Крила Аріадни. Частина 2. Перехресне роздоріжжя

5. Жертвуючи собою (3)

Проте раптово її плани зруйнувалися остаточно і вже безповоротно. Ілля різко здійняв руки, і, звідки не візьмись, велика кількість води завмерла над хлопчиком. Ошелешена таким поворотом Вершниця не встигла нічого зробити, коли вода із небувалою силою вдарила одним потужним потоком точнісінько в мальдеранівку. Жінку відкинуло в стіну будинку. Архангел водою розбив лід, який скував його ноги, і, не витрачаючи часу, побіг до Вершниці. Вона стала видимою. Після такого сильного удару жінка ледве змогла отямитися. Побачивши поряд із собою Іллю, зібралась атакувати, але він схопив її за руку. Ванда відразу немов закам'яніла. Вона не могла поворухнутися, її тіло геть не слухалось. Ні, Війна взагалі його не відчувала.

— Тьотя програла, — сказав із полегшенням хлопчик.

— Що ти зі мною зробив? — шоковано запитала Вершниця. — Як ти мене зміг побачити? Де ти взяв воду?

— Ще коли тьотя слідкувала за нами в Макдональдсі, ми вже знали, хто ти, — промовив Ілля. — Братик протирав окуляри, а коли він їх знімає, то поневолі крізь одяг все бачить. Це допомогло розгледіти твій талісман Сімки Гріхів. Талісман Вершників. Тому ми відправились погуляти Соборною, сподіваючись уникнути нападу серед людей, хоча збирались додому. Але не тут-то було, як виявилось. Також коли ти перетворювалась у Вершницю, братик помітив небувале зниження температури твого тіла. Ми знали, що хтось із Вершників керує холодом і льодом, тому здогадались про тебе. Помітивши морозну хвилю, я відразу розігрів своє та братове тіла, аби уникнути заморозки…

— Розігрів? Як це ти розігрів?! — перепитала вражено жінка.

— А ти, тьотю, знаєш, що люди на 70% складаються з води? От я і використав внутрішню воду, аби пришвидшити кровообіг, а отже, розігріти тіла. Щоправда, трюк небезпечний, серце може не витримати такого шаленого темпу. Але метод дієвий. До речі, ним я користуюся зараз, аби тебе утримати. А ось як я тебе побачив і де воду знайшов… Допомогло знову любе сонечко!

— ЩО?!

— Доки ми літали туди-сюди, твої льодяні творіння підтанули. Літо як-не-як. Я підняв у повітря краплинки води. Коли ти наближалась до мене, то обов’язково їх торкалась, а я відчував вібрації. Ну а потім використав усю воду, яка встигла утворитися. Ось і вся математика.

Вершниця Війни була немов громом вражена. Невже п’ятирічний хлопчак зміг до такого додуматися? Це ж просто неможливо! Але він тримав її, не даючи навіть щонайменшої можливості ворухнутися.

— То чого чекаєш? Вбий мене або мітку став! — кинула розлючено Ванда.

— Зробимо, тільки для початку розморозиш усе, що тут наморозила.

— Навіть пальцем не поворухну!

— А якщо я пальцем поворухну, то твоя кров, тьотю, взагалі перестане циркулювати по тілу, і ти помреш. А так я тебе лише запечатаю, і доживатимеш звичайною людиною.

Якою б не була Ванда сміливою, але була вимушена погодитись на умови Іллі, бо помирати їй зовсім не хотілося, тим паче програвши маленькій дитині. Душа прагнула реваншу.

Все ще контролюючи тіло жінки, Ілля завів її до магазину, де Вершниця заморозила Микиту. Іліаннівець дав їй можливість скористатися однією рукою, якою вона звільнила від криги старшого брата.

— Дідько, як холодно! — завив Микита і тут же поблід, помітивши, що Ілля тримає Вершницю.

— Ти як? — запитав у брата Архангел.

— Я — нормально… А ти що… Війну своїм методом впіймав?!

— А то! Сам-самісінький переміг злу Вершницю Мальдерани, — похизувався хлопчик. — Правда, тьотю, я молодець?

Жінка з ненавистю скривилась, дивлячись на малого, а Ілля усміхнувся на всі зуби.

