.

- Ти неймовірно гарна, коли злишся, - видихнув перевертень, а в наступну мить зненацька спохмурнів.

- Йди до біса, - фиркнула у відповідь, а він мовчки встав та пішов геть.

Я здивовано спостерігала за спиною, що наче стала меншою через опущені плечі. І чомусь мені здалося, що це мій шанс.

- Джек, - покликала я.

Перевертень різко розвернувся, зацікавлено роздивляючись мене так, як ніби щойно помітив.

- А можна мені вже вийти. Обіцяю, по можливості, не втікати.

На мить чи дві він завмер, а потім знову відвернувся й попрямував геть.

- Так, звичайно. Гуляй. Тікати тобі все одно нікуди.

- Що ти маєш на увазі?

Чомусь в голову полізли геть невеселі думки про винищення Ковену. Я мотнула головою - такої дурні я ще не вигадувала.

- Те, що я все одно впіймаю тебе та віддам своєму альфі! - гаркнув Джек так, що забриніли кришталеві люстри.

Щось якісь в нього аж занадто великі й несподівані перепади в настрої.

За мить я лишилась в холі сама, але не встигла зрадіти цьому, як з'явився Кирило. Він тримався трохи осторонь, але весь час тримав мене у полі свого зору, куди б я не пішла. А я пішла, звичайно ж, на вулицю.

- А де мій одяг? - спитала у свого наглядача.

Відверто кажучи, я не сподівалась на відповідь, а тим паче на те, що відбулося далі - Кирило зник на хвилину чи дві, а потім з'явився з моєю курткою та шапкою.

Ми вийшли на двір. Я попрямувала до клумби. Не те, щоб я була велика шанувальниця квітів, але хотілося знайти щось, що зможе мене відволікти. Нехай це буде осінній сад. Але мій задум не справдився. Забути про те, що в мене за спиною двометровий наглядач, а мені вкрай треба втекти, не вийшло. Треба було щось робити.

- Ти непогано тримаєшся як на того, хто втратив кохану, - спробувала вивести з рівноваги перевертня. Не вб'ю, так може буду вбитою.

- А як я маю поводитись на твою думку? - похмуро озвався здоровань.

- Ну принаймні шукати її.

- Я не можу, бо наглядаю за тобою.

- Гадаєш Джек не впорається сам? - усміхнулась, глузуючи.

- У нього купа інших обов'язків у зграї, - очікуваної реакції я не отримала. - Він лишився тут тільки тому, що пообіцяв альфі знайти його пару. Відсутність вожака більш критична для зграї, ніж відсутність бети.

- А чому пошуками не міг зайнятися хтось інший?

- Одиниці з еліти можуть відчувати силу. В нашій зграї таких троє: Володимир, Джек і Мунд - інший бета.

- Мунд? - пхикнула я. - Це з яких країв його до вас занесло з таким ім'ячком?

Кирило моїх веселощів не розділяв.

- Мунд - старожитній і шанований вовк. Навіть не візьмуся підрахувати його вік.

- Перевертні ж довго живуть? А скільки? - вирішила заповнити прогалини у знаннях, поки є така можливість. За цю добу я дізналася про життя перевертнів більше, ніж за рік у школі Ковену до того.

- Поки не помруть, - буркнув Кирило, вдивляючись у далечінь. І я зрозуміла, що не на жарт образила здорованя. Не знала, що перевертні такі чутливі. Джек он тільки й знає, що посміхатися на мої кпини.

Раптом я почула звук і зрозуміла, що Кирило не образився він просто прислуховувався до того, що тепер стало чутно і моїм вушкам.

Обернулася і побачила відблиск на капоті. Ще один чорний джип поволі наближався до нас. Серце застрибало у грудях.

Е-ні, в мене ще мав бути час. Джек казав, що альфа приїде надвечір, а зараз ще й полудня немає. Я різко розвернулася, щоб чкурнути світ за очі. Але уткнулась у широкі груди мого наглядача. Спроба оминути перешкоду була негайно зупинена величезними ручищами, що обхопили мої руки вище ліктів. А в наступну мить мене силоміць розвернули - зустрічай, Зіронько, гостей. Можеш хустинкою помахати, чи це при прощанні?

Я не помітила, в яку мить опліч Кирила встав Джек й завмер, як вірний пес в очікуванні команди свого господаря.

Нарешті автівка зупинилась. Передні двері відчинились, й вискочили двоє. Я швидко зрозуміла, що жоден з них не був моїм "судженим" - просто охорона. Вони уважно озирнулись на всі боки, а потім один з них відчинив двері для свого вожака.

