VGAME. Нові боги Сораносекай

Друзі чи...?

Хрусткий сандвіч із шинкою смакував якнайкраще: листкове тісто тануло в роті, мариновані огірочки радували своєю солоною гостротою, а м'ясо і капуста солодкістю; доповнював феєрію смаку соус... Маринка навіть не помітила, куди подівся перший сандвіч, тому одразу замовила другий. І вже після цього зрозуміла, що більше в неї не влізе. Але з упертістю носорога продовжувала запихати у себе смаколик.

Чоловік навпроти мовчки спостерігав за цією нерівною битвою, в якій упевнено перемагав хрусткий велетень. Зрештою Петренко відклала бутерброд на паперову тарілочку та зробила ковток зі стаканчика з кавою. Тільки тепер вона помітила, що весь цей час за їхнім столиком лунала тиша, і стало ніяково. Вона поглянула на японця, що вже давно подолав тривіальний бургер з картоплею фрі й зараз смакував якимось напоєм в закритому стаканчику.

- Ам... Непогано тут готують... - аби хоч щось сказати, промекала Петренко. Хотілося сховати очі, але вона не могла відвести їх.

- Дуже смачно, - посміхнувся Такеші. - Рідні напевне не впізнають мене, коли повернуся, - й він зобразив руками круглі щоки.

- А коли повернешся? - спитала, щоб хоч щось спитати.

- Напевне, що не скоро. Це перше виробництво за межами Японії, але, гадаю... сподіваюся, що не останнє. Батько дуже пишається.

- Рідним, напевне, важко. Пригадую, як сама поїхала з країни. Все ніби-то й непогано, але відчуваєш якусь...

- Канашімі*...

Марина не знала значення цього слова, але ствердно кивнула, бо інтонація, з якою Такеші видихнув його, повністю відповідало її настрою. Зависла тиша.

В наступну мить, коли Мара знову суворо глянула на нездоланий сандвіч у надрах рюкзака завібрував телефон.

- О, з'явився не забарився, - зраділа дівчина дзвінку сусіда по квартирі.

- Радий це чути, - піднявся зі свого місця Курода, глибоко вдихаючи, наче до того виконував важку повинність, та швидко промовив: - Бажаю добре відпочити та завтра з новими силами стати до роботи. До завтра.

За мить японця і слід простив. Марина здивовано спостерігала його відступ, а потім видихнула у слухавку:

- Ну нарешті. Де ти там бігаєш?

- Я майже дістався Крикоту**. Ти що до гри так і не заходила? Ти в онлайні не з'являлася, - звинуватив у найстрашнішому Шинкевич.

- Я під іншим персом зарегалася, - обурено кинула Петренко, наче її і справді звинуватили.

- Он воно що... Розумію, - у голосі друга одразу забриніла якась жалісна нотка, й Мара обурилася - немає в неї жодних психологічних травм!

- Та я  не про те, - цикнула дівчина. - Просто я з самого початку хотіла орком грати.

- Орком? - тиша звисла лише на мить. - Це на тебе схоже, - згодом пролунав веселий сміх.

- Ну хоч хтось сприйняв мій вибір адекватно, - буркнула Маринка й також усміхнулася.

- До речі, куди зараз бігти? Ти де? - щось на фоні загриміло, й білорус тихенько вилаявся.

- На п'ятому поверсі, в кафетерії. Що там в тебе? - Мара уважніше прислухалася, бо ж цікаво, де там загриміла білява тушка чи що звалила.

- Нічого... запнувся, - бадьоро відповів друг. Схоже випадок і справді незначущий. - В тебе гарний смак. Вже біжу.

Сава з'явився хвилин за десять. Маринка вже знудилася чекати, але білявий одразу допоміг у боротьбі з сандвічем. Той зник без сліду в одну мить. А також захопив увагу своїми побрехеньками. Тож дівчина навіть не зчулася, як опинилася на порозі свого нового житла, подолавши кілька зупинок на метро. Саме там, на порозі, їй було урочисто презентовано ключа, яким Петренко негайно скористалася. Уявлення про квартиру збіглося з реальністю, й Мара остаточно заспокоїлася.

До сну лишалося незвично багато часу, й геймерка стала розмірковувати над тим, чи не почати поєднувати співпрацю з VGAME та своє звичне життя.

