Крила Аріадни. Частина 2. Перехресне роздоріжжя

5. Жертвуючи собою (2)

Вдалечині пляжу вони побачили двох іліаннівок — Діану та малу Нюту, які саме вишукували вільне місце, аби розстелити простирадло. Василіса гукнула їм та помахала рукою, покликавши до себе. Дівчата були здивовані зустріччю з Василісою та Ремі, але залюбки поквапились до них.

— Щось ви не надто себе оберігаєте, — зауважила Санторо, вітаючись з Діаною та Нютою. — Під час такої спеки на пляж… Ще й без другого Хранителя. Нападів не боїтеся?

— На мене швидше вдома нападуть, аніж тут, — мовила Діана, займаючи місце поряд. — Я навмисно обрала пляж, де побільше людей.

— Наявність людей не завадила мальдеранівцям напасти на Аріадну в «Льодовому Містечку» та в парку, — зауважив Ремі. — Не варто поводитись так безпечно.

— Ну, Василіса також без охорони, — кинула Діана. — Ти її Хранитель, але ти небойовий Янгол.

— Ліса вже має Архангельський стаж понад сім років. Вона кого завгодно на лопатки покладе і без чиєїсь допомоги, — спокійно відповів Ремі, як завжди доброзичливо всміхаючись.

— А в мене Нюта на перестраховці, правда, мала? — Райська потріпала руде волосся дівчинки, від чого та невдоволено огризнулася: «Велика знайшлася».

В Нюти майже зійшли синці після того, як її полупцював батько. Звісно, що цьому посприяла допомога Аріадни. Але дівчинка виглядала більш життєрадісною, і знову повернувся її хуліганський характер. Не встигло минути й п’яти хвилин, як Нюта вже побігла до якихось хлопчаків грати у футбол.

— А взагалі мені стало нудно вдома, — протягнула Діана, роздягаючись до купальника. — Іно не буде два тижні. Сидіти весь цей час вдома — сказитися можна. Тим паче брат з Оксфорду повернувся, й мені взагалі несолодко. Тільки чую, як батьки його вихваляють, а мене ледь не в багнюку втоптують. Коли був Іно неподалік на квартирі, я час від часу до нього втікала. А зараз… Я скоріше добровільно Голодові здамся, аніж цілих два тижні проведу вдома зі своїми. Та й Нюту з її кубла витягнула на короткий час, нехай погуляє, побігає.

— Як там в неї справи зараз? — поцікавилась Василіса. — Батько чіпляється?

— Як не дивно, все спокійно, — відповіла Райська й розтягнулась на покривалі. — Взагалі з її батьками щось незрозуміле трапилось. Раніше, коли я приходила за Нютою, вони весь час на мене гарчали, мало не лайкою посилали. Якщо батько розходився з п’яну, мені доводилось мало не виривати Нюту з його рук. А зараз і батько, і матір такі люб’язні та ввічливі стали. Нюту почали опікати, іграшки, солодощі купляти. Прямо зразкові батьки! Я навіть батька вперше тверезим побачила, а матір узагалі вперше, бо вона весь час десь вештається, залишаючи Нюту на батька-садиста.

— Може, вони щось для себе зрозуміли, — припустила Василіса. — Буває інколи, що люди змінюють своє ставлення до когось або чогось.

— Буває, але не так раптово і кардинально, — заперечила Діана. — Лише позавчора ми з Вірою принесли Нюту до Аріадни, на ній живого місця не було від побиттів. А вже сьогодні — ідеальна родина? Не вірю я в такі дивовижні перевтілення.

— Можливо, комусь із сусідів набридли крики з їхньої квартири, й вони викликали міліцію. А ті якось приструнили батьків Нюти, — сказав Ремі.

— В них міліція буває чи не щотижня, — відмахнулася Діана. — Але чомусь такі зміни трапилися тільки зараз. Чого гадати… Головне, що тепер Нюта не страждає.

— Минуло всього два дні, невідомо, як довго її батьки будуть такими люб’язними, — промовила Василіса.

