Сила грошей

Глава 8

Кілька днів потому обидві жіночки Міллер вже були вдома. Баба Ната, як заведена, вихваляла чудові риси характеру нового українського знайомого. Льоша те, Льоша се, і піклується, і аж до літака провів, хоч для того довелось їхати до іншого міста. Та й взагалі такі хлопці: добрі, дужі й симпатичні - велика рідкість.

Оксана довго терпіла, не бажаючи сперечатися із хворою. Проте остання проявляла із поверненням до Канади таку моторність, що складалось враження, що стара інтриганка раніше просто прикидалася.

Терпець дівчині урвався від тих дифірамбів на шляху до табору, де відпочивала Влада.

- Гаразд, - стукнула долонею по керму, наче прибиваючи набридливу муху. - Навіть якщо пропустити те, що зараз у мене в житті неймовірно складний період і жодні стосунки не потрібні, - Оксана виразно глянула на бабусю, але та лише зневажливо фиркнула. - Він сам жодного разу не проявив зацікавленості мною, як жінкою. Жодного знаку уваги або компліменту. Отже, який висновок ми робимо?

- Що він просто звичайний щирий хлопець, а не такий пройдисвіт, як твій Люк.

- Щирий? Тоді, як бачиш, я права. Йому до мене байдуже, - до горла чомусь підкорилась образа.

- Та я ж не те мала на увазі, - схаменулась Ната. - Справа не в тому, що він говорить, а як вчиняє.

- Пробач, але я не вмію читати чужих думок, - заїжджаючи на територію табору, просичала молодша Міллер. - І я тебе благаю: жодного слова про Льошу при Владі. Їй зараз важче від усіх. Не вистачало щоб вона подумала, що я зраджую її.

- Та вона перша буде радіти твоєму щастю, - Оксана знову виразно втупилась на Наталю. - Гаразд. Жодного слова про Олексія при Владці.

Ксанка коротко кивнула, приймаючи її обіцянку, й вийшла. Діти вже зібрались на великому ґанку в очікуванні своїх родичів. Всі розбилися невеликими купками хтось грався, а хтось просто розмовляв під пильним оком вихователів.

- "Бонжур, мадемуазель Міллер", - привітався один із них, усміхнений невисокий чоловік зі спортивною фігурою та возом чарівності. - "Маленька Владі сьогодні у пречудовому гуморі. На жаль останніми днями це було з нею не часто".

- "Так", - опустила плечі Оксана. - "Проблеми з розлученням не можуть не відображатися на дитині. На жаль".

- "Я розумію. Тому рекомендую сумісну консультацію психолога. Владі не по роках розвинута "ла фі"* не тільки фізично, а й розумово. І дуже багато тримає всередині. Ми не можемо її втратити".

- "Я розумію", - зітхнула Оксана й подивилась у бік, де у великій купі дівчат сиділа її донька. На підтвердження слів учителя, вона зараз уважно спостерігала за бесідою дорослих й, здається, чудово розуміла, про що в ній йдеться. Її маленька доросла дівчинка.

За мить підійшов куратор, щоб провести підопічну. Швидко попрощавшись і розцілувавшись із подругами, Влада дозволила вчителю взяти її речі та слухняно слідувала за ним поки не опинилась поруч з матусею.

Оксана міцно обняла її, й в ту ж мить отримала не менш міцні обійми.

- "Привіт, матусю. Я так скучила", - пробурмотіла у шию мала.

- "Я теж, люба," - ледь не плакала жінка. - "Я теж".

Вони рушили до машини, біля якої наних вже чекала усміхнена Наталя.

- А де моя чарівна правнучка? - Влада міцно обійняла її за талію, а бабця награно заохала. - Тихіше, маленька, бабуня вже не така міцна, як раніше.

- "Я не знала, що ти приїдеш", - радісно процвірінькала Влада.

- Що ти кажеш? - знову чудова акторська гра від пані Міллер. - Не розумію я вашої мови. Зовсім стара стала.

- Ну, ба... - з докором вигукнула дівчинка.