— То чого чекаєш? Вбивай її! — вигукнув Микита.

— Е ні! — протягнув капризно хлопчик. — Вона мусить усе розморозити. Тоді я її запечатаю. А мітку Архангела навіть біс не зніме. Правда, тьотю?

Схоже було, що Ілля просто знущається над Вершницею.

— Моєї налюві вистачить, аби звільнити тільки людей, — відгукнулась вона. — На всю вулицю — ні.

— Вона правду каже, — підтвердив Ілля. — Оскільки налюві рухається з кров'ю, то, контролюючи її, я відчуваю, скільки енергії залишилось, — із розумним виглядом пояснив хлопчик Ванді.

— Дякую за науку, — злісно клацнула зубами вона.

Вільну руку жінка направила у бік вулиці. Крига, якою були покриті люди, тріскалась, а за хвилину повністю розсипалась. Люди падали на землю і тремтіли, не здатні видавити жодного звуку. Але Ілля зітхнув із полегшенням — вони всі живі. Він устиг.

— Хороша робота, — промовив Микита. — А тепер запечатуй вже!

Раптово хлопець помітив хитру посмішку на обличчі Вершниці. Наступної миті вона вільною рукою схопила Іллю за зап’ястя руки, якою він утримував мальдеранівку, і заморозила до ліктя.

— У замороженому тілі погано тече кров, отже, налюві також, — сказала мстиво Ванда. — Ти не зможеш більше впливати на мене своїми здібностями.

Жінка, остаточно звільняючись, жбурнула на підлогу хлопчика. В руці виблиснув льодяний спис. Ілля нажахано оторопів, побачивши, як Вершниця замахнулась над ним. Але між хлопчиком і мальдеранівкою різко встряв Микита…

За хвилину Ванди більше не було. Вона втекла, перетворившись через нехватку налюві в людину. А на підлозі лежав худорлявий хлопець. З його рани витікала багряна кров. Поряд на колінах сидів світловолосий хлопчик, дивлячись шоковано на брата і його розбиті окуляри. На вулиці лунали сирени машин швидкої допомоги та міліції. А трохи згодом на місце прибігли Василіса, Ремі, Діана і Нюта, які відчули неподалік від пляжу сильний сплеск налюві. Але ніхто не міг допомогти Микиті. Він помер миттєво.

***

Влад схопився за серце, різко крутнувши кермом. Мотоцикл виїхав на зустрічну смугу, але в той же час Рибак зробив поворот і повернувся на потрібну ділянку траси. Дівчата перелякано скрикнули.

— Ти чого робиш?! — обурено вигукнула Аріадна, шалено дихаючи.

— Пробач, я не хотів, — буркнув Рибак, погладжуючи серце.

— З тобою все гаразд? — стурбовано запитала Віра.

— Так, не хвилюйтеся.

Дівчата невпевнено перезирнулися.

— До речі, в честь чого зачіски змінили? — заспокоївшись, поцікавилась Аріадна.

— Просто захотілося, — усміхнулася Віра.

— Тобі личить, — похвалила Доброславська коротке до плечей волосся подруги.

— Який план дій? — запитав Влад, аби також не нарватись на комплімент.

— Їдемо до райцентру. Там тримають мого діда, — відповіла Арія.

— Але ж ти казала, що до нього нікого не пускають.

— А нам не потрібен чийсь дозвіл. Самі ввійдемо.

— Аріє, так не можна! — заперечно вигукнула Міяшко, здогадуючись, на кого натяк. — Це протизаконно!

— Ми Воїни Іліанни. Нам можна…

— Не можна! Ми також люди і мусимо поважати людські закони. Саме через особливість мого таланту мені заборонено зайвий раз користуватися дірами. Раптом я захочу до сховища банку проникнути чи до Президента в будинок?

— Цей людський закон бажає посадити мого діда за злочин, якого він не чинив! — вигукнула Аріадна. — За вбивство! А ти мені щось про совість натякаєш?!

— Ти сама впевнена, що твій дід непричетний до вибуху? — перепитав Влад. — Сама сказала, що всі докази проти нього.

— Я не знаю, Владе. Але терміново маю поговорити з дідом і все вирішити.

