Сила грошей

Глава 9

Оксана відірвала погляд від язиків полум'я, що ласкаво облизувало дерево за жаростійким склом, та відкинулася на спинку великого чорного крісла в стилі лофт.

- Невже він справді сподівався купити її прихильність? - відпиваючи ковток червоного вина з великого келиха, спитала в бабусі.

Тільки зараз у них з'явилась можливість спокійно поговорити, а в Ксанки гарненько розпитати родичку про те, що ж таки сталося в коридорі поки бабуся з Владою чекали виклику.

Страшний день був позаду. Щоб якось затерти в свідомості дитини неприємні спогади, довелось влаштувати їй справжню розважальну мандрівку усіма можливими атракціонами. Тому одразу після засідання вони рушили у парк.

Звісно, при дівчинці жінки намагались не обговорювати минулі події. А Влада, як наче відчувала, що ледве не втратила матусю, постійно тягала її за собою, вимагаючи, щоб та дивилась на всі її розваги. Й сяяла як новорічна ялинка кожного разу, як мама за щось хвалила або чимось захоплювалась у діях дівчинки.

Оксана не гребувала бігати за донькою й хвалити не втомлювалася, але цікавість все ж гризла весь залишок дня. Тому молодша Міллер попросила бабусю залишитись та, щойно Влада нарешті заснула, розпочала допит.Наталя не без задоволення переказала історію розгрому Серпóна, не припиняючи захоплюватися неймовірною дурістю Ксанчиного колишнього. Бо ж він, щоб віддати подарунок дитині, навіть не потрудився підійти особисто. Надіслав подарунок своїм агентом.

- Та жіночка, звичайно, професіонал, й мертвого вмовить. Але не нашу Владусю, - не без гордості мовила Наталя. - Наша дівчинка навіть ту дорогущу коробку не відкрила. Сказала, що не візьме від Люка нічого. Так і сказала - Люка.

- Як можна було подумати, що любов дитини можна купити? - похитала головою Ксанка. Вона просто не могла повірити у почуте.

- Він міряє маленьку дівчинку по собі. Я завжди казала, що твій зміюк - телепень, яких мало. І єдине, що для нього має значення - гроші.- На щастя він вже не мій, - всміхнулась молодша Міллер й відсалютувала бокалом.

- О, за це я також вип'ю ковточок, - підхопила пляшку Наталя.- Тільки не захоплюйся, квола старенька ти моя. А то доведеться знову лікаря викликати. Тепер вже насправді, - хмикнула Ксанка.

- Що ти маєш на увазі під цим "на справді"? - насторожилась баба Ната.- Ти гадаєш, що я геть дурна й не зрозумію, що ви з Хритсею мене обдурили? - дівчина схилилась над невисоким столиком та налила бабусі трохи вина. - От тільки не розумію навіщо. Якщо так не хотіла, щоб я їхала до Києва, могла просто сказати. Я провела б зустріч онлайн, нічого страшного не сталося б.

- Що справді провела б? - зацікавилась старенька, ані трохи не переймаючись тим, що її впіймали на брехні. - Добре, наступного разу просто скажу, - всміхнулась, отримавши ствердний кивок.- Наступного разу? - здивувалась Оксана. - Ти що знову збираєшся їхати до України? Ти ж так не любиш подорожувати.

- А як же, - трохи скривилась, зробивши ковток, Наталя. - За Христею нагляд необхідний, а її онука лише кілька разів на тиждень заходить.- То лишалася б там.

- І залишила тебе на одинці з цією халепою, що ти називала своїм чоловіком?- Ба, ну годі вже, - благала Ксанка, закриваючи очі. - Скільки можна?

- Гаразд, більше не буду, - кивнула бабуся. - Він залишився в минулому, не треба більше кликати погане. Краще зосередитись на чомусь позитивному. Як то майбутня мандрівка, новий проєкт і зустріч з Льошою.Оксана видала приречений стогін й одним ковтком спустошила свій бокал.

- На добраніч, - закарбувала кінець цього вечора й вийшла геть з кімнати.Наталя на онуку не образилась. Вона хитро всміхнулась, спостерігаючи за спиною маленької дівчинки, якій замінила матір. Що б там не було, вона зробить її щасливою.

***

- Льош! Льош! Олексіє Максимовичу! - гримнула медсестра, й чоловік підскочив на місці. - Спиш чи що? Потерпи ще години зо дві. У нас виклик, - голос жінки пом'якшав на останніх словах.Мірошниченко важко підвівся й пішов за своєю напарницею. Він все ще перебував у якомусь дурнуватому стані після виклику з Канади. З якого дива він взагалі став учасником якогось процесу? Тепер навіть здалося, що над ним пожартували й ніякого засідання суду не було. Можливо його перевіряли. Таке собі стрес-прослуховування для шоу.

Втім, в такому разі Оксана мала б попередити, що будуть якісь перевірки, чи не так? Хоча попередити вона мала б і про виклик до суду. Й хіба таке взагалі можливо, щоб до суду викликали так?Серце зайшлося при згадці питань настирливого адвоката. Від несподіванки він ледь не визнав, що закохався в дівчину. Добре, що встиг докумекати, що засідання проводиться з приводу розлучення, а отже його почуття нікого не цікавлять. Більше того, вони будуть незручними для Оксани.

Розлучення. А він навіть і не здогадувався, що Міллер заміжня. Спробував пригадати, чи була на пальці обручка, але не зміг. Ох, не на руки він дивився.

Може в неї ще й діти є? Уява одразу намалювала трійко дітлахів різного віку, як зазвичай зображають сім'ю в американських фільмах.

