VGAME. Нові боги Сораносекай

В печері пустельного змія

За першим же рогом на них чекала засідка з п'яти Двоголових гідр четвертого рівня. Не права була Д'Ад-Барти, коли думала, що велетенській ящірці в печері битися буде незручно. Гідри чудово справлялися з цією справою. Дуже скоро печера заповнилася отруйними випарами їхнього дихання. Воно не вбивало підсилених воїнів, але загоєння ран ставало повільнішим.

Стріли лучника практично не наносили урону тварюкам, тож головною бойовою силою була воїтелька та маг, який кидався вогняними бризками.

Нікого не дивувало, що відрубані голови відростали знов та ще помножувалися на два. Били вони трохи слабше, але отрута робила свою справу, сповільняючи орків. Й-Дум, згадавши легенду, почав цілити не туди, де натовп більший, а туди, де Д'Ад-Барти щойно зрубала голову. Ефект був майже моментальний. Менше як за хвилину вони здолали двох гідр, а після активації люті берсерка останніх трьох - ще швидше.

Хоч із З'Ай-Руда не було користі в бою, дарма часу та стріл він не втрачав. Обережно дослідив приміщення й знайшов дещо цікаве - квіти, що наче зменшені копії гідр коливали пелюстками-головами. Його рівень травника дозволив визначити їх як Регтійську лілію, яка є чудовою протиотрутою. 

- Дивіться, що я знайшов, - коли скінчився бій, захоплено вигукнув командир. - Зберіть й собі кілька та підемо далі.

Й-Дум витягнув ножичка, а оркша похитала головою та зітхнула. Вона жодної професії взяти не встигла.

Невдовзі вони обережно рушили далі. Порядку не міняли. Печера не мала розгалужень, була тонкою та довгою, як кишка. Лише іноді трохи розширювалася, щоб вмістити монстрів. Зазвичай вони були не надто сильні й великої загрози групі не несли, а лут давали дуже добрий. Кілька разів гравцям довелося із сумом пройти повз поклади золота та топазів, бо ніхто професію гірничого і не думав освоювати в степу.

Пройшло не менше години, а печера й не збиралася закінчуватися. Звісно дворфського чуття геймерка тепер не мала, але їй здавалося, що вони не надто заглибилися у надра й нижче не опускаються, але і не піднімаються.

- Може, повернемо назад? - нерішуче спитав Й-Дум. - В мене залишилося часу менше години. Не хотілося б застрягти у печері, коли відведений час скінчиться.

Командир поглянув на вбудований годинник в своєму меню та зітхнув.

- Мабуть, ти правий. Ми і так непогано затарилися.

- Чекайте, - Д'Ад-Барти, що тільки но розслабилася, не хотіла кидати ласий шматок. - У вас місце у торбах скінчилося?

- Та ні, але батьки встановили обмеження, - останні слова З'Ай-Руд промовив дуже тихо, ховаючи очі, не хотів визнавати своєї залежності від старших.

- То й що? Коли час наблизиться, просто телепортуєтесь до стартового міста, - обоє орків різко звели голови, а потім зітхнули. - Тільки не кажіть, що у вас немає сувоїв телепортації.

- Я вирішив, що буду телепортитися, коли вивчу заклинання.

- Так, - оркша дістала з торби та вручила кожному по сувою. - Такий шанс випадає не часто. Надурику стільки всього набрати. Будемо проходити данж поки є така можливість. А коли час скінчиться, ви знаєте, що робити.

Вона поплескала обох одночасно по м'язистих плечах та розвернулася у бік темного проходу, за одним з рогів якого на них обов'язково чекала засідка.

Орки швидко сховали сувої та слухняно рушили за нею, про щось перемовляючись у приватному чаті. Д'Ад-Барти цього не бачила, а інакше розлютилася б. Бо одне діло обговорювати нишком, коли не знаєш співбесідника, а зовсім інше ігнорувати перевіреного члена команди.