— Я знаю, тому не втрачаю пильність. Їй-Богу, якщо вони її ще раз торкнуться принаймні пальцем, я стримуватись не буду. Живцем поховаю нелюдів!

— Ти, бачу, дуже прикипіла до Нюти, — підмітила з теплотою Василіса, бо Діана продовжувала пильно спостерігати за рудою дівчинкою.

— Бо я її розумію, як ніхто. Мене батьки ніколи не били, але вони вміють гнобити морально. Я навіть не знаю, що гірше — ходити із синцями чи почувати себе останнім лайном. Я просто хочу відгородити Нюту від страждань. Можеш собі уявити? Їй сім років, але вперше Нюта спробувала солодку вату та кока-колу зараз, коли я її пригостила. В Нюти майже немає іграшок, і першу НОРМАЛЬНУ ляльку, а не ганчіркову, подарувала їй я. В мене є все, чого я захочу, в Нюти навпаки. Але ми обидві почуваємося обділеними, бо нам не вистачає звичайного батьківського розуміння та похвали. Тому в цьому плані я заздрю Доброславській. Краще вже без батьків, аніж з такими. Що є, що немає… Дідько. НЮТО!!!

Діана сердито піднялася на ноги і попрямувала до дівчинки, яка за м’яча зчепилася одразу з двома хлопчаками. Цікаво, що вона була здатна лупцювати одного й виривати іграшку в іншого, а ті двоє ніяк не могли здолати Нюту. Василіса засміялася, коли Діана схопила за вухо дівчинку і почала її відтягувати від хлопчаків.

— З Хранительками для Діани я не помилилась, — промовила вона до Ремі.

— Не помилилась? Скоріше Діана охороняє Нюту і раніше — Віру, аніж вони її, — заперечив юнак.

— Річ не в тім, хто кого охороняє, Ремі. Нюта і Віра далеко не найсильніші бойові Янголи, яких можна було призначити Хранителями Архангела. Я обрала їх з геть інших причин. Пам’ятаєш Діану, коли її привів до Консулату Іно? Зарозуміла, пихата, егоїстична, думала тільки про себе. Її потрібно було перевиховувати. Тому я зробила її Хранительками Віру та Нюту, сестер по нещастю в плані стосунків з батьками. Першу батьки подавляли, обмежуючи її в усьому, а другу взагалі били. Ці троє як ніхто розуміли одна одну, тому швидко знайшли спільну мову й стали по-справжньому дружніми. Саме це і вимагається від Архангела та його Хранителів, згуртованість робить їх сильнішими, навіть якщо сили поодинці не такі вже й великі. Діана навчилася думати і піклуватися не тільки про себе, але й про інших. Так, вона буває агресивною, нестерпною, зарозумілою, але Нюта її перевиховує. Діана почала відчувати відповідальність за неї і за Віру, хоч та вже не її Хранителька. Ніщо не робить людину сильнішою і ніщо не спонукає її на хоробрі вчинки так, як захист близьких. Глянь, — Василіса звернула увагу Ремі на Діану, яка активно читала Нюті нотації за її розбишацьку поведінку, — зараз Діана сварить малу. Але позавчора просиділа з нею всю ніч, коли Нюта погано спала через біль після побоїв. І завжди прибігала за нею, коли батько знову напивався і розпускав руки.

Ремі дещо вражено хитав головою. Чесно кажучи, він був здивований, що саме Віру Міяшко, посередню брамницю Консулату, і Ганну Махно, ще малу дитину без видатних здібностей або майстерності, Василіса призначила Хранительками Діани. Тоді Ремі змовчав, бо звик, що сестра завжди чинить правильно і на все в неї є причини. Тепер юнак переконався в цьому остаточно.

***

Ілля поїдав гамбургери та картоплю фрі із таким завзяттям і в таких кількостях, що Микита мимоволі не помітив, як вже хвилин з п'ятнадцять сидить із відкритим ротом та піднесеним до нього біг-маком, а сам шоковано спостерігав за цією картиною. Малому хоч би хни.

— Ще! — вимагав хлопчик після третього чізбургеру і порції картоплі фрі.

— Ти не луснеш, дитинко? — запитав у нього брат. — Як в тебе стільки влазить?

