Крила Аріадни. Частина 2. Перехресне роздоріжжя

2. Право на поклоніння (3)

В цю мить до юрби підбігла роздраконена Ельза.

— У чім річ?! — гаркнула вона, попередньо вже знаючи відповідь.

— Хочуть до Святилища ввійти… — відзвітувався один із близнюків.

Такої лайки Аріадна вже давненько не чула. У кожному слові Ельзи відлунював гнів і ненависна злоба до Перевертнів. Василіса та Ремі поквапилися відвести звідси Доброславську, але вона не дуже охоче бажала йти. Арія уявила, як ставились до її батька і які приниження від чистокрилих іліаннівців йому довелося витерпіти заради Юнони. Невже Перевертні завжди були такими ізгоями? Невже вони ніколи не зможуть бути повноцінними Янголами, Воїнами Іліанни? Відповідь знайшлася сама по собі.

— Знаємо вашу «вірність»! — крикнула Ельза. — Був один такий! Мало того, що Архангела на свій темний бік схилив, відвернув від нас, та ще й, покидьок, сприяв, аби вона нанесла нам болючого удару, знищивши важливу інформацію. Тому вас, сволоти, я знаю, як облуплених! Знаю!

А ось цього Аріадна не терпіла. Не встигла Василіса і оком кліпнути, як Доброславська, немов ошпарена, підскочила до Ельзи. Жінка здригнулася, бо не помітила Арію раніше, як і Перевертні.

— Не смійте обзивати мого батька! — прошипіла крізь зуби Аріадна, а її руки покрились тоненьким вогнем.

— Звідки ти?.. — запнулась Ельза.

— Як ви смієте плюндрувати пам'ять мого батька, оббріхувати його і звинувачувати в тому, що він був зрадником? Тато до самого кінця залишався вірним Іліанні, до самого кінця чинив опір мальдеранівцям, як і мама! Він не переманював її до Мальдерани, бо вони завжди були на боці Іліанни. І ви це прекрасно знаєте!

— Не тямлю, до чого ти ведеш, дівчинко, але через Андрія Юнона зрадила нас!

— Так, чорт візьми, зрадила! Але не безпідставно! — відрізала Аріадна. — Бо вони дізнались таке про Другу світову війну, що просто не вписувалося поряд з їхніми поняттями добра, честі та справедливості! Ви це знаєте, але мовчите, чи не так? Може, ви нам скажете, за що насправді ми всі боремося?

Ельза мовчала, зберігаючи рівновагу. Але її тривогу видавали роздуті від гніву ніздрі.

— Через мого тата ви зненавиділи Перевертнів, — продовжувала спокійніше Аріадна, — бо він змусив вашу підопічну, попереднього Архангела Повітря, розкрити очі на Битву Сил як таку. Недолюблюєте і мене, адже я їхня донька, і тому майже дев’ять років не бажали визнавати і розкривати, що я Архангел Вогню. Але гляньте на цих людей, — Арія вказала рукою на Перевертнів. — Вони ризикують собою значно більше, аніж будь-хто. На них лежить подвійна ненависть мальдеранівців і неприйняття іліаннівців.

— Ми їх прийняли, бо на підтвердження цього вони перебувають в Консулаті, — заперечила терпляче Ельза.

— Ні, не прийняли. Бо справжнім показником вашої довіри є це місце, — Аріадна поклала руку на «двері» Святилища. — Ці Воїни заслужили вхід, бо вони спромоглися змінитися. Заслужили набагато більше, ніж інші Янголи, які ЗАВЖДИ були Янголами!

Оточуючі спостерігали за перепалкою Аріадни та Ельзи. Дехто боязко, дехто зацікавлено, але усі ловили кожне слово іліаннівок, не наважуючись втрутитись.

— Ноги нечистокрилих не буде у Святилищі, — загрозливо процідила Ельза. — Я про це дбатиму особисто.

— Із вісімнадцятиріччям я також стану радником. І вже тоді зроблю все можливе, аби вам завадити, — із викликом відповіла Аріадна. — Перевертні матимуть змогу схилити голови перед Багаттям Іліанни. Я це обіцяю.

