Сила грошей

Глава 10

Пройшло вже більше місяця з того разу, коли Олексій востаннє розмовляв з Оксаною. Й, відверто кажучи, з плином часу йому ставало дедалі краще. Тобто як краще? Життя поверталось у свою звичну колію: робота-дім. Із наближенням новорічних свят в Льохи зазвичай ставало більше роботи, бо "сімейні" всі як один брали відпустки. Тож тепер, коли в нього ще й дівчини не стало, сам бог велів працювати аж до скону.Не сказати, щоб Мірошниченко надто переймався цим. Лишень виторгував собі три вільні дні поспіль: від шостого січня до восьмого, бо планував навідати батьків.

Руйнуватися чіткий план почав дев'ятнадцятого грудня, коли йому подзвонила... пані Наталя.- Доброго вечора, Льошо. Не заважаю? - ласкаво поцікавилась знайома, а в чоловіка по шкірі побігли мурашки в поганому передчутті.

- Щось трапилось?  -насторожено спитав в пані Міллер.- О, ні! Не переймайся у мене все чудово, почуваюся добре. От вирішила привітати тебе зі святом, - зацвірінькала жіночка, наче вони були добрі знайомі, ба навіть, друзі.

- Ам-м... дякую. Вас також вітаю... Здоров'я та усього найкращого.- Дякую-дякую, дорогенький, - засміялася пані Міллер. - Шкода, що не зможемо відсвяткувати разом.

- Ам-м... так, - не те щоб Олексій насправді сумував з цього приводу, але засмучувати бабусю своїми турботами не хотів.- В мене буде до тебе прохання, - нарешті перейшла до справи літня жінка.

- Навідати вашу тітку? - одразу здогадався Мірошниченко. Навіщо ще дзвонити лікареві?- Не тільки. Я хочу, щоб ти дещо купив для неї. Ти, звісно, також в накладі не зостанешся.

- Власне, зараз я працюю півтори зміни поспіль, а потім ніч відісплюся й знову на чергування.- Ой, бідненький! Геть себе не бережеш. Що ж робити? Кур'єром не вийде посилку переслати. Чужим вона не відчиняє, шахраїв боїться. А онука, що до неї ходить, на свята поїхала десь.

- Гаразд, - зітхнув чоловік, - відвезу. Тільки не сьогодні. Завтра, після чергування.- Ой, а сьогодні й не треба. Я планувала зробити подарунок до різдва.

- Різдва? До нього ж ще майже місяць.- Католицького різдва, воно двадцять п'ятого.

- Двадцять п'ятого я вільний, - прикидаючи у пам'яті свій щільний графік, відповів Олексій.

Цей день і ніч він планував провести у міцному сні. Але за потреби зможе виділити години зо дві на покупку та транспортування подарунку.

- От і добренько, - зраділа пані Міллер. - Я трохи пізніше надішлю тобі адресу, де забрати подарунок.- Гаразд, - полегшено зітхнув хлопець.

"Навіть по магазинах бігати не доведеться. Отже впораюся не більше як за годину"....Двадцять п'ятого числа, падаючи від втоми після чергування, Льоха поплентався до вказаного Наталею магазину, бо бабуся попросила привітати родичку неодмінно вранці.

Розкішний заклад зустрів чоловіка яскравим світлом ліхтариків і мішури, усміхненими обличчями співробітників й відвідувачів, веселими співами, а також неймовірно апетитними ароматами свіжої випічки.Незважаючи на велику кількість персоналу, біля стійки видачі утворилась черга з десятка покупців. Тому Олексій притулився до однієї з колон та на хвильку прикрив очі. Отямився, коли співробітниця сунула йому під носа фірмовий паперовий стаканчик й повідомила, що прийшла його черга отримувати товар.

Від здивування чоловік прокинувся навіть без кави й озирнувся. Інші й справді чекали поки він забере свій пакунок. Ніхто не намагався влізти без черги, ніхто не підганяв та не сварився. Від цього Льоха відчув себе ще більш  ніяково й поспішив до каси.Як на зло, в ту саму мить, коли він підійшов до стійки, телефон в кишені зашепотів голосом Меріліна Менсона*. Олексій витягнув гаджет, щоб терміново відбити дзвінок поки не почався шалений приспів і закляк. Викликала його Оксана.

