VGAME. Нові боги Сораносекай

Завдання виконане

Як і водиться, ранок настав несподівано... і невчасно. Розбудило Маринку чомусь не веселе наспівування на телефоні, а гучне гупання у двері. Незвикла до такої побудки дівчина, підскочила на ліжку та спантеличено заозиралася на всі боки.

- Якщо за дві хвилини не вийдеш, - погрозливо пролунало за дверима, - то я увійду.

Спершу Петренко не сприйняла погрозу серйозно й знову бува опустилася на подушку, але потім згадала, що вночі забула одягти піжаму й зараз мала дещо провокаційний вигляд. Тому вона негайно озвалася й почала швидко одягатися. В процесі поглянула на екран смартфону й зрозуміла, чому лютує Шинкевич. Лежебока проспала обидва свої будильники, й зараз над нею зависла загроза спізнення.

Подальші збори були такими швидкими, що дівчина помітила, що сусід незвично блідий, тільки коли вони опинилися щільно притиснутими одне до одного у вагоні метро.

- Ти чого такий нещасний?

Хлопець глянув згори донизу й спробував посміхнутися. Вийшло так собі, тому Маринка суворо зсунула брови. Тепер посмішка була ширшою та щирішою.

- Та нічого, просто не виспався.

- Ага. Мене повчав, а сам в інеті завис?

- Типу того. Хотів знайти дещо швиденько, а потім якось відволікся...

Нарешті залізний хробак довіз геймерів до потрібної зупинки й вони, знову ж таки, слідуючи за хвилею натовпу, видерлися на поверхню. Ще кілька хвилин підтюпцем, й парочка опинилася біля входу до бізнесового центру, кілька поверхів якого орендувала японська компанія.

Виявилося, що вчора Марина була зовсім поруч із Савелієм. Його капсула знаходилася через дві від її. А ще біля входу вона зіштовхнулася з Дмитром, з яким напередодні проходила співбесіду. Той здивовано звів брови, але нічого, окрім привітання, не сказав.

Кілька хвилин й Петренко вже забула про всіх і все, що оточувало її раніше. Вона вже натягнула шолом та пірнула у знайому пітьму...

А ще за мить підвелася на хутрі у темному наметі. Якщо ввечері тут горіли якісь каганці-освітлювачі, то тепер - вдень - єдиним освітленням були тонкі щілини біля входу, де килим не дуже щільно прилягав до стіни, а ще невеликий отвір у даху. Джигара поруч не виявилося. Й це порадувало Д'Ад-Барти - ніяковіти не доведеться.

Вона встала та вийшла з намету. Був яскравий степний день без натяку на хмаринки на небі. Оркша одразу наткнулася на якусь НПС, що проходила повз. Зеленошкіра здивовано відкрила рота, але не промовила ані слова, й пішла собі.

А Д'Ад-Барти побігла шукати свого наставника. В неї лишилося не так багато часу, щоб ще підрости до появи своєї команди. Вона ж бо обіцяла їх вразити, а сама ледь здобула п'ятий рівень. Та орк ніяк не хотів знайтися. Наважившись, вона підійшла до наглядача телепорту. В Крикоті той відповідав також і за оперативну інформацію для гравців.

- Вітаю, О'Др-Икку. Не знаєш, де я можу знайти В'Йон-Арди?

- Ти ще тут? - зобразив здивування орк. Зобразив, бо чудово знав, чиєю німі стала дівчинка перед ним. А потім якось сумно зітхнув та відповів: - Твій джигар на полюванні. До вечора його не побачиш. Власне, тобі треба було б бути поруч з ним у цей час. Що тебе затримало?

- Сон, - буркнула оркша та роздратовано відвернулася від наглядача.

Якби не дурнуваті правила Куроди, вона б днювала і ночувала тут, і, звісно, не пропустила б жодної події. Це ж треба... Пропустити похід.

- Цікаво, коли було повідомлення про нього? - за старою звичкою спитала вголос.

- Повідомлення про спонтанні події не з'являється. Це як коли ми брали замок Чубак-Нур, - пролунала несподівана відповідь й з'явилася стаття з VGAME Wiki.

{

Події

У Сорані спостерігається три види подій:

Заплановані. Проходять у чітко визначеному місці щоденно, щотижнево та щомісячно. Повідомлення про подію з'являється за півгодини до початку та повторюється кожні десять хвилин. Зі списком запланованих подій та їх розкладом можна ознайомитися у відповідному розділі VGAME Wiki (посилання)

Спонтанні. Залежать від випадкової взаємодії гравця з геймплеєм гри. З деякою мірою вірогідності подію можна передбачити, спостерігаючи за поведінкою НПС довкола. Повідомлення про подію не з'являється.

Кліматичні. Залежать від змін у погоді. З деякою мірою вірогідності подію можна передбачити, вивчаючи прогноз погоди. Повідомлення про подію не з'являється.

}

Оркша змахнула текст не читаючи та округлила очі, побачивши маленьку копію В'Йон-Арди. Кілька митей знадобилося для того, щоб зрозуміти, що перед нею не її джигар, а давнішній улюбленець і напарник - Куро.

- Не може бути.

- Може. До речі, батько тебе попереджав, що встановить мене.

- Батько? - перепитала оркша, намагаючись пригадати, що за повідомлення отримувала у грі.

