VGAME. Нові боги Сораносекай

Генератор проблем

- Куро, що це? Чому шкала досвіду заповнюється зараз? - здивовано вигукнула Д'Ад-Барти, але замість помічника відповів учитель:

- Під час аналізу битв, в яких ти приймала участь без мене, ти набираєшся розуму та здобуваєш додатковий досвід. Це одна з переваг від мого заступництва. Ти забула про додатковий досвід? - з натиском спитав наставник.

Куро з'явився, але оскільки потреби в ньому більше не було, знову зник.

- Ні, не забула, але таких подробиць я не знала, - тиск лише викликав бажання протидіяти, тому учениця навіть не збиралася відступати. - Мені здавалося, що і так швидше від інших набираю досвід, без будь-яких умов, автоматично. Тоді, давай розглянемо й битви, що були до того зулета, - ухопилася вона за нову можливість, але одразу передумала. - Хоча, мабуть, це займе стільки часу, що легше здобути той досвід у бою.

- Можливо, але все одно давай, - ображений зневагою учениці буркнув В'Йон-Арди.

І оркша скинула на свого джигара всі бої зі своєї пам'яті. Невеличку частину той одразу відмів, сказавши, що не має до них відношення. В них німі приймала участь ще до його патронажу. А потім завмер на хвилину. Після чого похвалив за те, що більшість боїв вона провела відмінно й обговорювати нічого. Цих боїв було кілька сотень. Почувши цифру Д'Ад-Барти полегшено зітхнула, добре, що він не перераховуватиме їх усі.

Не лишилася німі й без критики. Нерозсудливість та поспіх на думку орка були її основними проблемами. А ще вона швидко переходила від битви до битви, забуваючи оновити спорядження. В результаті бій затягувався. Витрачалися зайві сили, які можна було б використати з більшою користю. Геймерка знала про цю свою слабкість, й не раз сама себе журила за це. Але у розпалі бою знову забувала про все.

Бій з Гострозубом привернув особливу увагу. Тільки цей бій щиро вразив орка. Аналіз цього бою джигар залишив на останок, а потім потяг німі на виїзний майданчик.

- Показуй, - звелів орк, й Д'Ад-Барти викликала пета.

Зулет з'явився й негайно заповнив своїм довгим тілом чи не третину простору. Тепер його маківка височила майже на два з половиною метра, зулет був чи не вдвічі вищий за свою господарку. Про довжину й казати годі. 

- Ти добре про нього піклуєшся. Справжній красень, - усміхнувся В'Йон-Арди, ніжно плескаючи по гладенькій частині шиї, чим негайно здобув прихильність пета.

Пристрасть свого джигара до їздових тварин оркша помітила одразу, й тепер припущення знову підтверджувалося. Й таким неймовірно гарним видався орк у цей момент, що серце Д'Ад-Барти зайшлося нерівним стукотом. Навіть дихати стало важко.

- Дякую, - оркша відчула як кров ринулася до обличчя, наче то її похвалили, а не ящура.

Досягнення "Чарівність 1"! Ви маєте трьох шанувальників. Нагорода: Привабливість +1.

Побачивши повідомлення, Д'Ад-Барти навіть слова сказати не змогла. Ну добре, здобула вона прихильність джигара завдяки своєму пету... А інші двоє хто? У стані її відверто недолюблювали. Тільки через патронаж В'Йон-Арди нарешті полишили у спокої.

Увага! Новий рівень. Ваш рівень 9. У вас є нерозподілені очки основних параметрів.

Отримання рівня супроводжувалося дзвоном, й це на мить відволікло від думок та нагадало, що вона ще й досі, так би мовити, на уроці.

- Вітаю, - поклав орк чималеньку долоню на плече своєї німі. - Дуже скоро ти станеш дорослою.

Й знову незрозуміле відчуття відвідало оркшу. Найкраще воно характеризувалося як хвилювання, але причин для нього не було.

Увага! Ваш час у грі добігає кінця через 10 хвилин. Знайдіть безпечне місце для свого аватару.

- Мені час виходити, - нарешті причина для хвилювання знайшлася.

- Я проведу тебе додому.

Й орк рушив вперед. Цього разу він не хапав її за руку й взагалі тримався подалі, пришвидшуючись кожного разу, як німі його наздоганяла. Відкрив прохід та першим зайшов до намету. Наказав лягати та миттєво вийшов.

У Д'Ад-Барти не було часу розмірковувати над тим, яка муха його вкусила. Вона залізла на ліжко та вийшла з гри.