— А Раді будемо повідомляти? — запитала Віра.

— Ні, — твердо сказала Аріадна, — я більше не дозволю Раді втручатися у справи моєї сім'ї. Навіть Василісі.

— Чим це вона перед тобою завинила? — поцікавився Влад.

— Тримаю парі, що вона знала про мого діда й нічого мені не сказала. І що завдяки зусиллям Ради бабуся не могла мені повідомити про діда.

«А ще я ніколи не пробачу те, що Василіса приховала зникнення Марго», — в думках додала Арія.

***

Направляючись до місця зібрання Вершників Війна ловила на собі насмішкуваті погляди деяких Демонів у Пристанищі. Спочатку вона вважала, що їй здавалося. Але потім жінка чітко почула, як про неї перемовляються Руфус та ще один Демон, Тейлор.

— Чи можу я довідатись, що ви про мене такого цікавого кажете? — втрутилась Ванда.

Чоловіки запнулися.

— Ми просто... чули... що у вас, Вандо, поєдинок нещодавно був, — обережно відповів Тейлор.

— І з ким? — розтягнулась в єлейно-огидній посмішці Вершниця.

— Із... Архангелом... Води...

— Правильно, — кивнула Війна. — І як закінчився наш поєдинок?

Тейлор невпевнено перезирнувся з Руфусом. Казати, ніби йому невідомо про програш Вершниці — відверто збрехати. Але прямо відповісти означає стати самогубцем.

— Поєдинок закінчився... нічиєю... — промовив, глитнувши, Тейлор.

— Саме ТАК!!! — різко крикнула Війна.

Вона сильно вдарила долонею в груди Демонові, і він відразу покрився тонкою кригою, але залишався при свідомості.

— В моїй справі нічия — це програш! — злісно прошипіла Ванда. — А я програшів не приймаю, зрозумів, Тейлоре?

Демон перелякано кивнув.

Ванда увійшла у темну залу зібрань Вершників, де майоріло Багаття Мальдерани. У «кріслі Сатани» розслаблено сидів Голод. Він навіть задрімав у цілковитій тиші. Вершниця Війни створила у своїй руці декілька льодяних списів і нечутно підійшла до чоловіка. А потім так само нечутно метнула списи в нього. Вони увіткнулися в крісло точнісінько по контуру тіла Луки. Він розплющив байдуже одне око, оглянув ним списи навколо себе. Заклавши ногу на ногу, зітхнув і обома очима подивився на Вершницю навпроти нього.

— Що з тобою, Війно? Схибила? — глузливо запитав чоловік. — Старієш, старієш…

— Багато базікаєш, Голоде, — процідила крізь зуби Ванда. — Вже давно заслуговуєш, аби твого язика відрізали.

— І чим же я завинив перед вами, пані? — широко всміхаючись, запитав Голод. — Чим заслужив на таке суворе покарання?

— Це ж ти розбовкав усім мальдеранівцям про мій програш! Ні Вольдемар, ні Фелікс цього не вчинили б.

— О моя люба! — закотив очі Вершник. — Це не просто програш. Це ганебна поразка! Повне фіаско! Ти продула п’ятирічному хлопчакові! Ця новина і без мене легко поширилася б серед Демонів. Оце такі вже Вершники повелися в наш час…

— Говори за себе, Голоде! — шикнула Війна. — Ти також не знищив Архангела Землі, коли мав таку нагоду.

— Хочу наголосити, я тоді бився одночасно з Доброславською, Голубєвими, Махно та Міяшко. І я міг би знищити принаймні Архангела Вогню, якби не втрутився Фелікс.

— Я також мало не вбила хлопчика, якби не його брат! — спересердя вигукнула Вершниця. — Нічого, нічого, він тепер має те, що має. Смерть він має, ось що! Однієї занози позбулися.

— Шкода того хлопця, — щиро засмутився Лука. — Його здібності були не для бою, але не менш надзвичайні. Мені пощастило з ним мати справу… Його очі творили дива!

— Саме так! Дива!

В залу ввірвався Вершник Смерті. Він гнівно зміряв поглядом Війну, яка заклякла на місці.