"Ні-ні, щоб мати підлітка у цій когорті, вона ще занадто молода", - висмикнув себе з уявної ситуації знайомства з тими дітьми (знову ж таки за всіма правилами), коли всі троє одночасно його зненавиділи й одразу заходились робити капості.

Коли чергування нарешті закінчилось, думати про все це Льоха вже втомився. Зайшов до магазину, щоб нагребсти чогось на обід. Подумав і взяв пляшку коньяку. Та з усім ти скарбом попрямував додому.Бачити Миколу - найменше, що хотілося вранці після чергування, проте Санич, схоже навмисне чекав на сусіда.

- Слух, Мірошник, я вже не сподівався тебе живого побачити, - стишено повідомив сусід. - Три дні тебе не бачив. У що ти вляпався з тією дівкою? Тут цілий детектив приходив, показання на відео знімав.- Ти вчасно, - саркастично всміхнувся Мірошниченко.

Якби сусід попередив раніше про того детектива, можливо Олексій би подзвонив Оксані і з'ясував би все заздалегідь. Байдуже, тепер це не важливо.- Ні, чоловіче, я серйозно. Не знаю, що там у тебе до неї, але від жінок, за якими такі розслідування проводять, краще триматися подалі, - ще трохи знизив голос Микола, схоже, і справді турбувався про хлопця.

Не те щоб Льоха одразу відчув до нього щось добре, але принаймні дратуватися перестав.- Не хвилюйся, Саничу, вже все вирішилось. І, як бачиш, я живий та здоровий.

- Ну як знаєш, - недовірливо покосився сусід, але наполягати більше не став.Льоха дружньо поляскав його по плечу та пішов додому. У сон провалився одразу. Темний сон, без сновидінь та спогадів.

Виринати з того сну було важко. Й свідомість ніяк не могла зрозуміти навіщо. Та наполеглива мелодія повідомляла, що хтось аж занадто сильно хоче Льошиної уваги. Підвівся на лікті, взяв гаджет та спробував сфокусуватися на екрані: дзвонила "Оксана Міллер", час - десята година ранку.- Алло, - прохрипів він у слухавку й сам злякався того голосу, тому швидко прочистив горло. - Знову виклик до суду? Ні, - в ту ж мить сам відповів на своє питання, - у вас там ніч. Що сталося?

- Привіт, - почувся стишений голос. - Я хотіла подзвонити раніше, але коли засідання завершилось, у вас уже була глибока ніч. Нехотіла тебе турбувати ще більше.

- Я був на чергуванні в цю ніч, - Льоха сів на ліжку і з силою почухав короткий їжачок на своїй голові, це допомогло прокинутись й нагадало, що він нещодавно був у перукаря й зачіску тепер поправляти не треба.

- Справді? Ти й досі на роботі, я відволікаю? - захвилювалась Міллер.

- Ні, вже вдома, - Олексій подивився прямо перед собою. Й коли ця бýда стала для нього домом?

- Ти спав, - почулося пригнічене зітхання. - А я тебе розбудила. В тебе від мене самі турботи. Пробач.- Та, власне, нічого такого. Просто... хоч би попередила.

- Я сама не знала, що так вийде. Люк. Мій колишній. Я не знала, що він найняв детектива. Й тим паче не могла припустити, що за мною стежитимуть на іншому кінці світу.- Гхм... Ну, і як там справи? Я нічого не зіпсував? Вас розлучили?

- Так, все гаразд, - всміхнулась Оксана. - Я тепер вільна, й опіка призначена мені.Олексій набрав повітря у легені, але так і не зміг спитати. А що тут питати? "Опіка", тобто діти таки є.

- Ну, - після недовгого мовчання продовжила жінка, - ще раз приношу вибачення за те, що додала клопоту та ще й подзвонила невчасно. Я знову дуже вдячна за допомогу. Більше не заважатиму відпочивати. Солодких снів... Тобто, до побачення.Й не встиг Олексій слова сказати, поклала слухавку.

Ксанка поклала телефон на тумбочку й закрила очі долонями, а потім приклала їх до палаючих щік. І чого так розхвилювався від його мовчання? Невже і справді чекала, що він скаже щось на кшталт: "Я такий радий, що ти тепер вільна, давай зустрічатися"?Все через бабу Нату, що продзижчала усі вуха про такого чудового Льошу, якому вона стовідсотково сподобалась. "Насправді ж нічого такого він і не думав", - переконувала себе Оксана.

Вище насунула ковдру та сховала ніс у м'якій тканині. Скажений день нарешті скінчився, а вона все ніяк не могла заспокоїтись. Й смикнув її чорт подзвонити Олексію. Може він взагалі зараз не сам. Хоча він казав, що з дівчиною розійшовся, але ж вони могли помиритися...

Тим часом Олексій лежав на ліжку широко розкинувши руки в сторони та вдивлявся у стелю."А чого я, власне, переймаюсь? - переконував сам себе. - Адже незалежно від того, є в неї діти чи ні, ця дівчина - пташка не мого польоту. Єдине, на що я можу розраховувати, трішечки її уваги, коли вона вмовлятиме мене прийняти участь у тій програмі. Ще одна вечеря - на менше не погоджусь. А якщо вона більше не приїде?"

Льоша закрив очі. Думка про те, що можливо це на краще, промайнула, але була жорстко придушена й гидливо відкинута. Ще хоч раз, але він має її побачити. Втім здоровий глузд відповідально повідомляв, що після цієї зустрічі його стан тільки погіршиться.