- Ба? Ба - це я. Вже років двадцять п'ять як. А може й трохи більше, - й старша Міллер підморгнула старшій онуці.

- Їдьмо вже, - всміхаючись, закотила очі Оксана, й всі посідали на свої місця.

Наталя сіла на заднє сидіння поруч з онукою, щоб подовше поспілкуватися з нею про її життя-буття у таборі.

***

- Яка така необхідність тягнути дитину до суду? - буркотіла Наталя, вмощуючись на не надто зручних та м'яких сидіннях в коридорі будівлі суду.

- Люк наполягав, - погладивши доньку по голові, зітхнула Оксана.

Баба Ната не полінувалася, встала із зайнятого місця, щоб відвести онуку на декілька кроків у сторону, й просичала:

- Ти хоч уявляєш, що цей покидьок виллє на тебе під час засідання?

- Чесно кажучи, навіть уявляти боюся, - прошепотіла у відповідь Ксанка. - Тому й попросила тебе прийти.

- Я занадто стара для цього, - потерла перенісся Наталя, а потім поривчасто обійняла онуку й повернулась до Владки.

Суд розпочався як звичайно. Суддя зачитала вимоги кожної зі сторін, а потім спитала, чи дійшли вони згоди за всіма пунктами шлюбного контракту. Виявилося, що в останню мить Люк змінив своє рішення та став наполягати на тому, щоб донька жила з ним, а дружина виплачувала аліменти.

- "Вважається, що дитині завжди краще перебувати з матір'ю. Чому ваш клієнт наполягає на тому, щоб дитина лишилась із ним?" - поцікавилась суббя в адвоката чоловіка.

- "Ця жінка була безпринципною та холодною у подружньому житті. Та ще й зраджувала моєму клієнту і зраджує зараз. Який приклад та виховання може надати така людина?"

Оксана впустила голову на долоні, добре, що Влада залишилась в коридорі з бабусею. Цю маячню їй точно не варто вислуховувати.

- "Це абсолютно неприпустиме звинувачення, яке не має під собою жодних доказів", - вступилася за клієнтку адвокатеса Оксани.

- "Ми маємо докази", - усміхнувся її опонент.

Адвокатеса кинула оком на свою підопічну, але та зневажливо похитала головою: "Цього не може бути".

- "То надайте їх", - з викликом стала вимагати місіс Вільямс.

- "Із задоволенням", - й адвокат Люка висипав на стійку судді купу фотографій. - "Також у нас є свідчення очевидця".

В ту ж мить на екрані, який був повернутий до суддівської стійки, з'явився свідок.

- Ну я свічку, звісно, не тримав, - почувся хрипкий та гучний голос Миколи, який паралельно дублював перекладач англійською, - але виходили від нього такі собі голубки, обіймаючись. Вона до нього так і линула... А шо вона якась дружина олігарха чи шо? Я ще й подумав, що така краля з Мірошником робить? ...Тобто Мірошниченком.

- "Це суцільна маячня", - підвелась зі свого місця Оксана. - "Між мною та містером Мірошниченко нічого не було. Це була ділова зустріч".

- "В його квартирі?" - зневажливо фиркнув адвокат Лерон.

- "Він просто перевдягнувся перед походом до ресторану. А я чекала в передпокої", - спопеляючи чоловіка поглядом, холодно мовила Міллер.

- "Чи може хтось підтвердити ваші слова?" - поцікавилась суддя.

- "Тільки сам містер Мірошниченко", - розвела руками жінка.

- "Його слова не можуть розглядатися як свідчення", - підскочив зі свого місця Люк.

- "Чому це?" - здивувалась суддя. - "Ваші ж розглядаються".

- "Але ми не можемо викликати його до суду, адже він громадянин іншої країни", - вступився за підопічного адвокат Люка.

- "Гадаю свідчень подібних до цих", - суддя кивнула в бік екрану, - "буде достатньо. Ми надаємо обом сторонам однакові права, адже суд неупереджений. Хоча мені здається, що ви, шановні, вважаєте, що знаходитесь на телевізійному шоу", - суддя витримала паузу, вдивляючись у присутніх. - "Отже, чи можемо ми наразі зв'язатися з містером Мірошниченко?"