— Не знаю, не знаю. Але хочу ще! — вимагав уперто Ілля.

— Пробач, малий, але більше нема лаве, — відповів Микита, відкривши гаманець. — Залишилось тільки на проїзд. Але я не піду майже на край міста пішки, тому потерпиш.

— Може, до Василіси підемо? — запропонував хлопчик. — В неї завжди є щось смачненьке.

— Відпадає. Вона вже і так, напевно, думає, що ми до неї тільки пожерти ходимо, — протягнув старший Рибак, протираючи окуляри. — Скоріше б мама повернулась з-за кордону. Важкувато без неї.

Ілля судомно притиснув до себе ведмедика.

— А я її обличчя майже не пам’ятаю, — промовив він. — Напевно, я її не впізнав би, якби зустрів просто на вулиці…

— Маму ще впізнав би, а ось тата точно ні. Ти його навіть не бачив ніколи.

— Та хіба і побачу? Він вже мертвий…

— Це невідомо, — похитав головою Микита. — Він зник. А чи живий, чи мертвий… Це нам час покаже.

— А де ж тато може бути, якщо живий?

— Поняття не маю, — відповів хлопець. — Але рано чи пізно ми його знайдемо.

— Ти досі в це віриш?

— Вірити я вже припинив. А от сподіваюся досі. Будеш? — Микита простягнув свого біг-мака Іллі.

— А сам? Це ж твій.

— Якось апетиту нема.

Микита отримав повідомлення від Влада, що вони затримаються через термінові справи і вимкнуть телефони, аби їх не знайшла Рада. Хлопець заздрісно зітхнув: які такі термінові справи можуть бути в селі? Напевно, наїлися вареників і не можуть зади попіднімати.

Головна вулиця міста, Соборна, була переповнена людьми, які під час обідньої перерви вирушили або до кафе, або до магазинів. Микита ніс Іллю на спині, бо хлопчик так і норовив кудись утекти. Оскільки на одного Хранителя стало менше, довелося відмовити собі у задоволенні скоротити шлях якоюсь вуличкою. Але дарма Рибаки вважали, що зможуть себе таким чином убезпечити, адже не всі мальдеранівці піклувались про свою конспірацію від звичайних людей. Деяким було все одно. Наприклад, Ванді.

Ще в Макдональдсі вона слідкувала за братами. Відмітила про себе, що в неї щасливий день, адже одного Хранителя не було поруч. На Соборній вона слідувала за хлопцями майже по п’ятах, доки вони не зупинилися навпроти православної церкви. Ванда також зробила вигляд, ніби чекає тролейбуса, а сама вже вертіла в пальцях талісман Сімки Гріхів.

Її почало дратувати, що Микита з Іллею дуже довго дивилися на церкву, а потім обидва перехрестилися. Жінка аж здригнулася, бо не могла повірити, що ті двоє схиляються християнському Господу, тоді як вони Воїни Іліанни! Якщо до цього Вандою керував хоч якийсь здоровий глузд, то тепер вона втратила його остаточно.

Ніхто не встиг помітити, як жінка стала Вершницею Війни. Миттєво морозний потік повітря ураганом пронісся вулицею, перетворивши в лід усе й усіх навколо. Одна мить — і сонячна Соборна перетворилась у льодяну Антарктиду. Життя на ній повністю паралізувалося. Тільки жінка зі сріблясто-сірим волоссям з насолодою вдихала холодне повітря і, з ненавистю дивлячись на сонце, зняла з плечей чорного плаща.

— Сьогодні занадто тепло, вам не здається? — запитала Війна у чоловіка, перетвореного в крижану скульптуру. — Ненавиджу сонце і тепло.

Ванда повернулася, розраховуючи, що зараз знищить одним махом крижаних Микиту та Іллю. Але, на її превелике здивування, хлопців не виявилось на місці.

— Бути не може! — вигукнула Ванда. — Вони мають стояти тут!