Опинившись у галасній темряві офісу, Мара чомусь полегшено видихнула. Більше доби вона прожила у Сорані, хоч у реальному світі пройшов лише день. Та не встигла вона розвинути цю думку у щось, як хтось стукнув по дверцятах її капсули. Ані на мить не сумніваючись в тому, хто там такий нетерплячий, дівчина вискочила з камери.

Савелій демонстрував білозубу усмішку й нетерпляче пританцьовував.

- Їсти хочу до всирачки, - повідомив подрузі й негайно потяг її додому.

Опинившись вдома ледь не побилися через те, хто першим руки митиме, але виявилося, що біля раковини спокійно вміщуються удвох. Яєчня на швидкоруч та залишки крилець втамувала перший голод. Після чого постало питання про заготівлю провіанту на день прийдешній.

- Добре було з Саніною, - зітхнула Петренко. - Вона готувала, я мила посуд. А тепер...

- А тепер вчися готувати разом зі мною. А посуд по черзі митимемо.

Маринка знову зітхнула й почала безжально здирати шкірку з картоплі, поки Шинкевич знущався з цибулі. Невдовзі такий сякий супчик був готовий. Майже ніхто під час цього не постраждав, окрім шмата курки, який так і не вдалося прийнятно порізати й довелося шматувати його майже голіруч.

Після цього трудового подвигу геймери розповзлися по своїх кімнатах. Марина думала зайти до гри, в якій заробляла останнім часом, але спершу вирішила прилягти на хвильку, щоб перевести дух після готування. Та вже за хвилину солодко сопіла на ліжку, яке дуже доречно не заслала вранці.

Ранок як завжди почався раптово.

Марина підскочила на ліжку від усвідомлення, що бачить сон, а мала б йти на роботу. Озирнулася та побачила, що за вікном ледь жевріє ранок. 

"Схоже нормований робочий день погано впливає на мою психіку", - незадоволено буркнула розтираючи обличчя. Спати не хотілося, навіть залізти назад під ковдру та повалятися "ще п'ять хвилин", тому вона встала та попленталася до ванної. Умивання трохи зменшило припухлість обличчя, але прокидаючись, організм повідомив, що щось не так. Будь-яка спроба підняти руку, присісти та навіть розвернутися приносила нестерпний біль у м'язах.

 Ледь дошкандибала сердешна до кухні. Вона б пішла ще полежала з огляду на погане самопочуття, але їсти хотілося так, що рулади шлунка було чутно на іншому кінці столиці. Де там забути про сніданок, як то бувало?! Петренко щиро переймалася через те, чи вистачить в холодильнику продуктів. На очі одразу потрапила вчорашня каструля. Не бажаючи гаяти час на дрібниці, вона почала їсти прямо з неї.

За цією справою її і застав Шинкевич.

- Нічого собі апетити в тебе зранку, - здивувався білявий.

- Я думала, що помру, - повинилася Петренко, не на мить не призупиняючи знищення супу. - Все болить, їсти хочу, як потерпіла. Що зі мною? Я захворіла?

- А минулого разу, ну, в Японії, в тебе хіба не було кріпатури? Я пам'ятаючи про те у перші дні особливо не надривався, хоч як хотілося, але повторення минулого разу не хотілося.

- Ні. Минулого разу я так не напружувалася, - пригадуючи рівномірний кач Туттамін на перших рівнях, похитала головою дівчина й одразу ж пошкодувала про рух. Виходить вчорашній марафон у підземеллі призвів до такого.

Маловідомий, але факт: діяльність у віртуальному світі Сорану впливає не тільки на мозок, але й на тіло. Саме через той вплив Маринка так швидко одужала після операції. Реабілітація проходила під час її знаходження у вірт-капсулі. Цей факт жодним чином не розголошувався через можливі спекуляції та скандали, але скоріше за все скоро стане загальновідомим. Бо шила у мішку не сховаєш.

- Ну ти даєш... - вигукнув Савелій, а світлі брови все вище повзли по лобі, а потім враз збіглися до носа.

Петренко зітхнула та відправила у рота чергову ложку супу. Потім зітхнула ще раз та зрозуміла, що більше в неї просто фізично не влізе.

- Що ж робити? - розгублено звела очі на друга.

- Дзвони Куроді. В Японії на такий випадок були медики. Як зараз, не знаю.

І вона подзвонила. Вислуховуючи нотації від Такеші, Мара чітко уявила В'Йон-Арди. Схоже для японця вона була такою самою німі, як для орка. Напевне доля в неї така - бути генератором проблем.