- "Я не знаю, чи зручно це. Можливо він на роботі, абощо", - трохи розгубилась Оксана, проте судді було байдуже на це, вона хотіла якнайшвидше завершити цей процес.

- "Надайте судовому розпоряднику контакт, і він це з'ясує."

Жінка виконала прохання судді, й за хвилину чи дві на екрані з'явилось дещо розгублене обличчя Льохи.

- "Доброго дня, містер Мірошниченко. Ви знаєте, хто і навіщо вас викликає зараз?" - поцікавилась суддя.

- Так, - пролунала коротка відповідь.

- "Чи присягаєтесь ви казати правду у суді?"

- Так.

- "Добре. Слово надається адвокату Лерону".

- "Тоді розкажіть, будь ласка, суду, які стосунки вас пов'язують з місіс Серпóн", - одразу перейшов до справи адвокат Люка.

- З ким? - Розгубився Олексій.

- "Я жодного дня не була місіс Серпóн, - вигукнула з місця Оксана, - й зараз дуже тішуся цим!"

- "З цією жінкою", - Лерон вказав на Міллер, а розпорядник навів на неї камеру.

Олексій побачив дівчину-мрію й трохи розхвилювався.

- Ну, вона нещодавно приїжджала... Ми познайомились випадково... Бабуся в неї погано почувалася, й я за нею наглянув...

- "Хотілося б більше конкретики: чи є між вами романтичні стосунки?" - перервав розлогу відповідь адвокат Люка.

Олексій відвів погляд й прочистив горло.

- Це неможливо.

- "Тоді що вона робила у вашій квартирі десятого листопада цього року?" - Лерон відчув хибу впевненості й одразу спробував притиснути свідка.

- Мені необхідно було перевдягнутися. Окс... пані Міллер запросила мене на обід.

- "Запросила?" - всміхнувся адвокат так, наче ці слова підтверджували всі звинувачення. - "Навіщо?"

- Це була вдячність за послугу. А ще вона запропонувала мені участь в новому проєкті.

З кожним словом Мірошниченко ставав все більш впевненим, бо кожне слово і його переконувало у тому, що будь-яка близькість з Міллер для нього не можлива.

- "А куди ви направились після цього обіду?" - не здавався захисник інтересів Люка.

- Додому.

- "До кого?"

- Я поїхав до себе додому. Один, - твердо відзвітував Олексій, щоб вже жодних зайвих питань не виникало.

- "То ви наполягаєте на тому, що за весь час перебування Оксани Міллер в Україні між вами не було близькості?"

- "Містер Лерон, тиск на свідка неприпустимий!" - гримнула суддя й одночасно з тим Олексій холодно відповів:

- Між нами нічого не було, - й зависло напружене мовчання.

- "Добре. Дякую за ваші свідчення", - кивнула трохи втомлено суддя.

- Нема за що. Це все? Мені вже час, - Мірошниченко намагався приховати роздратування, але виходило в нього поганенько.

- "У адвокатів ще є питання?" - обоє юристів похитали головами, відмовляючись, тож суддя звернулась до Олексія: - "Так, ви можете бути вільним".

В ту ж мить монітор згас.

- "Це лише його слова", - спробував реабілітуватися Лерон.

- "Тим не менше, суд не бачить жодних переконливих доказів зради у наведених вами даних".

- "Нехай Влада сама обере того з батьків, з ким хоче бути", - несподівано підвівся зі свого місця Люк.

Оксана подивилась на колишнього як на ідіота: невже він справді вважає, що донька може обрати його?

До зали суду запросили Владу Серпóн. Вона йшла в супроводі бабусі, яка всміхалася так, наче щойно написала сценарій до ще одного телевізійного бестселеру. Ця посмішка чомусь трохи збила впевненість із "поки що чоловіка", й він підозріло примружився, намагаючись вгадати, що зараз буде.

_________

* (франц.) дівчинка