Володимир виріс поряд з автівкою, і в мене ледве щелепа не відвисла, коли я його побачила. Тепер я зрозуміла, що мав на увазі Джек, коли говорив про нашу схожість. Я буквально відчула, як там попереду є частина мене.

Схоже, перевертень відчув те саме, бо зняв сонцезахисні окуляри та почав уважно вивчати мене своїми медовими очима. А я не могла відвести погляду від рудого волосся, що було прибрано в ідеальну зачіску. На відміну від мого. Що й казати вчорашні баталії та ранок без гребінця зробили свою справу.

Вовк, що стояв переді мною у кількох кроках, втягнув повітря носом, і я зніяковіла. Як же так? Чому мене не попередили? Я б мала підготуватися до його приїзду. Навести марафет, щоб сподобатись йому, а я... Стою тут брудна у чужій крові з розхристаним волоссям, обличчя свого з минулого ранку не бачила.

Володимир здивовано переводив погляд з мене на Джека й назад. Чи може, він дивився на Кирила? Я знову підвела очі на альфу...

Ой, ні! Він дивиться на мене!

Володимир рушив уперед, а перевертні за моєю спиною, як один зробили кілька кроків назад. Опинившись без підтримки Кирилових рук, я ледь не впала, але мене встиг підхопити Володимир. Він уважно огледів мене з усіх боків. Який же він високий та красивий! Зазирнув у вічі, а потім подивився над моєю головою на своїх підлеглих.

- Що тут сталося? - суворо запитав у них, якось природно пригортаючи мене в свої обійми.

Такого я не витримала та дрібно затремтіла. Щоб зігрітися, притиснулась ще ближче, обнімаючи однією рукою за талію, іншу поклала на груди, туди ж поклала голову. Стало трохи легше.

- Зоряна має вибуховий характер, - озвався Джек голосом, який я майже не впізнала. - Вчора ми трохи посперечалися. Але на ранок усе владналося.

Володимир зітхнув. Я відчула як піднялася та опустилася грудна клітина під моєю головою. Стук серця альфи гучний та мірний заспокоював, колисав.

- А ти не подумав запропонувати дівчині свіжий одяг? Я ні на що не натякаю, але зараз вона пахне тобою.

- Я... не подумав. Пробач.

- Уся наша увага була зосереджена на тому, щоб втримати її, - вступив в розмову Кирило. - Пробач, альфо.

- Невже ти така неспокійна гостя, Зіронько? - схилився до мене Володимир.

- Ще б пак, - буркнула кудись у бік. - Я не дам собою скористатися.

- Хіба тебе не повідомили, що тут ти в цілковитій безпеці? - здивувався альфа.

- Повідомили, та хто ж повірить перевертню?

Сказала я, а сама довірливо притулялась до широких грудей рудого вовка.

- Гадаю, тобі все ж варто привести себе до ладу. В мене якраз є дещо на заміну зіпсованому одягу. Джек вгадав з розміром, і це мене тішить.

Голос Володимира, що віддавався у нього в грудях приємною вібрацією, мав магічну силу, не інакше, бо мені хотілося коритися кожному його слову. І навіть думки не виникло про те, що я дивно поводжуся. Альфа продовжував обнімати мене за плечі, коли ми рушили в будинок. Разом піднялися сходами. Я відчувала присутність бети позаду, але лише до того моменту, як за нами закрилися двері спальні вожака.

- У ванній кімнаті має бути все необхідне, - запевнив мене Володимир. Наче малу дитину підштовхнув у потрібну кімнату й закрив двері.

Як заворожена зняла я одяг і зайшла у душ. Бажання догодити нікуди не ділося. Я зрозуміла, що зустріла його - незнайомця зі сну.

Коли виходила з ванної у білосніжному махровому халаті, відчувала себе ніяково. З'явитися в такому вигляді перед альфою було лячно. Як не дивно, мені не хотілося його спокушати, абощо. Він для мене був чимось більшим, ніж просто чоловік. 

На моє щастя, в кімнаті нікого не було. Натомість на ліжку лежало кілька коробок.

Сукня рубінова. Сукня смарагдова. Сукня агатова.

Вибір такий собі. Наче мій альфа з дев'ятнадцятого століття втік, де жіночих штанів не існує. Ой, чого це я його своїм називаю? Так, Зірко, бери себе до рук. Це якась магія, не інак. Він мене чимось причарував. Треба чинити опір цим відчуттям.

Але впевненість та незалежність перебувають зі мною зовсім не довго. Я одягаю зелену сукню, бо вона найкраще поєднується з моїм рудим волоссям. Це має йому сподобатись.