— Спочатку доживи до вісімнадцятиріччя, — тихо мовила Ельза, звузивши очі. — А поки що ти ніхто, і ці Перевертні також.

Ельза розвернулась і пішла геть коридором. Аріадна чудово усвідомлювала, що нажила собі ще одного ворога. Але не жалкувала про сказане.

— Ой, дарма ти так, — похитав головою Марк. — Ельза слів на вітер не кидає.

— Марку, іди до неї, заспокой якось, обстановку розряди, — попросила Василіса.

— Як завжди… Хтось кашу заварив, а мені розхльобувати.

Чоловік послідкував за розлюченою радницею. Аріадна помітила безліч поглядів Перевертнів, яких зацікавила їхня заступниця.

— Отже, ти Архангел Вогню, — мовив Джуліан. — Це твій батько-Перевертень одружився із попереднім Архангелом Повітря. Якщо я не помиляюсь, його звали Андрієм Доброславським?

— Так, а я Аріадна Доброславська, — підтвердила дівчина.

— Ти серйозно збираєшся домогтися, аби Перевертні мали право відвідувати Святилище Іліанни? — раптово перепитав Перевертень у масці низьким голосом.

Аріадна не бачила його очей, але була впевнена, що він пильно за нею спостерігає.

— Я також слів на вітер не кидаю, — твердо сказала Доброславська. — Я зроблю для цього все можливе і неможливе. Клянуся!

— Аріє, ти можеш цього домогтися як мінімум через тринадцять років, коли Ілля стане повнолітнім, — сказав Ремі. — І не факт, що всі Архангели доживуть до того часу.

— Це не обов’язково. Я спробую переконати теперішніх радників.

— Безнадійно, — сумно всміхнулася Василіса. — Ти не знаєш достатньо добре радників. Ніщо не переконає Айвора та Ельзу змінити свою думку, а вони найбільші авторитети, навіть у порівнянні зі мною. Інші радники підуть за ними.

— Але ви недостатньо добре знаєте мене, — серйозно мовила Аріадна. — Я відновлю честь Перевертнів в ім’я свого батька!

***

— Не сердься на Ельзу, Аріадно, — звернулась Василіса до дівчини.

Вони удвох прогулювалися садом Консулату, милуючись неймовірними успіхами Діани в його оживленні. Вона витрачала задля цього чимало зусиль.

— У нас зараз забагато проблем, — продовжила Санторо. — Є припущення, що хтось надає мальдеранівцям про нас інформацію. Ми підозрюємо Перевертнів.

— Звісно, — фиркнула Аріадна. — На них усіх собак повішати можна, бо хто ж заступиться?! Може, це хтось із радників? Та ж Ельза?

— Аріадно, — протягнула Василіса, — це не в інтересах Ельзи, як і решти радників.

— Невже? Ти чула, як Ельза мені погрожувала?

— Такий вже в неї норов. Але якби це був хтось із радників, то мальдеранівці знали б, де розташований Консулат. Поки що до них витікає менш масштабна інформація, але це також неприємно. Перевертні мають привід так чинити. Завдяки особливості їхніх крил це легко приховувати.

Аріадна зневажливо скривилася. Хоч у словах Василіси і була доля правди, але Доброславській не хотілося в це вірити.

— До тебе є одна справа, Аріадно.

— Яка?

— Віднови свої колишні стосунки із Феліксом.

В Доброславської від такої пропозиції поповзли вверх брови.

— З якої це радості? — вражено видихнула вона.

— Я не можу тобі зараз пояснити, — мовила Василіса, — але прошу тебе це зробити.

— Це що, пастка для Фелікса від Ради? — запідозрила Аріадна.

— Ні, Рада нічого не знає і знати не повинна. Це моє особисте прохання. І не питай, чого я хочу! — відразу застерегла Василіса. — Але я це роблю задля твого щастя, можеш не сумніватися.

— Я і не сумніваюсь. Але тобі відомо, чому я відсторонилась від Фелікса.

— Відомо, відомо. Втім, за своє кохання треба боротися, Аріадно, а не втікати від нього!

Дівчата сіли на траву біля гарних кущів із хризантемами.