Пройшло ще півгодини. Йти, не те що битися вже було важко. Командир викликав коня, й на нього тепер складали здобуте. Оркша отримала рівень та вже не раз змінила обладунок, кожного разу знаходячи щось більш цікаве. Й-Дум також примудрився отримати рівень й також перевдягтися. Щоправда у своє, прикуплене у магазині та недоступне для носіння через брак досвіду. 

З'Ай-Руд нарешті став парубком. В супереч побоюванням його не викинуло з пригоди, щойно він став надто дорослим, й це тішило усіх.

{Вікове ранжування у грі

Увага! В грі присутній розподіл персонажів за віком.

Доки аватар не досягне певного віку, він обмежений у відвідуванні певних локацій, а також отриманні деяких квестів.

Існує три вікові групи:

Підліток (хлопець, дівчина) - 1-10 рівень

Юнак (парубок, молода жінка) - 11-40 рівень

Дорослий (чоловік, жінка) - 41 і вище

Гравцям різних вікових груп заборонено приймати участь у поєдинках між собою, а також дорослим гравцям брати в групу молодь до закритих локацій.

Підліток не втрачає досвід та міцність обладунків та зброї в разі смерті, а також не дає досвіду гравцю, що його вбив*.

*Увага! Вбивство підлітка робить з вас дітовбивцю (посилання).

Вікову групу легко визначити за зовнішнім виглядом аватара.

Дорослішання відбувається завдяки накопиченню досвіду за вбивство монстрів, ремісництво, в поєдинках з іншими гравцями й на тренувальній арені*, а також під час отримання теоретичних знань в університеті**.

*Увага! Дорослішати на тренувальній арені можуть лише підлітки та юнаки.

**Увага! Дорослішати під час навчання в університеті можуть лише підлітки.}

А печера все не закінчувалася. Черговий бій вирішили зробити останнім, тим паче, що тривав він менше тридцяти секунд. Берсерк навіть лють не встигла активувати.

- Ну все, - нервово видихнув командир, - час виходити. Ще треба до готелю дістатися.

- В тебе є ще місце у поклажі? - спитала невгамовна оркша в З'Ай-Руда.

- Так, - подовжив голосну командир, - а тобі нащо?

- Хочу скинути трохи, скільки влізе. Час у мене ще є. Спробую лишитися.

- Ти при своєму розумі? Тебе вб'ють!

- Монстри тут не надто сильні. У пащу не лізтиму. Триматиму сувій напоготові. В мене ще є. До того ж не факт, що після вашого відходу земля не розверзнеться та не виплюне мене на поверхню.

- Ти божевільна, - видихнув командир, а Й-Дум похмуро мовчав.

Оркша швидко перекидала речі до сумок напарників, особливо не запам'ятовуючи, що саме їм віддала. Хай у них голова болить від сортування. А якщо щось до рук прилипне, нічого страшного. Адже насправді лут - це лише приємний бонус до пригоди, яку подарували їй ці двоє.

Закінчивши, Д'Ад-Барти вийшла з групи. Й знову нічого надзвичайного не сталося. Молодший орк непомітно зітхнув, а потім пірнув у свою торбу та дістав чудової роботи палаш.

- Мені він ні до чого, - ткнув у руки зброю.

- Дякую, - здивовано видихнула оркша, із задоволенням відмічаючи, як руків'я чудово лягло у долоню.

Й-Дум не відповів. Він вже тримав у руках сувій й за мить зник.

- Ну, бувай, - кивнув З'Ай-Руд. - Щасти.

- Ага.

Оркша лишилась сама у пітьмі. Тільки тепер вона зрозуміла, що світло ніс командир. Під шкіру одразу поповз жах. Згадалася грузла пітьма, яку колись давно розповсюджувала Упиряча матка. Щоб прогнати мурашки по всьому тілі, Д'Ад-Барти негайно дістала смолоскип та закріпила його у слоті, щоб звільнити руки. Викликала Куро та Гострозубика. Обоє негайно з'явилися у печері, й це трохи заспокоїло.

- Фух. Не знала, що в мене така травма лишилася.