— Ти страшенно розчарувала мене, Вандо, — відразу перейшов до справи старий, дістаючи тростину. — Не очікував такого від тебе.

— Я визнаю, що помилялася, думаючи про безпорадність Рибака, — тремтячим голосом виправдовувалась жінка. — Це дуже розумний хлопчик не по роках, який легко обвів мене навколо пальця, бо я занадто безпечно себе поводила. Але натомість є і плюси! Наприклад, я вбила його Хранителя…

Сильний удар тростиною — і блискавка пронизала тіло Вершниці Війни. Вона із криком підлетіла у повітря і гепнулась на підлогу.

— А це твоя друга помилка, Вандо, — прогарчав Вольдемар. — Як сказав Лука, очі цього хлопця роблять дива. Якби ми його переманили на свій бік, то отримали б першокласну нишпорку, яка змогла б розшукати Маргариту Доброславську та інших, хто нам потрібен…

Це була, напевно, єдина причина, чому Лука радів загибелі Микити.

— Але це півбіди, — провадив далі Смерть. — Ти хоч знаєш, що у того хлопця була дівчина?

— З яких це пір ми мусимо думати про особисте життя ворогів? — прокряхтіла Ванда.

— Його дівчиною була Голубєва! Тільки вчора її захисні бар'єри були поновлені. А тепер є привід її здібностям знову прорватися! За іронією долі, і першого її коханого, і другого звали Микитами, і ззовні вони схожі… Твоє щастя, що на післязавтрашній Останній Грі Голубєвої не буде. Потім вже до самої Битви Сил не хвилюватимешся за свою шкуру.

— Яка радість, — пробубніла Ванда.

— Вольдемаре, а як щодо того, що Війна всю Соборну заморозила? — відізвався Голод. — Тепер знову весь світ розповідатиме про аномальну Вінницю.

Вершниця метнула ненависний погляд на чоловіка. Але Вольдемар на диво спокійно відреагував на його слова.

— Привертати увагу своїми діями — це стиль Ванди, — мовив старий. — Але якщо ти так турбуєшся про стан інкогніто, займись своєю трійцею. Вони перейшли всі межі. Покінчи з ними.

— Покінчити? Чи це не занадто? — перепитав Лука.

— Ти знаєш наші правила і закони.

— Сьогодні ж зроблю це, — кивнув Голод.

— А що мені робити тепер? — запитала Війна.

— Що хочеш, те й роби, — відрізав біля дверей Смерть. — Через твій провал усіх Архангелів до Останньої Гри заховали до Консулату. Там нам їх поки не дістати.

— То, може, запустити наш блискавичний план?

— Не той час, Вандо. В нас недостатньо сил. І я досі розраховую на Доброславську.

— Доброславську? Аріадну? — перепитав раптово Лука, піднявшись на ноги. — Якщо вона також схована в Консулаті, то як ми після Останньої Гри її позбудемось? Закони забороняють вбивати Архангелів у період від Останньої Гри до Битви Сил.

— А я не збираюсь порушувати закони, — кинув через плече Вольдемар.

Старий вийшов за двері. Війна відразу схопила за плащ Голода й добряче його трусонула.

— Підставляти мене надумав, Луко? — сказала вона. — Ой, дограєшся!

— І що ти мені зробиш? Заморозиш? — байдуже відповів чоловік. — Вольдемар тебе за це не погладить по голівці.

— Тебе також навряд чи.

Вершниця відпустила його. Голод хмикнув, обтрушуючи плащ.

— А за що? Я поки не провинився…

— Я знаю, Фелікс щось задумав, — мовила Війна. — Недарма ж він так тягне з Доброславською. А ти його покриваєш…

— В тебе параноя, Війно, — зневажливо урвав Лука. — Тобі завжди здається, що навколо одні зрадники та змовники…

— Краще будь обачним, Луко, — прошипіла злісно Ванда. — Не раджу переходити мені дорогу. Перегризу горлянки навіть вам із Розбратом.

Вершник підозріло покосився на жінку. Її дикі очі підтверджували правдивість погроз. Голод зробив вигляд, ніби пропустив їх крізь вуха, але вирішив про все попередити Фелікса, щойно повернеться до Пристанища.