— Ти засуджуєш Мирона за те, що він втік, захищаючи сім’ю, — продовжила Василіса. — А зараз дієш так само.

— Це не одне і те ж… І Фелікс далеко не беззахисний.

— Не в силі справа… Микита, Влад, Ілля також не беззахисні, але їм була необхідна підтримка близької людини.

— Я — Архангел, Фелікс — Вершник, — урвала Аріадна, здогадуючись, куди хилить Василіса. — Не-мож-ли-во!

Архангел широко всміхнулась. Вона опустила очі, а на її щоках з’явився рум’янець. Це було незвично для Василіси.

— Аріадно, пам’ятаєш нашу нещодавню розмову про неможливість стосунків між деякими людьми, як у тебе — з Феліксом, а в мене — з Ремі? Пам’ятаєш, як ми пообіцяли зробити неможливе можливим? Я виконала свою обіцянку.

— Що?! Як?! — вражено вигукнула Аріадна.

— Довго розповідати… але… ми тепер… разом, — сяючи від щастя, тихенько прошепотіла Василіса.

— Як тобі це вдалося?

— Сама не знаю… Ремі про все дізнався у той же вечір… Він чув нашу із тобою розмову, бо я забула мобільник вимкнути, — розгублено пояснювала Василіса. — Ми тоді з ним усе, так би мовити, обговорили. По душах. Я боялась, що він не зрозуміє, засудить… Але ні! Ми вирішили випробувати долю.

— А що батьки, родичі?

— Вони нічого не знають, — знітилась Василіса. — Ніхто не знає. Тільки ми з Ремі і ти. Тому твоя черга виконувати обіцяне…

— Василісо, — перебила Аріадна, встаючи на ноги, — пробач, але я змушена йти. В мене є деякі важливі справи.

Справи дійсно були — завтра іспит із зарубіжної літератури, до якого ще готуватись і готуватись. Але більше за все Аріадна не бажала продовжувати розмову. Вона не відступить. Хай це буде проявом її слабкості, але Фелікс через неї не постраждає. Вони не повторять долі її батьків. Тому Арія вирішила порушити обіцянку, дану Василісі, на користь обіцянки, даної їй самій.

Василіса залишилась у саду, відчуваючи себе зрадницею. Вона, звісно, піклувалась про особисте щастя Аріадни. Але це була тільки одна із причин, чому дівчина хотіла відновити дружнє спілкування Арії з Феліксом. Друга причина полягала в надії переманити його до Іліанни. Третя — в бажанні знайти особу, яка видає мальдеранівцям інформацію. А четверту Санторо хотіла озвучити Аріадні, але так і не наважилась… Через Фелікса Архангел бажала довідатись, куди зникла Маргарита, слід якої вже три тижні як втратили Янголи.

***

Біля дому на Аріадну чекав приємний сюрприз — Федір із букетом ромашок. Віра залишила Арію та хлопця наодинці. Вони сіли на лавку, і Соколенко вручив дівчині квіти.

— Отакої! — вимовила здивовано Доброславська. — Яке ж це свято сьогодні?

— Перший день літа як-не-як, — відповів Федір.

— Дійсно! Я і забула! Дякую тобі, Федю, — Аріадна вдихнула чаруючий аромат квітів. — А якими вітрами ти сюди?

— Квіти вручити.

— Тільки це?

— Ні. Давненько не бачились.

— Федю, ми розпрощались вчора, — із посмішкою зауважила Аріадна. — Щось ти темниш.

Хлопець потягнувся до кишені за цигарками. Уважно розглядаючи упаковку, мовив:

— Я тобі вже пропонував, але зроблю це ще раз: давай зустрічатися!

— Ні, — відразу пирснула Доброславська. — Ну що ти говориш? Це ж смішно, немає навіть сенсу! Фелікс на це не клюне, бо він…

— Та до чого тут Фелікс? — із досадою перебив Соколенко. — Це його не стосується.

— Що ти маєш на увазі? — підозріло глянула на хлопця Аріадна.

Федір встав з лави і почав ходити туди-сюди, взявши до рота незапалену цигарку. Як для людини, байдужої до будь-чого, він виглядав украй невпевнено і стурбовано.