Геймерка згадала, що тоді їй навіть жахіття снилися, але щойно вона поїхала з Токіо все скінчилося й згадки ніколи не приходили, навіть уві сні.

- Тепер все інакше, чи не так? - спитала вона, ні до кого не звертаючись, але Куро відповів:

- Саме так. Я з тобою. Жодних збоїв у роботі вірт-капсули немає. Тож результат пригоди залежить тільки від твоєї вправності.

- Тоді він також залежав тільки від моєї вправності, - чомусь незадоволено буркнула оркша. Можливо, образилася, що помічник читає її думки без дозволу.

Тим часом Підземелля пустельного змія, повністю виправдовуючи свою назву, продовжувало тягнутися далі. Монстри, що не перевищували п'ятого рівня, так само не завдавали особливого клопоту. Тим паче з новим мечем, що наче був створений спеціально для неї. Плоть розрізалася майже не даючи спротиву, моментально знешкоджуючи ворогів.

Гострозуб, що як прив'язаний слідував за господинею та ретельно "підмітав" м'ясо та шкіру, які вже давно перестали цікавити оркшу. Така недбалість ледь не вартувала йому здоров'я, коли він підійшов до місця битви надто близько. Кілька печерних щурів вискочили звідкілясь з-під лап пета, загрожуючи вчепитися гострими дворядними зубами у шию. Але Д'Ад-Барти нагодилася вчасно й чіткими стрімкими уколами вбила дрібноту.

В цих діях не було жодного сенсу та потреби, бо укуси - то лише подряпини, які несуть лише біль, а не смерть. Це розумів навіть зулет. Й тепер бій збуджував в ньому бажання приєднатися, але це також не мало жодного сенсу. Воїтелька добре справлялася й сама.

Потроху ящур ставав більший та гладший й наїдки почав перебирати: спершу відмовився від шкіри, а потім став обирати лише найсоковитіші шматки м'яса.

Зрештою після чергової перемоги Д'Ад-Барти втомлено опустилася на кам'яну підлогу. Тільки тепер вона поглянула на улюбленця, що тихенько плівся позаду.

- Нічого собі ти розкоровів!

Гострозуб не образився на ці слова, а ліг поруч та ласкаво поклав голову, що стала ледь не вдвічі більшою, господарці на коліна.

- ...Й подобрішав.

Неабияка вага не приносила урону, але біль був відчутний. Тим не менше, оркша і не думала проганяти зулета. Вона ретельно чухала його морду та шию поки монстр не встав сам, але не для того, щоб піти. Велетенські розміри заважали, але ящур як міг обережно пірнув під руки та підняв господарку на ноги, щоб в наступну мить розпластатися перед нею.

Не одразу, але Д'Ад-Барти здогадалася, на що натякає звір.

- Ти ще не доріс, щоб вершників возити, - Гострозуб не ворухнувся, продовжуючи роздивлятися її розвернутим оком. - Ну добре. Ти на мені полежав, тепер я на тобі.

Й оркша здерлася на спину. Завдяки її старанням раніше, тепер вона лежала не на шорсткій лусці та шипах, а на досить гладенькій вичиненій шкірі обладунків. 

Тим часом звірюка підвелася та поволі рушила далі. За мить вони опинилися в оточенні рептилій дещо менших, ніж її Гострозубик. Підземні зулети шостого рівня. Схоже, рівень монстрів в печері нарешті почав зростати. І як не вчасно, коли оркша була геть виснажена. Тим не менше вона войовничо ухопилася слабкою рукою за палаш.

Та ящури довкола не звертали на родича, а разом і на його ношу жодної уваги. Гострозуб продовжував спокійно крокувати через гурт ворогів. Спокій пета передався і його господарці. А може, то була втома. В будь-якому разі Д'Ад-Барти знову поклала голову на спину істоти й стала спостерігати, як пропливають повз смугасті спини й шипасті маківки.

Печера з зулетами здавалася нескінченною. Схоже, це була остання печера. А ця купа тварюк відігравала роль боса. Та оркша помилилася. Бос в голові пустельного змія все ж таки був. Й невдовзі вона з ним зустрілася.