VGAME. Нові боги Сораносекай

Сірий камінь

- Я не надто добре знаю тебе, щоб ненавидіти, - здригаючись, промовила оркша. - Але все ж ми занадто різні, щоб ставати друзями.- Навіщо ти так? - гірко усміхнувся чоловік. - Ти ж знаєш, як я до тебе ставлюся.

- Звісно! У єдиному пориві ти можеш вбити мене або стати  для мене тимчасовим порятунком.

- І як ти так добре вивчила мене? Небезпечно лишати тебе у грі.

- І що ти зробиш?

Зеленошкіра вперто вип'яла вперед нижню щелепу, приймаючи загрозливий вигляд та це не справило жодного враження.

- Нічого, - ласкаво усміхнувся Пітер.

- Я можу йти? - насторожено спитала Д'Ад-Барти, яка до того навіть сподіватися не сміла на позитивне завершення цієї зстрічі.

- А ти хочеш цього? - чоловік схилив голову на бік, як це робив тільки він. - Може скласти тобі компанію? Куди ти мандруєш?

- Гадаю, не варто, - нова хвиля настороги затопила свідомість.

- Ти знову відштовхуєш мене. Чому? - щиро дивувався той псих.

- Я була в твоїх думках.

- А й справді. Та невже ти побачила там щось що настільки жахливе? Щось таке, що й досі не можеш пробачити.

Геймерка замислилася. Насправді нічого особливого в думках П'єра не було. Так, він бурхливо реагував на її відмови, але лише тому, що Марина не сприймала його почуття серйозно. Й те, що в кінці Пітер поводився неадекватно, також легко було пояснити дією вірусу. В самої геймерки дах з'їхав набагато далі лише за кілька годин взаємодії з ним. Тож чи була насправді вина Пітера у тому, що він поводився та думав неадекватно?

- Я... я не знаю.

- Я буду добре поводитися, обіцяю, - знову ласкава усмішка. - Відверто кажучи, мені вже набридло бути відлюдником. Мені здається покарання за вбивство підлітка аж занадто жорстоке. Особливо з урахуванням того, що воно було випадковим. Вдарив по площині й двоє ельфят відправилося на переродження.

- Тут неподалік стартове місто ельфів? - здивувалася Д'Ад-Барти, намагаючись окреслити мапу Сорану в своїй голові.

- Наскільки мені відомо, ні.

- Тоді як вони тут опинилися?

- Звідки мені знати? Я тут займаюся збором матеріалів для прикрас. Взяв професію ювеліра. Завжди полюбляв красу.

- І які ж тут матеріали?

- Здебільшого бурштин. А ще шкіра та кісточки дрібних тварин, некроманти їх полюбляють.

Отже старий знайомий окрім ювеліра взяв собі рудокопа та шкіряника.

- А з крила нічної шайти зможеш щось зробити? - пригадуючи властивості матеріалу, спитала в майстра.

- Треба подивитися.

Д'Ад-Барти дістала матеріал й передала ювеліру. Той обережно взяв полотно й здивовано звів брови.

- Нічого собі, рідкісна. Поки що мій рівень не дозволяє з ним працювати, але якщо почекаєш, я наб'ю відповідну кількість досвіду.

- Довго чекати?

- Двадцять ігрових годин.

Оркша замислилася. Не так і довго. Тим паче, що невдовзі її робочий день добіжить кінця, й вона вийде з гри.

- Гадаю, це прийнятно.

- Але мій час майже скінчився, тож продовжити зможу тільки завтра

- Ну гаразд...

Воїтелька стримала зітхання. Насправді такий збіг був би аж занадто хорошим.

- Тут неподалік заїжджий двір. Я там ховаюсь від переслідувачів. Якщо гроші є, також можеш там зупинитися.

- Ходімо.

Так зовсім несподівано для себе геймерка об'єдналася з колишнім недругом. Хоч і пообіцяла собі, що це лише на деякий час. Вони рушили тонкою стежкою на схід й невдовзі опинилися перед великими воротами заїжджого двору. У дворі було облаштоване стійло для коней, невеличка кузня та магазин. Навпроти воріт був вхід до триповерхової будівлі, де розмістилися корчма та готель.

Д'Ад-Барти миттєво оцінила простір. Її зулетові у стійлі буде тіснувато, тож хай сидить собі у внутрішньому слоті. Заходячи до приміщення їй чи не вперше у житті довелося пригнутися, щоб не отримати по лобі від одвірка. Й це не дивно, бо господарем у цьому закладі був гном.