— Я розумію, що на Фелікса геть не схожий, — говорив нервово Соколенко. — Я роздовбай, не такий красунчик і взагалі не ідеал… Але… Дідько! Я не Фелікс, але не гірший… за нього…. Аріє, словом, зустрічайся зі мною!

— Ти що… серйозно? — перепитала Аріадна.

— Серйозніше не буває.

Доброславська замовкла. Їй просто відійняло мову. Федір викинув у смітник цигарку з рота і решту пачки.

— Всі роки в школі я поводився із тобою, неначе остання сволота. Шпигував за тобою, дізнавався усі таємниці, прикинувшись вороною, бо таке було завдання Мальдерани. Зараз навіть щасливий, що Голубєв мене запечатав. Я тепер ні від кого не залежу. І це чудово, бо нарешті можу бути собою. Можу нарешті сказати, що ти мені подобаєшся… Я навіть палити кинув, бо знаю, що ти цього не схвалюєш. Хех… Вперше в житті так нервую… Ну? Що скажеш? — запитально подивився на Аріадну хлопець.

На його здивування, дівчина підібгала на лавці ноги до грудей, заховавши в колінах обличчя. Її плечі здригалися. Федір перелякався, чи бува не плаче. Але Арія тихо сміялася. Їй було смішно.

— Ти чого?

— Просто, — підняла голову дівчина, — ніколи не думала, що зі мною таке колись трапиться… Все життя на мене ніхто не звертав уваги. Я страждала через це, жалілася, сестрі всі нерви вимотала. А тут… вдруге за два дні мені в симпатії зізналися…

— А хто ще? — відразу поцікавився Федя.

— Неважливо. Але сам факт! І який ви вдалий момент вибрали! — Аріадна піднялась і почала крокувати так само, як перед цим Федір. — Не тоді, коли в мене до Фелікса було тільки легке захоплення. А тоді, коли я його щиро кохаю і мушу вдавати, начебто ненавиджу! І хай там Іно, але ти, хто чудово про все знає…

— Отже, ще й Голубєв, — кивнув Соколенко.

— Та неважливо! — вигукнула Арія. — Але зрозумій, Федю, для мене існує лише Фелікс.

— Що ж ти зациклилась на ньому? — хлопець ухопився за голову. — Ти знаєш — вам разом бути не можна, ти сама його відштовхуєш. І досі залишаєшся йому вірною? Аріє, ти себе катуєш! Нісенітниця якась!

— Так, я себе катую, — погодилась Доброславська. — Ти цілком маєш рацію. Але ніколи мене не зрозумієш…

— Я і так все зрозумів, — розчаровано сказав хлопець. — Не дурень, все чудово розумію… Вибач, що потурбував. Більше не буду…

Федір хотів було йти, але Аріадна окрикнула його, щойно він відвернувся.

— Федю, пробач, я не хотіла тебе образити, — говорила винувато дівчина. — Будь ласка, залишися мені другом. Я їх і так останнім часом втрачаю… Спочатку Фелікса як друга… Потім Іно, бо просто друзями більше не зможемо бути… Зараз втрачаю тебе… Мені потрібен друг.

— Аріє, я завжди буду твоїм другом, — кинув Соколенко через плече. — І ти завжди можеш на мене покластися.

Федір махнув рукою на знак прощання.

***

— Ну і що ти тут робиш?

Голос Микити змусив Домініку здригнутися. Вона стояла на березі Південного Бугу, на тому ж місці, де відбувся нещодавній поєдинок із вбивцею Микити.

— Тобі тільки вдалося відволіктися, а ти знову за своє, — докоряв дівчині Рибак. — Чому ти тут?

— Під час поєдинку я одну сережку загубила, пам’ятаєш, кульчики? Думала, що, може, знайду.

— О Іліанно! — Микита вдарив себе долонею по лобі. — Все через сережку? Я тобі нову куплю! І не одну! Пішли зараз же!

— Куди?

— Куди-куди… До магазину!

Бруднуваті води Південного Бугу час від часу виносили на берег сміття, водорості, або більш неприємні речі…