Шинкевич лишився на кухні, в нього там була приготована вечеря, малесенького бутерброда зростаючому організму виявилося замало. А Марина пішла до своєї кімнати розпаковувати речі та обладнання, які ще позавчора пакувала у рідному місті. Ця забавка з'їла залишки дня, й лише коли у вікнах будинку навпроти почало гаснути світло, мірно загули вентилятори системного блоку.

Ще хвилин за двадцять Марина бездумно вдивлялася в монітор, поки персонаж в автоматичному режимі проходив щоденні події. Лицар вражав своїми можливостями, ефектними прийомами та магією. Але навіть бачачи всю ту красу, геймерка сумувала. Пальці витанцьовували на поверхні стола тільки їм зрозумілий танець, а думки літали десь дуже далеко і від кімнати, де вона зараз знаходилася, і від ігрового світу.

Що конкретно турбувало у цю мить дівчину, сказати важко. Це, так би мовити, всесвітня туга. Причин для смутку начебто не було, але хто його знає те дівоче серце.

У двері коротко стукнули. Потім ще раз. Нарешті Петренко озвалася, й Сава зайшов до кімнати.

- Ще не спиш? Може по пиву. В мене все готове. За початок роботи, так би мовити.

Марина знову пригадала, що востаннє їла вона вже доволі давно, і хоч зараз вже була майже північ, для справжнього геймера час доби не має значення. Коли прийшов до тями, тоді і живи.

- Давай, - враз повеселішала Маринка. - Чим пригощатимеш?

- Твоїм улюбленим - курячими крильцями, - задоволений собою, усміхнувся білорус.

- О! - зраділа його подруга. - То чого ми й досі сидимо тут?

- Сидиш тільки ти, - беззлобно хмикнув білявий. - Я стою.

Повторювати двічі не треба. За мить Маринка вже весело трусила за другом, як прив'язаний цуцик. 

- Чогось ти не надто радісна, - зауважив Савелій, коли вони розмістилися на кухні та почали розправу над наїдками. - Я в перший день ледь не стрибав до стелі... хоча наступного всього скрутило від перевтоми.

- Не знаю. Може через те, що гра знову йде якось не так, як я планувала... - зсунула брови дівчина, пригадуючи неласкавий прийом одноплемінників.

- Невже знову чиєсь втручання? - схилився вперед Шинкевич в очікуванні чергової детективної історії.

- Та ні. Уявляєш...

І Марина розповіла все, що їй довелося пережити у грі сьогодні.

Білорус здивовано вигинав брови, вигукував від здивування та обурення. Загалом, був чудовим слухачем. За це Мара його і любила - Сава не тільки міг заговорити кого завгодно, а й вислухати будь що. Звісно, увага його тим більша, чим ближче тема до ігрового світу.

Тим часом пиво скінчилося, а крильця вже стали поперек горлянки. Час неупинно наближувався до другої ночі. Тому було прийнято рішення розповзатися по кімнатах. Марина зайшла до своєї й з цікавістю поглянула на комп. У нічний час чомусь грається краще за все. То чому не скористатися бадьорістю, що з'явилася після випитого алкоголю з користю?

- Не варто цього робити, - на порозі кімнати несподівано з'явився сусід, виявляється він безшумно йшов позаду. - З власного досвіду раджу. Після безсонної ночі перс прокинеться з неповною енергією. Нашо табє час на прокачку губляць?

Марина подумала лише мить, а потім мовчки кивнула. Савелій в цей час трохи завис, його погляд блукав по дівочому обличчю та статурі, а потім він просто зник у темряві коридору. Петренко підійшла до дверей та зачинила їх. Щойно вона чітко відчула, що почуття начебто друга нікуди не поділися, й в подальшому все ж таки буде краще їм жити окремо.

Пульс пришвидшився сам собою. Мара не злякалася, але й визначити серцебиття як знамените та романтичне "докі-докі" також не могла. Зовсім невчасно пригадалися слова мами про залицяння хлопця, й Петренко геть засумувала.

Не бажаючи думати про все довше, вона скинула одяг та пірнула під ковдру.

______________

* (яп.) Відчуття смутку, легкої печалі.

** Стартове місто раси гномів