Сподівання за кілька хвилин покінчити з Архангелом Води зазнали невдачі. Жінка повільними кроками йшла Соборною, уважно вдивляючись в обличчя заморожених людей. Хтось із них розглядав вітрини, декілька саме сідали в тролейбус, ще хтось переходив дорогу. Але серед них не було високого худорлявого шатена в окулярах і маленького світловолосого хлопчика.

— Де ж ти, карапузе? — промовила Вершниця. — Виходь вже, інакше я знищу всіх цих людей. Мені не шкода.

Ілля з Микитою ховалися у приміщенні продуктового магазину. Микита тремтів від скаженого холоду, тоді як молодший братик обережно спостерігав за Вершницею з вікна, сховавши білі крила за спиною.

— Сиди тут, а я сам розберуся, — сказав Ілля.

— З глузду з’їхав? — прошипів Микита. — Вона з тебе бурульку зробить!

— З мене — ні, а ось із тебе — так. Сиди і не висовуйся, Микито.

— А ти що робити збираєшся?

— Поняття не маю.

Микита не встиг очима кліпнути, коли Ілля вже вискочив з магазину. Хлопчик вилетів на вулицю, завмерши над дорогою недалеко від спини Вершниці. Вона відразу почула шурхіт крил і обернулась.

— А ось і ти, — протягнула із задоволенням Ванда. — Пограємо?

В руках Війни видовжились льодяні кілки, й жінка попрямувала на Архангела. Ілля усвідомлював, що вся вода заморожена, а тому він не здатний нею керувати. Але головне — відвести Вершницю від Микити та інших людей. Хоч ті були заморожені, але в них ще жевріло життя, їх ще можна буде врятувати.

Ілля ледве встиг ухилитися від льодяних кілків, які полетіли в його бік. На нього градом почали сипатися льодяні списи з неба, і такі ж раптово виростали із землі, щойно Війна гупне ногою. Архангел шугонув між будинками, а Війна — слідом за ним. Кілки розбивали карнизи і балкони, під якими пролітав Ілля. У невеликих проходах лід утворював стіни, які не давали пролітати далі. Щастя хлопчика — він умів віртуозно лавірувати на крилах і вчасно звертати в інший бік, бо інакше його вже давно проткнули б льодяні списи. Рибак подумав, що його спасінням міг бути Південний Буг неподалік. Але він відразу розчарувався туди дістатися. Варто було вистромити носа на відкритий простір, як відразу мало не за сантиметр від нього впала величезна крижана брила.

Хлопчику вдалося на короткий час відірватися від Вершниці, шмигнувши у відчинене вікно якоїсь квартири. Зачаївшись між стіною та шафою, Ілля затамував подих.

— Утю-тю, маленький, ти де? — лунав огидний голос Війни. — Знову ховаєшся? Але ж я тебе і так знайду… І як це ти не перетворився у лід, як решта, га?

Ілля розчаровувався перемогти Вершницю. Його здібність аж ніяк не вписувалась у протистояння ворогові, бо мальдеранівка будь-яку воду перетворювала у лід, у свою зброю. Якби ж він був Архангелом Вогню!

— Хлопчику, не нервуй мене! — говорила Війна геть близько. — Я занадто довго не люблю перебувати на сонці, а ти мене змушуєш…

В Архангела з'явилась ідея — сонце! Зараз літо, пора, під час якої воно найгарячіше.

Він обережно вислизнув з будинку. Але його відразу помітила Війна. Жінка полетіла на хлопчика, а він, у свою чергу, вверх до неба.

— Знайшов, куди втікати, — саркастично сказала Вершниця. — Там ти точно не сховаєшся, горобчику.

Але цього разу помилилась Ванда, бо Ілля летів не ховатися. Він прямував туди, де більш спекотно, навмисно затуляючи собою сонце. Вершниця створила чергові списи, але тільки збиралась їх метнути, коли хлопчик раптово звернув убік. Сонячне світло засліпило Війну, й вона прикрила очі руками.

— А ось і вода! — радісно вигукнув Архангел, влітаючи у хмару.

Моментально потоки води з хмари, немов батоги, почали бити Вершницю Війни. Розгублена від такої раптової атаки та засліплена сонцем, вона спромоглася створити лишень льодяний щит. Він хоч трохи захищав її від світла.