- Та що за день такий? - рикнув чоловік й вимкнув звук, якщо пощастить, він встигне забрати пакунок перш ніж завершиться виклик.Усміхнена співробітниця магазину спитала номер замовлення й майнула кудись за завісу. Скориставшись моментом, Мірошниченко підніс слухавку до вуха.

- Алло.- Доброго ранку, Льошо! Не заважаю? - після цих слів в хлопця з'явилось відчуття дежавю, а також передчуття нових неприємностей.

- Я зараз на касі стою.Наче і відповів, але й подробиць не повідомив. Та ще й попросив поспішати. І все це завдяки одній фразі.

- Добре, тоді я швидко: зйомки почнуться в понеділок восьмого січня, - співробітниця магазину нарешті принесла пакунок та попросила поставити підпис про отримання. - Отже за кілька днів до того необхідно буде з'їздити до Києва.

- Я ще не погодився, - нагадав Льоха, притискаючи гаджет плечем, щоб звільнити руку для ручки. - В мене не буде часу на все це. Й зараз не має.- Вибач, - знітилась Міллер. - Коли буде зручно поговорити?

- Я подзвоню.Він швидко сховав телефон у кишеню й підхопив чималенький пакунок, що складався з двох коробок - більшої та меншої. Стаканчик із кавою також не забув. Якщо дали, треба брати, особливо зараз, коли допінг з кофеїну йому конче потрібний. В цю мить здавалось, що всі відвідувачі та персонал магазину просто пропалюють його зневажливими поглядами, або щонайменше - уважно спостерігають. Та то було лише відчуття.

Тільки після виходу на вулицю Олексієві трохи полегшало. Прохолодне повітря, в якому ще відчувались залишки морозу, одночасно бадьорило й заспокоювало. Він зробив великий ковток еспресо, майже спустошивши невеличку ємність, а потім ще один.- Тепер віднести все це добро Христині й додому спати, - мрійливо мовив сам до себе, та враз спохмурнів: - А ще ж треба Міллер подзвонити.

Те, що жінка все вирішила за нього та ще й почала ставити його перед фактом, не на жарт розлютило. Льоха був налаштований прийняти участь в програмі, але ж згоду на це ще не давав, щиро сподіваючись на ще одну "ділову зустріч" у ресторані.Врешті вирішив подзвонити, коли добре відіспиться. По-перше, настрій буде трохи кращий, а по-друге, малій нахабі не завадить трохи помаринуватися в очікуванні. Нехай не думає, що все вирішує сама.

***

"Веселі дзвіночки" змінювали "привітання з різдвом та новим роком"**, а не зайнята роботою продюсерка не знала куди себе діти цього святкового ранку. Бабусі поралися на кухні, Влада дивилася по телевізору нові для себе мультики. І лише Оксані не було що робити. Щоб зробити видимість хоч якоїсь діяльності, подзвонила Олексієві. Власне, вона збиралась просто привітати його зі святом, але заклопотаний тон абонента геть вибив цю думку з голови, й Ксанка ляпнула про роботу. А ляпнувши вже не могла зупинитись аж поки чоловік сам її не перервав.Відверто кажучи, такого вона зовсім не очікувала. Мірошниченко справляв враження дуже поступливої людини, не здатної на відмову. Сьогодні ж він був таким жорстким. Не сказати, що це образило продюсерку, абощо. Вона ділова людина й в принципі не ображається на тих, з ким працює. Втім, бажання щось робити тільки підсилилось. А це могло означати тільки одне - Ксанка не в гуморі.

Ще більше відчуваючи свою безпорадність, вона то йшла побалакати до доньки, але тій було ніколи, або заходила на кухню, де лишень заважала.Раптом пролунав дзвінок у двері.

- Нарешті, - широко всміхнулась Наталя, - подарунки привезли. Ходи двері відчини, хоч якась користь з тебе буде, - звернулась до онуки, що завмерла, прислуховуючись.- Подарунки? Які ще подарунки?

- А ти що думаєш, що хоч одне Різдво пройде без бабусиних подарунків? Там для всіх: і для нас з Христею, і для Владки, й для тебе дещо є, - баба Ната всміхнулась ще ширше, а слідом пролунав ще один дзвінок. - Ходи, не змушуй людину чекати, - поквапила онуку, й та слухняно рушила до дверей.Вправно відкрила замок й відчинила двері. На порозі виявився Льоша. Він тримав велику коробку у руці, а під пахвою тримав іншу, дещо меншу.