Тобто гноміха. Оркша зрозуміла це, коли господиня вийшла з-за стійки, щоб привітати нового пожильця.

- Доброго дня, воїтелько. Як добре, що ти завітала до нас у скрутну годину. Невдовзі розпочнеться напад лісових тварюк. Нам стане в нагоді будь-яка поміч.

Увага! Ви отримали завдання "Оборона "Сірого каменю". Тип завдання: звичайне.  Умови: разом з іншими оборонцями утримайте три хвилі нападу лісових істот та вбережіть майно гноміхи Сусти. Нагорода: досвід від 50, срібло від 20, Притулок з комфортом на 1 ніч.

Пітер, зараз у грі його звали Джим Ріддер, пройшов повз гноміху та піднявся по сходах. Схоже оборона стану не було обов'язковим завданням, або він його вже виконав.

- Вітаю. Звісно я допоможу. Але в мене лишилося небагато часу...

- Не варто пояснень. Я вірю, що благородне серце не дозволить тобі лишитися осторонь, якщо ти будеш в змозі тримати меч у руці.

"Отже це завдання не має строку давності. Це добре", - вирішила геймерка.

- Саме так. Дякую. Та чи це єдине, що хвилює вас, моя люба господарко? Може є ще щось, чим я можу допомогти.

Гноміха зніяковіла. Напевне раніше до неї не часто так зверталися. Звичка з ігор, де танки були лише чоловічої статі та вели відповідні діалоги, несвідомо робила з Д'Ад-Барти підкорювачку жіночих сердець.

- Є ще дещо, - зітхнула Суста. - Мій чоловік пішов у гори кілька тижнів тому. Й з того часу від нього жодної звістки. Тож в мене до тебе прохання: якщо ти вирушиш в гори та зустрінеш там мого Табора, передай йому звістку від мене.

Увага! Ви отримали завдання "Звістка для Табора". Тип завдання: спеціальне. Умови: передайте гному Табору листа від його дружини. Нагорода: досвід 300, рідкісний камінь.

"Нічогенька нагорода", - подумки присвиснула оркша. Отже завдання буде не надто й просте у виконанні.

- Зроблю все, що в моїх силах, - приймаючи лист, відповіла воїтелька.

Гноміха усміхнулася та запропонувала гості скуштувати її страв перед відпочинком. Ця ідея Д'Ад-Барти дуже сподобалася, й вона нарешті змогла наїстися від пуза найкращих смаколиків. Потім служка, молодий хлопчина людської раси, провів її до кімнати на другому поверсі. Третій поки що їй був не по кишені. Геймерка, поки піднімалися по сходах, весь час змушена була нахилятися, чим неабияк лякала свого провідника. Той сіпався та обертався, так наче чекав нападу.

Одразу дві речі здалися дивними. По-перше, це перша дитина серед НПС, яку зустріла геймека. А по-друге, це перший НПС, який з осторогою ставиться до гравця.

- Ти боїшся мене, хлопче? Чому? - спитала, коли вони опинилися біля необхідних дверей, і служка зазбирався зникнути з поля зору.

- Я не боюся, - знизав плечима хлопець, намагаючись виглядати при цьому байдуже.

- Справді? - й оркша потягнулася до кишені, щоб дістати для нього мідяка.

Дивно, раніше в неї і думки не виникало дати НПС чайові. Але тут, мабуть, було як з петами. Що більше ти їм даруєш, то краще ставлення.

Але реакція була несподівана: пацан зігнувся майже до самої землі й накрив голову руками.

- Пробачте, пробачте. Так, я дуже боюся! - заголосив служка.

Д'Ад-Барти присіла перед ним навпочіпки й якомога тихіше та ласкавіше прошепотіла:

- Не варто. Я страшна тільки для своїх ворогів. А ти до ворога ще не доріс. Тримай.

Вона сунула мідяка під ніс боягузу. Той кілька секунд здивовано роздивлявся його, а потім швидко вихопив з рук. Як той Гострозубик у їхню першу зустріч. Оркша ледь стрималася, щоб так само не гримнути на хлопця, щоб брав обережно.

Обоє підвелися. Служка високо здер голову, щоб поглянути на страшне обличчя орка. Воїни, що траплялися йому раніше, ніколи не були такими добрими. Втім, до цього на нього взагалі мало хто з прийдешніх воїнів звертав увагу. Незалежно від раси. Орків хлопчина боявся мабуть тому, що у тутешніх лісах вони траплялися дуже рідко. Так само рідко як і живі мерці чи демони.

Чого не скажеш про гори. Там в оточені високих скель знаходилася столиця усього жахіття світу - Салма - місто демонів.