— Ах ти малий негіднику! — шипіла Вершниця. — Заманив мене сюди…

— Сонце не подобається, тьотю? Що ж так? — глузливо питав хлопчик.

Але Ванда здаватися не збиралася. Оговтавшись, вона заморожувала воду, яка наближалась до неї, або відбивалась щитом, тому Ілля більше жодного разу не міг у неї влучити. Він і тут знайшов вихід: розділив усю воду на невеликі бульбашки і під сильним тиском направив їх на жінку. Вода, немов кулі, повністю розбила щит Війни на дрібні шматочки. Якби Війна повністю не покрила своє тіло товстим прошарком криги, то воно перетворилося б у решето. Підтвердженням цього стала, власне, оболонка, яка дала тріщину й розсипалась, як перед нею і щит.

Вершниця вже зрозуміла, що на висоті не зможе користуватися своїми силами на повну, адже Архангел черпав безкінечну воду з хмар, а повністю її заморозити жінка не могла. Більшу частину налюві вона необдумано витратила на Соборну. А у небі їй до того ж страшенно заважало ненависне сонце, бо Ілля розташувався саме так, щоб воно світило в очі жінці.

— А ти не такий безпомічний малий, як я думала, — промовила Війна. — Не дивно, що мої Демони не могли з тобою впоратися.

— А ви, тьотю, думали, що я дурний, коли мені всього п’ять? — висоплив язика Ілля. — Дідька лисого!

— А ти нахаба, — процідила жінка.

— А ви, тьотю, невдаха! Сонечка боїтеся? Ото і бійтеся! Спробуйте мене піймати!

Раптово Вершниця знову вкрилася кригою і просто зникла. Ілля здригнувся — вона немов випарувалась. Хлопчик повертів головою в пошуках ворога, але ніде не бачив Війну. Він навіть хмари розвіяв, але її поряд не було. В останню мить Архангел дивом помітив декілька кілків, які летіли в нього. І дивом оминув їх, не пошкодивши свого тіла. Але один проткнув хлопчику крила, і він почав падати.

На ходу загрібаючи воду, Архангел зібрав під собою величезну кулю. Вдарившись в землю, вона зіграла для хлопчика роль подушки, значно пом’якшивши удар, але недостатньо. Ілля доволі сильно забився. Навіть без знання анатомії здогадався, що зламав собі ребро. Рибак довго не міг отямитися після падіння. Трусячи головою, він випрямився на тремтячих ногах, тримаючись за бік. Вершниці досі не було поряд, але її гучний і огидний сміх лунав геть близько.

— Що таке, хлопчику, не чекав? Забув, що у Вершників два таланти? — пролунав голос Ванди позаду Іллі.

Він одразу метнув воду, яка залишилась після падіння, туди, звідки чув жінку. Але вона пронизливо засміялася вже з другого боку. В цей же час ноги Іллі примерзли до землі, а уся вода, яку він назбирав із хмар, перетворилась у лід. Рибак сіпався, намагаючись відірвати ноги, але безнадійно.

— Невидимка? — запитав хлопчик, оглядаючись навколо.

— Як ти здогадався? — насмішкувато реготнула Війна. — Мене може побачити хіба що твій брат. От тільки незадача — я випадково наткнулася на нього, коли за тобою літала, і зовсім випадково заморозила. А відтаювати він буде ду-у-уже довго. А ти помреш, бо без води ти безпомічний. І до хмаринок більше не полетиш.

Але слова Вершниці вдруге наштовхнули Архангела на цікаві думки. Він припинив свої спроби відірватися від землі та завмер, заплющивши очі та розвівши убік руки.

— Правильно, змирися зі своєю участю, — сказала Ванда, наближаючись до Іллі. — А я поки позбудусь тебе і заберу талісман.

Вона вже уявила, як льодяним списом проткне маленького та безпомічного Архангела Води, як подивиться на ненависного Фелікса і ткне йому під носа закривавлений талісман Єдності Стихій, покаже, що виконала завдання раніше за нього. Жінка тріумфувала!