VGAME. Нові боги Сораносекай

Комплект нічного вітру

Д'Ад-Барти вирішила й собі зайнятися якоюсь справою. Лишати ювеліра на самоті з такою дорогою, а головне - рідкісною сировиною просто не могла, але й стояти над душею не хотіла. Сіла за інший стіл та за своє ремесло взялася.

Ріддер затих, й через деякий час оркша настільки поринула у роботу, що забула про те, де знаходиться і з ким. За годину чи дві клопіткої праці отримала рівень й витратила всі надбанні в полюванні інгредієнти.

Подивилася на сусіда по майстерні й обурено підскочила. Чоловік спав впустивши голову на стіл.

- Гей! Прокидайся, - штовхнула його у плече без особливої надії.

Скоріше за все Пітер просто вийшов з гри. Та на вдивовижу той відкрив заспані очі й потягнувся.

- Пробач. Енергія на нулі. Важко суміщувати те життя та це життя. Заходжу напівпустим.

- Ну, відпочинь тоді, - смикнула плечима оркша.

Хоч вона й незадоволена була відстрочуванням результатом, але нащо так мучити людину? Почекає ще день. Тим паче, що й так збиралася прийняти участь в ще одній монстровій навалі.

- Ні. Я майже завершив.

Ювелір уперто схилився над своєю роботою.

Робота майстра у грі доволі цікавий процес для гравця. Те той випадок, коли твої рухи не залежать від волі. Іноді таке трапляється і під час бою, коли ти випадково робиш комбо, виконуючи звичайні удари. Замахи, уколи, стусани, навіть стрільба з різноманітної зброї у вірті доступні, якщо в тебе є відповідне уміння. Це завдяки тому, що людина з легкістю може уявити цей процес. Та навіть якщо у Сорані ти геній в якісь справі, повторити у реальному житті з тією ж силою та спритністю навряд чи вийде.

Втім, не відзначити, що покращення таки відбувається, не можна. Навіть м'язи накачуються від віртуальної біганини, що вже казати про "пам'ять тіла" до якихось дій. Адже тут відбувалося те саме, що й в житті. На початковому етапі майстра вчить наставник. Два-три простих рухи забезпечують виконання простої роботи. Далі, коли дії досягають автоматизму, майстер отримує черговий рівень. Тепер він може вчитися сам. Найрозповсюдженіші схеми та інструкції можна знайти у будь-якого торгівця. Є і рідкісні, їх можна знайти у великих містах або на аукціоні. Ну, і нарешті, унікальні та епічні схеми здобуваються на рівні 100+ майстерності.

Куро шепнув своїй господарці, що такого рівня майстерності ніхто з гравців поки що не досяг.

Втім, на скільки знала геймерка, ця сфера тільки в процесі вивчення, бо необхідні роки випробувань перш ніж можна буде щось стверджувати.

...На столі перед ювеліром лежало вже майже оформлене кольє з мотузків вкритих рунами і вставками з різного каміння. Він обережно випалював на ньому малюнки, вирізав та щось прикручував. Три браслети вже лежали готові на стільниці. Всі речі були оздоблені в єдиному стилі. Й незважаючи на дещо варварський вигляд були витонченими.

Д'Ад-Барти замилувалася цими надзвичайними прикрасами. Вони наче промовляли до неї мовою диких племен орків. Відчайдушних воїнів, життя яких оповите купою легенд та міфів.

Раптом пролунав гонг, від звуку якого розслаблена оркша здригнулася. Ріддер просяяв переможною посмішкою. Завдяки клопіткій роботі він підріс і як маг, і як майстер-ювелір.

Він згріб все зі столу та потягнув до манекену, на якому негайно розвісив усе те багатство. Кольє з незчисленної кількості оздоблених шкіряних ремінців, яке, обплітаючи шию, спускалося петлями до самого живота. З такою прикрасою й нагрудника не треба, такою міцною виглядала вона. Браслет на праву руку був тонший, ніж той, що зараз носила воїтелька й складався всього лише з трьох ремінців. Чого не можна було сказати про браслети на ноги. Вони повністю закривали кісточки та литки.

Як і обіцяв ювелір, предмети додавали привабливості та броні. Окрім того був супротив до ментального впливу та вогню.