- Курода Такеші, - пояснив міні-орк.

- Ти звеш його батьком?

- Чому ні? Він створив мене. Творець - надто пафосно звучить, а розробник не він один. Ще є пропозиції?

- А ти змінився, - геймерка марно намагалася відірвати щелепу від підлоги. - А як щодо імені? Чому б не звати його просто на ім'я.

- Цікаво... Але ні. Мені так більше подобається. Я тепер беру те, що мені подобається і таким чином покращую себе. Тому я змінився. А раніше брав усе, не розбираючи. Якби в той час я опинився на місці Вірусу, то результат був би приблизно такий самий. Я з'їхав би з глузду. Батько довго чистив його перш ніж додати до мого програмного коду. Добре, що ти була моїм оператором.

- Ага. Значить Такеші - батько, а я - оператор, - ображено склала на грудях руки оркша, наче пропустивши повз вуха всю попередню інформацію.

- В тебе є кращий варіант? - як завжди зацікавився помічник.

- Ну, - трохи зніяковіла геймерка. - Спершу я вважала себе твоєю господинею... А потім ти став наче партнер.

- Партнер мені подобається більше, - кивнув маленький орк.

- Куро, що мені робити далі? - одразу спитала оркша.

Від несподіваної зміни планів та зустрічі з помічником, вона трохи розгубилася. Наставника немає. Хто допоможе порадою, як краще розвиватися? З іншого боку з'явився універсальний порадник, який дасть фору будь-якому довіднику.

- Рекомендую виконати класове завдання, щоб здобути лють.

- О, точно! Я вже й забула про нього, - стрепенулася зеленошкіра та без зайвих зволікань побігла геть з табору.

Опинившись у степу, розгорнула мапу. Вона приблизно здогадувалася, куди треба бігти, але було якось боязко потикатися туди одній. Хоч орки НПС й перестали зверхньо хмикати при появі молодої воїтельки, але виходити перед ними з храму так само не хотілося.

Дикі молоді зулети шостого рівня - зменшена копія ящірок, яких орки використовують як їздових тварин та компаньйонів. Надзвичайно люта та агресивна істота. Погано піддається дресурі. Якщо стосунки з хазяїном з якихось причин погіршаться, запросто може атакувати його прямо під час бою. Вони швидкі, верткі та доволі сильні. Чудовий суперник, щоб швидко втратити 70% життя. Або й усі сто.

Рішуче стиснувши руків'я свого меча, оркша потрусила в обраному напрямку. Добре, що ящірки ті не збивалися у зграю, як полюбляють деякі істоти. Навіть молодняк в них доволі відлюдькуватий. Але через це знайти їх важче. Та на мапі, що дав їй Голова, на відміну від вбудованої, були не тільки невідкриті місцевості, а ще й точне місце знаходження тварюк.

Хвилин за п'ятнадцять вона вже перепочивала біля великої скелі. Згідно позначки на мапі монстр не рухався, можливо спав, або як сама воїтелька сидів у засідці. Тож відновивши сили, Д'Ад-Барти визирнула зі своєї схованки. У високій траві зулета видно не було. Пісочного кольору луска з сірими смужками добре маскувала тварюку. Довелося здертися на камінь, щоб збільшити огляд. Цього разу їй пощастило побачити довге тіло у траві.

Довше зволікати не мало сенсу. Ворог був виявлений, отже кращого моменту атакувати, ніж зараз, не буде. Меч вже був готовий й разом зі своєю господаркою навалився на здобич.

Та розрахунок виявився невірним. Луска тварюки на спині була найміцніша, тому поганенький меч лише трохи подряпав її. Зулет звівся на ноги й повернув голову. Велетенська морда опинилася якраз навпроти оркші. Ящірка відкрила беззубого рота та загрозливо зашипіла. Але відсутність зубів аж ніяк не додавала надії, бо сталеві щелепи були гостріші за бритву. Лише мить і нікчемна залізяка, яку раніше Д'Ад-Барти вважала своїм мечем, стала коротеньким недогризком в руці.

Отут вже прийшов час панікувати. Дивом ухилившися від чергової атаки, невдаха воїтелька припала до жорсткої спини й поповзла ближче до голови, бо гнучка шия не могла дотягнутися до жертви тільки там. А ще буде можливість поранити її, вціливши в око чи під щелепою. Та це не надто допомогло. Після невдалої спроби дістати оркшу, зулет впав на спину.

Зеленошкіра почула як по всьому тілі затріщали, ламаючись, кістки та відчула біль. Звісно не такий який мав би бути при такій кількості переламів, але доволі чуттєвий. З рота разом з повітрям вирвалися бризки крові. Але ящірку вона не відпустила.

Навпаки, пальці намацали доволі зручні заглиблення, в які вони негайно вчепилися.

Шкала здоров'я стала помаранчевою й активно зменшувалася. Незважаючи на те, що зулет вже давно знову підхопився на ноги та тепер крутився мерехтливою стрічкою на всі боки. До внутрішніх поранень додалися ще й зовнішні. Десь звір лапою діставав, десь шипи на гнучкому тілі здирали шкіру ременями. Рани не смертельні, але з часом їх кількість стала така велика, що в Д'Ад-Барти почалося паморочитися перед очима.

Увага! Ви виконали завдання "Пізнай свою лють". Нагорода: Освоєння класової здібності.