- Привіт, - сторопіло мовила Оксана.- Це жарт? - насупився чоловік.

- Я нічого не знала, - швидко зізналася Міллер.Олексій скрипнув зубами й тицьнув їй у руки коробку, що тримав у руці. Дівчина ледь не впала від несподіваної ваги в своїх руках й хотіла обуритись, але гість вже розвернувся та рушив геть.

- Не йди! - вигукнула Оксана так, що коридором прокотилась луна, й чоловік завмер.На шум з дверей визирнули обидві бабусі, й молодша з них застрекотала:

- Ой, Льошенько, як добре, що ти прийшов. А ми тебе так чекаємо з Христиною, так чекаємо.- Ви казали, що нікого не буде... - ще більше насупився Мірошниченко. І нащо весь цей цирк?

- Ну пробач ти стару дурепу. Приїхали раніше, й вирішила сюрприз тобі зробити. А ти хіба не радий? - Наталя приклала руку до грудей та так щиро у вічі заглядала, що Льоха розгубився.- Та якось це не сюрпризом, а знущанням виглядає.

- І в думках такого не було, - мотала головою бабця так, що ризикувала отримати запаморочення. - Ти не ображайся, а краще приєднуйся до нашого свята. А то бідній Ксанці геть нічого робити. Нудиться дівчинка, а так хоч за гостем нагляне.Від цих слів молодша Міллер обурено спалахнула, але промовчала, бо й сама хотіла, щоб Олексій залишився. Так вони й про справу поговорять, й відсвяткують.

- Я після чергування, - втомлено видихнув Мірошниченко, схоже, бабця й справді не розуміє його стану. - Й за десять годин в мене почнеться нове чергування. Я б із задоволенням посидів би з вами, але...- Пробач стару егоїстку, - схаменулась Наталя. - Стільки клопоту тобі через мене. Тоді хай тебе Оксанка додому відвезе.

- Точно! Я зараз, куртку накину, - й дівчина зникла за дверима.- Ви машину купили? - спитав Льоха, щоб не мовчати.

- Орендували. Це зручніше, ніж таксі весь час брати, - пояснила Наталя.Льоха кивнув. Мабуть, що так.

За мить з'явилась Оксана, й удвох вони рушили надвір. Там їх зустрів пронизливий вітер, що до вечора обіцяв нагнати снігових хмар, а також новенька "тойота" білого кольору. Вона моргнула хижо зіщуленими фарами, коли хазяйка відкрила її, та ледь чутно задоволено замуркотіла, коли пасажири опинились всередині.

- Пробач, що так сталося, - щиро повинилась Міллер. - Я справді не знала, що вона утнула таке. Думала, подзвоню заздалегідь. Зйомки так розпланувала, щоб свята не зачепити.- А ти нічого не забула? - не міг не дивуватися нахабству цієї схибленої продюсерки Льоха.

- Наче, ні, - розгубилась та, вона була відома тим, як уважно прораховувала всі деталі.- Я не давав своєї згоди на участь в твоїй програмі, - підказав Мірошниченко й похитав головою, наче кажучи "ой, дурна".

- Ти теж відмовляєшся? - розширилися й без того немаленькі очі красуні. - Але ж тебе нíким замінити.- Як то нíким? - хмикнув чоловік, вважаючи, що вона надто перебільшує зі своєю грою в невинну дівчинку. - Бери першого-ліпшого. Нас таких більша половина населення України.

- Не правда! - вигукнула Оксана майже так голосно як нещодавно у під'їзді.Зависла тиша, яку за мить сполохало зітхання. Олексій знову не встояв.

- Ну гаразд, я згоден. Поганий з мене перемовник. Думав виторгувати собі ще один обід й на те не спромігся, - на останніх словах він невесело всміхнувся.- Ти матимеш все, що забажаєш, протягом цілого тижня! - запевнила його продюсерка, на що Олексій лише приречено зітхнув: "Якби ж то" й відкинув голову на високу спинку шкіряного сидіння. Машина прогрілася, й вони рушили до гуртожитку.

Непомітно для себе Льоха знову відключився.

_______________

* Вірогідно композиція "Sweat Dreams"

** Маються на увазі англомовні різдвяні пісеньки