- Виглядає... цікаво, - вичавила з себе стриманий відгук Д'Ад-Барти, хоча насправді їй хотілося стрибати, верещати та перепитувати, чи насправді така краса призначена лише для неї одної?

- Гадаю, найголовніше в цьому комплекті не вигляд, - хитро посміхнувся Ріддер.

Комплект. Такого поняття в Сорані геймерка ще не зустрічала, але ж сила комплекту відома будь-якому гравцю.

Оркша відійшла на крок.

{Комплект Нічного вітру

+1 до всіх параметрів

Інтелект +5

Магічна властивість "Нічний вітер"}

Видох розчарування вирвався з грудей з тихим стогоном "Ні..." Як не намагалася геймерка триматися якнайдалі від магії та інтелекту, як не шкодувала для них дорогоцінних очок, параметр вперто пер вгору й з кожним разом ставав більш привабливим.

- Не подобається? - здивувався маг. - Ця зброя наче створена проти мене. Та за таку штуку дияволу душу можна продати.

- Якщо ти маг. А мені воно нащо? Тепер, щоб усім цим добром користуватися, доведеться Дух качати, а в мене ні з чого.

- Не подобається - продай.

- Ще чого, - насупилася оркша. - Я стільки заради нього пережила.

- Одягни. Мені ж цікаво, як воно виглядатиме на гравці.

Д'Ад-Барти не довелося просити двічі. Спершу вона зняла з манекена кольє. Важке, як повна броня, але на шию та груди лягло, як рідне. Незручностей при русі, на які очікувала геймерка не було. Й вона схилилася до браслету на руку. З такою елегантною прикрасою відчула себе принцесою орків не менше. Й нетерпляче присіла, щоб одягти браслети на ноги.

- У мене відчуття, що я вищою стала, - з подивом констатувала оркша й поглянула на ювеліра.

Чоловік дивився на неї зачаровано, навіть дихати не смів, але після її слів схаменувся.

- Вищою не стала, але привабливість зашкалює.

- Справді? - зніяковіла зеленошкіра. - Ну... Дякую... Дякую за роботу. Що там з оплатою?

- О, звісно. Завдяки тобі я двічі апнувся та й виробів зробив чималенько. Тобі грошима віддати чи матеріалами?

Д'Ад-Барти завмерла на хвилину. Чи може ця несподівана доброта бути наслідком дії прикрас та чи не завершиться вона найближчим часом? Якщо так, то треба було швидко користуватися моментом та бігти якнайдалі від цього ошуканця, що збирався присвоїти собі сировину та продукт. Й логічно було б взяти гроші.

- Звісно грошима буде зручніше.

- Добре.

Й Ріддер не питаючи сипнув у кишеню оркші сто золотих.

"Точно треба тікати", - малодушно подумала вона. Але ворота все ще були закриті, до того ж час у грі добігав кінця. Розгублена вона вийшла з майстерні й завмерла посеред двора.

- Ти знову замислила якусь дурню, красуне моя? - пролунав голос позаду.

Д'Ад-Барти озирнулася й побачила чоловіка, що криво посміхався стоячи спершися на одвірок.

- Ти про що?

- Про те, що ти отримала гроші та прикраси й вирішила, що з мене більше нічим поживитися.

- Я отримала своє. Те, що заробила і за що заплатила, - насупилася зеленошкіра.

- Я можу дати тобі набагато більше. Більше грошей, кращий обладунок. Не варто списувати мене, отримавши лише таку дрібницю.

Ріддер відштовхнувся від одвірка та трохи наблизився.

- Мені не потрібні твої гроші, - підібралася оркша.

- Тоді що? Що тобі потрібно? - допитувався Ріддер, наближуючись все ближче. - Я дам тобі все, що забажаєш... Тільки будь зі мною. Хоча б тут, у Сорані.

- Та нащо я тобі здалася?! - вигукнула з пересердя геймерка. - Дай мені спокій! Я просто хочу грати так, як хочу.

- Хіба я тобі заважаю? - здивувався Пітер та потягнувся рукою. - Я просто хочу знати, що ти десь поруч. Що ти в безпеці.

Геймерка не відповіла. Вона не бачила сенсу відповідати тому, хто сплутав вірт та реальність. Яка ще безпека у фентезійному світі з купою монстрів та ворожо налаштованих гравців?

Саме задля цього - гострих відчуттів та небезпеки - люди і грають.